— Хтось іще без квитка?
Шарлі дістала свій місячний абонемент і показала вусатому кондуктору. За вікном пропливали фасади Варшаверштрасе. Трамвай був повний; всі люди, які спішили на роботу, товпилися у вагоні.
Як завжди, коли вона сідала в трамвай, Шарлі взяла книжку — сьогодні у неї на колінах лежала «Доктрина кримінального права» Геймана, але вона не прочитала жодного рядка, навіть не глянула на неї, вона просто задумливо дивилася у вікно — надто багато думок промайнуло в її голові, щоб зосередитися на якійсь книзі.
Який жахливий сніданок! У Гереона був поганий настрій. Шарлі лише частково вислухала його розповідь: його автомобіль був розбитий, розібраний якимись вандалами у Веддінгу, посеред ночі його довелося відбуксирувати в майстерню. Вона небагато зрозуміла з цієї історії, лише те, що це мало бути його виправданням за те, що вчора він так пізно повернувся додому, знову не зателефонувавши. І що він не міг відвезти її сьогодні на роботу, тож їй довелося встати раніше. Електричкою до Варшавського мосту можна було дістатися менш ніж за двадцять хвилин. Проте решту шляху їй довелося їхати на трамваї, а 90-й їхав по дорозі досить неквапливо, зупиняючись біля кожної поштової скриньки.
Таємниця тліла в ній, навіть тепер, коли вона знову залишилася одна. Під час сніданку вона подумала, що він, мабуть, дивиться на неї, на її кінчик носа, в її очі, хоч кудись, але Гереон цього не помічав, адже роздратування з приводу його машини повністю захопило його думки. І вона дала йому висловитися, нічого не сказала. Вона навіть не говорила про метушню в університеті, була дуже обережна, щоб навіть не торкнутися цієї теми. Увечері вона хотіла обговорити з ним це питання в мирі та спокої за келихом вина, але Гереона так довго не було, що вона вирішила лягти спати. Тепер вона була майже рада піти туди. Що їй казати йому, коли вона ще не знає, чого хоче?
Її вчорашня обідня перерва. Гейман хотів поговорити з нею особисто, навіть послав за нею автомобіль, і вона поїхала до університету зі щемким відчуттям тривожного очікування в серці. Що могло бути настільки важливим, щоб її старий професор криміналістики попросив свого шофера підвезти її? Щось витало в повітрі, коли вона вийшла з машини на Доротеєнштрасе, якийсь ворожий настрій, все знову було політизовано, голосно і у формі пісень. «Піднімайте прапор...» — вона почула скандування групи демонстрантів, кілька комуністів намагалися скандувати це разом з «Інтернаціоналом», і виникла жахлива какофонія. Шарлі встигла безперешкодно проникнути в будівлю через північний вхід, але демонстранти вже розповсюдилися і всередині. Студенти в коричневій уніформі ламають дошку оголошень, зривають з неї оголошення. Тих небагатьох однокурсників, які хотіли втрутитися і зробити щось із цим, бо вони далеко не всі були комуністи, побили; нацисти принесли з собою палиці.
Коли Шарлі нарешті дійшла до кабінету свого улюбленого професора, надворі також почалася бійка. Гейман стояв біля вікна й хитав головою. Він був приголомшений. Шанований Університет Фрідріха Вільгельма{26} став ареною для політичних знущань — це було занадто для старого щирого пруса{27}. Особливо на юридичному факультеті справи з нацистами ставали дедалі гірші. У випадку з юристом-першокурсником тепер майже можна було припустити, що він був прихильником Гітлера. Чим молодші, тим гірші. Студенти в коричневій уніформі не цуралися насильства, навпаки, вони справді до нього прагнули. Приблизно так у газетах описували студентські заворушення.
