Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Навіть якщо Шеер приносив їм гроші, ініціатором усієї групи став Себастьян Торнов, хоча він був досить молодим. Двоє злочинців, про яких він розповів Рату, які нібито загинули у перестрілці банд, ті двоє, які зруйнували життя його сестри, вони стали його першими жертвами. І Себастьян Торнов, мабуть, упізнав однодумця в Руді Шеері, з яким, ймовірно, познайомився під час навчання. Відтоді вони почали збирати довкола себе більше людей, які думали схожим чином. Торнов також хотів перевірити Ґрефа, коли запитав у нього, чи хороший поліцейський має право вбивати.

На думку Торнова, хороший поліцейський мав вміти вбивати. Однак Йохен Кушке, який взяв цей принцип надто близько до серця, мусив померти, бо діяв надто необачно й ставав все більшою небезпекою для його організації. На таємній нічній зустрічі вони разом вирішили, що його потрібно вбити, принаймні так сказав Грабовські. Врешті-решт Торнов особисто взявся за це завдання, тому що Кушке довіряв йому, своєму наставнику та колишньому босу, найбільше.

А тепер Рат полюватиме на свого колишнього підлеглого.

На територію газового заводу вони потрапили без проблем. Все було точнісінько так, як казав Торнов: лише заборонні знаки застерігали не лізти на газгольдер. Якщо сказати більш точно: вони описували цю територію як «суворо заборонену», вираз, який, мабуть, лише німецька мова могла виразити настільки влучно, що один звук цих двох слів змушував здригнутися.

Проте Рат звик робити заборонені речі.

— Почекайте тут зі своїми людьми, — сказав він Геннату. — Я подивлюся, чи є він десь там.

І не встиг Геннат щось заперечити, як він уже був у дорозі. Злетіти до запаморочливих висот було не зовсім тим, про що Рат мріяв у своїх найглибших мріях, але це вже була його особиста справа. Торнов викрав у нього Шарлі і змусив її страждати два дні. Якщо він сидів десь там і дивився на берлінське нічне небо, то він, Гереон Рат, хотів йому особисто повідомити, що його заарештовано.

Газгольдер був фактично величезним бочкоподібним копером{115}, сталевою каркасною конструкцією заввишки приблизно вісімдесят метрів, в якій терпляче виконував свою роботу газовий дзвін. Нагору вела своєрідна пожежна драбина — сталеві сходи, схожі на ті, що є в деяких багатоквартирних будинках. Пройшовши чотири сходові секції, Рат дійшов до першого коридору для технічного обслуговування, які були розміщені приблизно через кожні десять метрів — сталева доріжка у формі кільця, по якій можна було обійти навколо весь газгольдер. Від чого Рат свідомо утримався. Улюблене місце Торнова було на вершині газгольдера, а не в одному з коридорів для техобслуговування, він сам йому про це сказав.

На першій сходовій секції Рат дотримувався свого рішення не дивитися вниз, але в якийсь момент він все ж наважився туди глянути, швидше випадково, й одразу про це пошкодував. Він схопився за поручні й присів. Унизу він бачив, як Геннат сперечався з якимось чоловіком, мабуть, з нічним сторожем. Будда вказував нагору, а Рат намагався дивитися в інший бік, кудись всередину, щоб опанувати запаморочення. Внутрішню частину каркаса заповнював могутній сталевий циліндр, складний, підключений газгольдер, який рухався вдень і вночі, збільшуючись і знову зменшуючись, так само повільно, наче сонце і місяць, і так само невпинно й нестримно, постійно повторюючи свій рух вгору та вниз. Консольні балки за допомогою направляючих роликів ходили рейками, розміщеними у вертикальних сталевих ребрах, і таким чином забезпечували рівномірне «дихання» газового дзвону. Рату навіть здалося, що він бачить, як дзвін повільно опускається, тобто знову «видихає», і на це йому знадобиться ціла ніч. Складний дзвін вагою в декілька тонн опускався з майже непомітною швидкістю, витісняючи газ у труби та в усі численні ліхтарі, які відігравали свою роль в освітленні берлінської ночі.

Лише після того, як Рат дійшов до найвищого коридору тех­обслуговування, він побачив Торнова.

Значить, він справді був тут. Сидів на величезному сталевому дзвоні, який зберігав запаси газу на цілу ніч для половини міста. І не будь-де, а прямо посередині, на великому вентилі, схожому на сталевий пеньок, розміром зі зручний табурет. Біля нього лежав рюкзак.

Рат піднявся на газовий дзвін однією з консольних балок. Як і коридори для технічного обслуговування, злегка вигнута верхня сторона газгольдера по периметру була оточена поруччями.

Він повільно наближався до середини дзвона, це було схоже на невеликий пагорб, на який треба було піднятися; його поверхня неухильно йшла вгору. І там, нагорі, прямо на пласкій круглій вершині сидів він, колишній патрульний поліцейський, чия багатообіцяюча кар’єра кандидата в інспектори закінчилася, навіть не встигнувши по-справжньому розпочатися. Чоловік з ідеальною посмішкою. Себастьян Торнов, грішний янгол.

Рат зупинився за кілька метрів позаду нього.

Торнов, який сидів до нього спиною, на мить глянув через плече, а потім повернувся, нічого не сказавши. У руці він тримав напівпорожню пляшку пива.

— Я прийшов, щоб тебе арештувати, — сказав Рат.

— Звучить так, наче все по-справжньому. Ти справді тут є?

— Я інспектор поліції, який проводить арешт.

— Арешт? Через те, що заборонено сидіти на газгольдері і пити пиво?

— Ні.

Торнов залишився сидіти й підняв пляшку з пивом.

— Дай мені допити це пиво, — сказав він, — тоді я піду з тобою. Знаєш, я буду сумувати за тим, як сидів тут.

Рат кивнув. Торнов простягнув йому пляшку.

— Хочеш ковток?

— Ні, дякую, — похитав головою Рат. — Ти ж знаєш, спочатку робота... Я краще викурю цигарку.

Він дістав з портсигара сигарету, запалив її і сів поруч з Торновим.

— Звідси відкривається чудовий краєвид, — сказав він, пускаючи слабкий сигаретний дим у нічне небо.

— Але ти тут не через це.

— Ні, — Рат глянув на Торнова, але той дивився кудись удалечінь. — Сьогодні той день, коли «Білу руку» буде розгромлено. Зараз по всьому місту арештовують твоїх людей. Ти один із них. Крім того, тебе звинувачують у вбивстві Йохена Кушке...

— Кушке, цього ідіота...