Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли пляшка з пивом спорожніла, Торнов запхав її у маленький шкіряний рюкзак, де брязнула ще одна пляшка. Та, від якої відмовився Рат. Рат встав:

— Тоді ходімо вниз. Мені ж не треба надівати на тебе наручники, чи як?

Торнов мовчки похитав головою і також підвівся, тоді перекинув рюкзак через плече й намагався застібнути клямку.

— Ти був зі мною дуже відвертим, — сказав Рат. — Чому ти не розповів мені все це кілька днів тому? Ти б позбавив нас усіх багатьох проблем.

Торнов усміхнувся:

— Тоді я ще не знав, що розмовляю з мертвою людиною. — Раптом у нього в руці з’явився пістолет, який цілив у Рата. — Ти католик, тож знаєш, як приємно скинути тягар зі своїх плечей. Особливо коли знаєш, що таємниця сповіді буде збережена.

Рат подивився на дуло пістолета — у цю зловісну чорну діру, де мешкала смерть. Це був «Маузер», він швидко його впізнав. Раніше у нього теж був такий, його видавали як табельну зброю.

— Не роби дурниць, — нарешті сказав він. — Там внизу на тебе зараз чекає ціла сотня поліцейських! У тебе немає шансів втекти звідси.

— Хто сказав, що я хочу втекти? Можливо, я просто хочу тебе застрелити.

— На очах у сотні свідків?

Торнов знизав плечима.

— То й що? Ти забув, що я все одно вже вбивця поліцейських? Зрештою, одним більше, одним менше — вже не має значення.

Рат похитав головою:

— Я тобі не вірю.

На обличчі Торнова читалося роздратування.

— У що саме ти не віриш?

— Я не думаю, що ти став настільки холоднокровним, щоб просто застрелити мене. Крім того... — Він показав на коридор для техобслуговування. Під час їхньої розмови газовий дзвін вже опустився на кілька сантиметрів. — От-от тут з’являться люди в уніформі із зарядженими карабінами. Вони застрелять тебе, як кролика, якщо ти вистрілиш у мене.

Торнов на мить відвів свій погляд, і це все, що було потрібно Рату. Швидким рухом він налетів на нього, обома руками схопивши його праву руку. З «Маузера» пролунав постріл, куля вилетіла високо в нічне небо і зникла десь у хмарах, і більше її не було видно.

Двоє чоловіків приземлилися на злегка похилий купол газгольдера, який видав глухий звук, коли «Маузер», що Торнов тримав у своїй руці, вдарився об метал. Поки Рат зосередив всю свою силу та увагу на руці з пістолетом, він був змушений знехтувати іншими речами. Тож удар Торнова з повною силою в пах зустрів його зовсім непідготовленим. Рат відчув, як в його очах потемніло і на мить перехопило подих, але доклав усіх своїх зусиль, щоб утримати руку з пістолетом. Він кілька разів різко вдарив щиколоткою Торнова об сталевий газовий дзвін, поки той намагався його струснути з себе. Рат усім тілом приймав удари від його вільної руки та ніг, але не здавався. Кіс­точки пальців Торнова були закривавлені, коли він нарешті випустив пістолет. Той від’їхав від них на кілька сантиметрів і зупинився там. Перш ніж Торнов зміг дотягнутися до зброї, Рат відштовхнув «Маузер» своєю рукою, наче хокейну шайбу. Зброя полетіла вниз пологою металевою поверхнею, обертаючись декілька разів, і нарешті, все ще з величезним імпульсом, ковзнула через край газового дзвону. Однак вона не впала у проміжок між складним дзвоном і копером, як сподівався Рат, а пролетіла крізь вузьку щілину і залишилася лежати на доріжці для техобслуговування.

Торнов одразу оцінив ситуацію, адже він перебував ближче до того місця. Він побіг, кинувся вниз й ліг обличчям на край газового дзвону, несамовито намагаючись намацати пальцями «Маузер», він змушений був потягнутися, щоб дістати зброю. Рат не поспішав, він підвівся на ноги, стараючись не звертати уваги на біль, якого завдав йому Торнов, і витягнув з наплічної кобури свій «Вальтер».

Він уже встиг звести курок, поки Торнов нарешті зміг дотягнутися пальцями до свого «Маузера». Однак він не звернув уваги на те, що газовий дзвін протягом цього часу продовжував опускатися. Перила коридору для техобслуговування залишалися на місці, тоді як планка, яка оперізувала край газгольдера, опускалася все нижче і нижче.

І Торнову довелося протягнути руку через обидва поручні, щоб дістатися до зброї.

Його очі розширилися, коли він усвідомив, що його права рука вже була безжально затиснута між двома поручнями.

Рату знадобилася мить, щоб зрозуміти ситуацію. Це був перший, трохи придушений крик болю Торнова, який змусив його усвідомити, що саме відбувається.

— Витягай руку назад, хай тобі грець! — крикнув він.

— Не виходить! Тепер це неможливо! — у голосі Торнова зростали нотки паніки. — Зупини цю кляту машину! Зупини її.

Рат озирнувся навколо, ніби десь був аварійний перемикач чи щось подібне, але, звісно, це були нісенітниці, адже газгольдер опускався лише завдяки гравітації, хтось там унизу, мабуть, мав накачати в нього новий газ, щоб повернути назад його невпинний рух вниз.

Рат піднявся в коридор для техобслуговування, намагаючись при цьому ігнорувати все більш нестримні крики людини, що потрапила у пастку, і закричав вниз так голосно, як тільки міг:

— Увага! Ви повинні зупинити газгольдер! Знову підняти його нагору!

По обличчях, що були внизу, він не міг зрозуміти, чи його почули. Торнов продовжував кричати, а Рат знову піднявся на дзвін, намагаючись витягнути крикуна з пастки, але марно.