Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дякую, пречудово, — Ґольдштайн потягнувся й натиснув на кнопку ліфта. — Здається, на дворі чудовий день. Що ж, ми можемо прогулятися. Я кажу ми, тому що ви обов’язково підете за мною знову.

Рат схопив собачий повідець.

— Поліцейський пес? — запитав Ґольдштайн, вказуючи на Кірі.

Двері ліфта відчинилися, і двоє чоловіків зайшли всередину.

— Вона небезпечніша за те, як виглядає, — сказав Рат, — тренувалася з нью-йоркцями.

— Хіба я вам не казав, що я з Брукліна?

— Собаці це байдуже.

Пані, яка їхала разом з ними, оглянула чоловіків згори донизу; хлопець-ліфтер стоїчно дивився прямо перед собою.

— Як ваша машина, до речі? — запитав Ґольдштайн. — Вже відремонтували?

Питання залишилися без відповідей. Рат проковтнув свій гнів і нічого не сказав. Він не дозволить цьому мудаку спровокувати себе.

— Перший поверх, — сказав ліфтер, відкриваючи двері. Вийшла тільки пані. Рат і Ґольдштайн продовжили спуск до підвалу, звідки Ґольдштайн негайно попрямував до тунелю.

— Що ви маєте проти денного світла? — запитав Рат.

— Я просто люблю підземний світ.

Кірі там явно подобалося значно менше; Рату довелося натягнути повідець, щоб собака пішла далі. Тільки коли вони піднялися сходами і побачили денне світло, вона знову набрала швидкість.

Ґольдштайн попрямував до стоянки таксі.

— Сподіваюся, ви не заперечуватимете, якщо я не запрошу вас покататися, офіцере, адже це суперечить правилам гри, — сказав він, сідаючи в перше таксі в черзі.

Рат взяв друге, водій якого неохоче перестав читати газету.

— Куди їхати? — запитав він, коли Рат штовхнув собаку, яка ніколи раніше не сідала в машину добровільно, на заднє сидіння.

— Слідуйте за тим таксі, — сказав Рат, сівши поруч з Кірі, що заскиглила.

— Серйозно? — Таксист з недовірою подивився в дзеркало заднього виду. — Я завжди думав, що так буває тільки в кіно.

— Я схожий на актора? — Рат показав йому своє поліцейське посвідчення.

— Гаразд, гаразд.

У цей момент таксі Ґольдштайна виїхало з узбіччя на дорогу, і водій Рата прискорився. Інспектор глянув убік, на тротуар, де багажний візок боровся з кількома іншими чудовиськами. І в останню мить він побачив знайомий плащ. Американець! Прокляття! Ґольдштайн навіть не сів у таксі! Або одразу вийшов! У будь-якому разі він тільки відправив таксі в дорогу, без пасажира!

— Зупиніться, — сказав Рат.

— Вибачте?

— Зупиніться негайно, прокляття!

— Хочете мене обдурити? Через три метри? Я подумав, що мені слід їхати за моїм колегою.

— Не треба, зараз же зупиніться!

Таксисту знадобилося половина вічності, щоб з’їхати праворуч, поки він не буркнув і не отримав вільне місце біля бордюру в якості оплати:

— Тепер я знову можу стояти в черзі! А ви не отримаєте за це квитанцію!