Вона була настільки засмучена штурханиною та шумом за вікном, що спочатку не дуже зрозуміла, що сказав її професор. Пів року? І він справді пропонував це саме їй! Звичайно, вона попросила кілька днів, щоб все обдумати, і реакція Геймана на це все ще лунала в її свідомості:
— Не думайте довго, фройляйн Ріттер, найближчим часом у вас не буде другого такого шансу.
І вона хотіла поговорити з Гереоном про цей шанс. Вона знала, що не зможе змусити Геймана чекати довго, але не могла прийняти пропозицію, не поговоривши з Гереоном. І не обміркувавши все це ще раз. Їхні плани насправді виглядали інакше. Робота в поліції завжди була її метою. Це була єдина причина, чому вона взялася за юриспруденцію: щоб одного разу вона змогла працювати повноцінним старшим державним службовцем у прусській кримінальній поліції. Це була єдина причина, чому вона сиділа й зубрила все, як віл, коли здавала перший державний іспит. «Не пройшла», — таким був стислий коментар екзаменаційної комісії, яка повністю складалася з чоловіків. Нічого іншого, жодного додаткового виправдання. Через шість місяців вона знову зіткнулася з комісією і нарешті подолала цю перешкоду, навіть якщо і без відзнаки. «Зараховано». Все одно. Головне, що вона це зробила.
Трамвай виповз із тіні мосту Рінгбан на Мьоллендорфштрасе й наздогнав цілий рій велосипедистів, що крутили педалі нагору, — армію робітників, що прямували до фабрик у Ліхтенберзі{28}. Шарлі раптом усвідомила, як їй подобається мати стабільну роботу. Вона відчувала це на Александерплац, коли працювала стенографісткою у відділі вбивств і заробляла гроші на навчання. А тоді вона згадала рік перед іспитами, який провела майже виключно в університеті та зі своїми книгами... І вона вже не була така впевнена, чи справді пропозиція Геймана настільки приваблива, якою прозвучала спочатку. З іншого боку, ці шість місяців відкрили б для неї такі можливості, які вона ніколи б не отримала іншим способом, особливо як жінка, навіть якби вона й надалі вперто продовжувала свою юридичну практику.
Отже, фройляйн юристка-стажерка Шарлотта Ріттер, що ж вам робити?
Тим часом трамвай прибув на Норманненштрасе, і вона була вже майже на місці призначення. Шарлі загорнула книгу й поклала її назад у сумку. «Доктрина кримінального права» Геймана. Чому вона так боялася розмовляти з Гереоном на цю тему? Тому що відчувала, що йдеться не тільки про ці пів року, а про все одразу? Про рішення, що має статися з ними. Ось і все. І вона мала не дуже добре передчуття з цього приводу.
Її очі кліпали, шукаючи його. Так вона прокидалася майже кожного ранку, відколи знала його: його обличчя було першим, що вона бачила зранку. Частіше за все він вже сидів із недопалком в зубах й дивився на новий день. Тим болючіше було усвідомлювати, що його більше немає, що він ніколи не буде поруч, ніколи не посміхнеться їй вранці і не запитає: «Сніданок?», а тоді подасть їй свою цигарку.
Раптом денне світло, що лилося ззовні, здалося таким же брудним та сірим, як і ці вікна, а день, що лежав перед нею, став таким же гірким, отруєний неприємним присмаком ночі, що все ще лишався на її язиці.
Вона сіла і щільніше натягла край куртки на плечі. У квартирі А у неї не було ані ковдри, ані спального мішка, щоб закутатися, а до того ж тут гуляли сильні протяги. Вони користувалися квартирою А лише в надзвичайних ситуаціях, коли не могли знайти кращого місця для проживання. Алекс не подобалося тут спати, адже тут було розкидано забагато сміття, під сходами скрізь тріщало розбите скло, потім ще й щури, які ставали зухвалішими й поступово займали дедалі більше кімнат. Жодне вікно не було цілим, а іноді вночі, залежно від вітру, можна було навіть почути ревіння тварин зі скотного двору — останні крики приречених, які не давали Алекс спати.
