Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Поліція! — вони почули чийсь крик. — Ми знаємо, що ви тут. Здавайтеся! Ви не зможете втекти.

І раптом все почало мерехтіти. Світло блимало лише кілька секунд, а потім стало так яскраво, наче вже був день. Алекс пірнула ще нижче за полицю, повз яку вони проходили, і визирнула з-за рогу. Ситуація виглядала не дуже добре. Поліціянти розділилися на кілька загонів і тепер систематично прочісували весь поверх.

Вона подивилася на Бенні, той безпорадно знизав плечима. Часу залишилося небагато, треба було щось робити. Ось там ліфти! Всього за кілька метрів, ліворуч від них, і тільки середній зараз був на першому поверсі! Алекс показала на пишно прикрашені двері ліфта, і Бенні кивнув.

Єдиний шанс, який у них був, єдиний спосіб отримати невелику перевагу, виграти трохи часу для нового плану втечі. Вони зробилися дуже маленькими і поповзли повз довгу вішалку для одягу, повну штанів для гольфу. Тепер ліфти були в межах досяжності. На жаль, не зовсім. Щоб натиснути на кнопку, їм довелося б вийти зі свого укриття.

Тоді Алекс почула неподалік чоловічий голос:

— Вони бешкетували тут досить довго. Подивись на це! Сподіваюся, вони ще не пішли.

— Вони все ще десь у будівлі, я це відчуваю, — сказав інший.

Алекс уважно слухала. Сині мундири знайшли розбиті вітрини, які на мить їх відволікли. Зараз або ніколи! Вона глибоко вдихнула перед тим, як, все ще пригнувшись, підійшла до стіни й витягнула руку, щоб натиснути на кнопку.

Двері ліфту відчинилися з тихим стуком.

Але недостатньо тихо.

— Стійте на місці, поліція! — закричав хтось. — Підійміть руки та покажіться!

Алекс затягнула Бенні у відкритий ліфт і швидко натиснула на одну з верхніх кнопок. Принаймні завдяки «Вертгайму»{3} вона знала, як це працює. Сині вже були за рогом, їхній керівник знову кричав: «Стійте на місці!», коли нарешті двері зачинилися і ліфт почав підійматися. Дякувати Богу! По-перше, спочатку потрібно збільшити відстань між вами та вашими переслідувачами. Може пройти деякий час, перш ніж поліціянти спустять один з інших ліфтів на перший поверх.

Вона подивилася на Бенні. Нарешті вони знову змогли поговорити.

— Дідько, — сказав він, — що тут роблять поліцаї?

— Можливо, ми десь увімкнули сигналізацію.

— Схоже, вони нас чекали. Наче спеціально чекали, щоб зловити нас на місці злочину.

— Спочатку вони повинні нас упіймати.

— Так, — усміхнувся Бенні. — Ти збіса добре втікаєш, Алекс, я завжди це знав. Але де ти навчилася керувати ліфтом?

— У «Вертгаймі» в мене був закоханий один хлопець-ліфтер.

Він штовхнув її в бік і розсміявся, хоча вона не жартувала. Роман із впертим залицяльником ледь не коштував їй роботи. Роботи, яку вона все одно втратила через пів року.

Ліфт зупинився, і двері відчинилися, показавши п’ятірку на протилежній стіні.

— Виходьте, панове, — сказала Алекс.

— Хіба не краще піднятися на один поверх вище?

— Так, але підемо сходами. Тоді поліцаї почнуть шукати не на тому поверсі.

Бенні кивнув.

— Краще, якщо ми розійдемося. Ти підеш на поверх вище, а я — на один нижче?

— Ми підемо окремо?

— Я не впевнений щодо поліцаїв, — сказав Бенні. — Я не знаю, скільки їх, ми повинні змусити їх розділитися, і тоді у нас буде шанс.

Перед боєм він завжди говорив, наче якийсь генерал. Якби ситуація не була настільки серйозною, Алекс засміялася б.

— Змусимо їх розділитися, — сказала вона. — А потім?