Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Нарешті Рат і його собака знову вийшли на тротуар. Ґольдштайна ніде не було видно, напевно, чоловік зник на вокзалі.

Рат вилаявся і потягнув бідолашну Кірі за собою у великий вестибюль Анхальтського вокзалу{29}. Незліченна кількість голів, незліченна кількість капелюхів, Рат озирнувся. Нарешті він помітив у натовпі світлий фетровий капелюх і зітхнув із полегшенням. Це справді був Ґольдштайн, який стояв у черзі до каси. Перш ніж він міг знову кудись зникнути, Рат вже був поруч із ним.

— Вас дійсно важко позбутися, чи не так? — мовив Ґольдштайн.

— Я вам вже про це казав, — Рат намагався не показувати, як сильно він задихався від біганини.

— Тому ви привели із собою собаку? Щоб вона знову відшукала мене, якщо я вислизну від вас?

— У будь-якому разі ви від мене не вислизнули. Це головне.

— Знаєте, а ви починаєте мене дратувати.

— Добре, — сказав Рат, — тоді я все роблю правильно.

— У всякому разі я можу придумати щось краще, аніж їздити по місту з вами на буксирі. Краще залишуся тут.

— Тоді так і зробіть.

Ґольдштайн вийшов з черги і попрямував до головного виходу. Невдовзі після цього вони повернулися на Асканійську площу. Ґреф, який сидів на лавці під одним із дерев, помітив їх і зробив запитальне обличчя. Рат подав помічнику непомітний знак рукою, який означав, що все гаразд, ситуація під конт­ролем.

— Ваш колега? — запитав Ґольдштайн. — Я помітив його ще вчора.

— Вибачте, що я не зміг познайомити вас особисто.

Ґольдштайн прогулювався площею, а тоді озирнувся, Рат наслідував його приклад. Робітники працювали біля Європейського дому{30}. Перед фасадом багатоповерхівки вони встановили величезні сталеві риштування, на які в найближчі кілька днів мали встановити одну з найпотужніших неонових вивісок міста. Перехожі постійно зупинялися й дивилися вгору, де робітники трималися за сталеві гілки і гвинтили неонові трубки. Ґольдштайн також підняв очі.

— Маю повідомити, — сказав він, — що будівельні майданчики, які у нас є зараз на Мангеттені, вражають більше. Якщо ви раптом захочете там працювати, то у вас має бути сильна воля до такої висоти.

— Ну, висота мене і тут цілком влаштовує, — відповів Рат і одразу розсердився. Навіщо він був таким балакучим з цим американцем, який, не упускаючи жодної деталі, добре усвідомлював своє оточення і, ймовірно, звертав увагу на кожну дрібницю інформації у всьому, що він чув.

— Боїтеся висоти? — одразу запитав Ґольдштайн, проте Рат більше нічого не сказав, навіть не подивився в сторону робітників від гніву. Коли Вайс нарешті звільнить його від цього завдання? Коли він нарешті зможе знову розслідувати справжнє вбивство?

— Хочете чашечку кави? — раптом запитав Ґольдштайн. — Я запрошую вас.

— Дякую, але я не можу прийняти ваше запрошення.

Ґольдштайн усміхнувся.

— Але якщо я збираюся десь випити чашку кави, — сказав він, — все одно сідайте поруч. Якщо ви самі хочете заплатити за каву, я не проти.

Невдовзі після цього вони вже сиділи в кафе «Європа» — з усіх місць вони опинилися саме там, де Рат провів своє перше побачення з Шарлі. У цей час не було танців, але на даху стояв галас. Перед ними на столі стояли два кавника з кавою, і Рат потай був задоволений тим, що американець став жертвою німецької залежності від кави. Каву подавали в кавниках з тонкими стінками, тому другу чашку неодмінно доводилося пити холодною або обшпарюватися на першій. Або і те, і інше.

Але Ґольдштайн залишив кавник без коментарів.

— Я особисто проти вас нічого не маю, — мовив він, наливши собі чашку. — Ви повинні просто залишити мене в спокої, нам обом так буде краще. Тоді, можливо, вам не довелося б везти свою машину до майстерні.

— Що ви про це знаєте? — Рат був роздратований тим, що Ґольдштайн був настільки відвертим у цьому питанні.

— Нічого, за винятком того, що я б не залишав свою машину без нагляду в такому кварталі, особливо таку гарну. Принаймні так мені порекомендував таксист.

— Я не можу залишити вас у спокої, це моя робота, — сказав Рат, — доводиться іти на жертви.

— Ви знаєте, що я американець, — Ґольдштайн помішував каву, яка була надто гарячою. — Як німець, ви, можливо, цього не розумієте, але найважливіше для мене — це свобода. Моя свобода. Якщо ви будете мені її обмежувати, то мені стане не­зручно. Одного разу. Просто щоб ви знали.

— Ви хочете сказати, що ви мені погрожуєте? Ми не в Америці, де поліцейських просто розстрілюють на вулиці.

— Мені здається, у вас неправильне уявлення про нашу країну. Вам варто її відвідати.