Квартира «А» була занедбаною фабрикою з виробництва осей, яку покинули понад рік тому. Вона вціліла лише через те, що її власник не міг дозволити собі її знести. На жаль, це вже не було великою таємницею, тут ошивалося багато людей, які шукали вільне місце для сну і не хотіли спати під мостом. Це ще одна причина, чому Алекс не любила ночувати тут, особливо без Бенні. Але після вчорашнього потрясіння їй потрібен був притулок, досить безпечний, щоб виспатися від цього кошмару, на який перетворилося її життя.
Вона не забуде, як побачила тіло Каллі. Їй ніколи не подобався той чоловік, але тепер її майже мучила совість, що вона хотіла пограбувати його касу. Хто в біса зробив це із тим бідолахою? І чому? Хіба комусь не вистачило грошей у старій касі? Чи Каллі намагався обдурити «Бероліну», а Рудий Г’юго помстився за банду? Усю довгу ніч, перед тим як вона нарешті прибула на Рьодерштрасе, Алекс роздумувала над цими питаннями. А тоді в якийсь момент вона надто втомилася, щоб думати далі, і просто захотіла спати.
Дорогою додому вона більше нікого не зустріла, на щастя, навіть Кралле, цього щура. Негідник чіплявся до неї, і одного разу вона змогла відбитися від нього лише з допомогою свого ножа. Але тієї ночі він, здавалося, не лазив біля Рьодерштрасе. На квартирі Алекс побачила, що були зайняті лише кілька кімнат. Коли вона туди дісталася, було вже далеко за північ, і всі спали. Алекс знайшла одне зі своїх звичайних місць, якомога далі від сходів, укрилася курткою і поклала під голову шапку. І, незважаючи на все, що крутилося в її голові, вона невдовзі заснула. Й уві сні танцювала з Бенні.
Вона простягла руки до стелі й позіхнула. Алекс не могла спати занадто довго, вона почувалася виснаженою. Доволі важко виспатися на цій підлозі. Їй справді потрібно було повернутися до квартири «Б» і взяти свій спальний мішок та кілька інших речей. А потім треба було йти на пошуки нового дому. Вона ще не знала, як це зробити. Бенні завжди знав, де є порожні квартири, цілі будинки, де є якась безлюдна альтанка чи на якій покинутій фабриці можна знайти безпечний притулок. Вона поняття не мала, де він навчився цього, але чомусь він завжди знав. Алекс, з іншого боку, не мала жодного поняття, з чого почати такі пошуки. Ну, в крайньому разі завжди лишалася фабрика.
У неї було більш ніж достатньо бісових речей, про які треба було подбати, але вона просто не могла встати, її тіло було таким важким і нерухомим, наче воно було зроблене зі свинцю.
Який лайновий день! Який лайновий час!
Яке лайнове життя!
Щось шкрябало по підлозі, двері скрипнули на петлях, штовхаючи перед собою гору мотлоху. Алекс миттєво прокинулася, вона сіла й пошукала у кишені свій ніж, відчуваючи себе більш впевнено, коли її пальці знайшли його. Якби це був Кралле, дурна помпезна свиня, його чекав би неприємний сюрприз, цього жирдяя.
У дверях над зморщеним від сну обличчям з’явилася скуйовджена копиця темного волосся.
— Доброго ранку, Алекс, у тебе є для мене недопалок?
Алекс відпустила ручку ножа й знову опустилася у свій закуток.
— Вікі! Ти справді налякала мене. Наче прокрадалася сюди. Я подумала, що ти Кралле чи ще якийсь мудак.
— Пробач. Я почула шурхіт і вирішила перевірити. Не бачила тебе з іншими минулої ночі.
Вікі підійшла до неї. У неї було гарне обличчя під скуйовдженим волоссям та великі очі, через які, навіть коли вона була такою ж сонною, як зараз, вона завжди виглядала так, ніби вона завжди чомусь дивувалася. Чому завгодно.