Вавілон на Гудзоні: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вавілон на Гудзоні

Ніщо так не гнітить народ, як нерівність і несправедливість.

Френсіс Бекон

Тільки дурень може хвалити усе своє і цим самим розписатися у повній байдужості до свого народу, своєї країни і їхнього майбутнього.

Франсуа Ларошфуко

Потрібно було відкрити Америку, щоб пересвідчитися, якого високого рівня досягла цивілізація і до якого безглуздя може дійти людство.

Скромний Автор

МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС

Той, хто хоч трохи прожив у США, не зможе обійтися без реклами. Я там жив. І тепер відчуваю потребу також рекламувати свій товар, у якій би обгортці він не був.

Свої розповіді обриваю на найцікавішому місці (принаймні мені так здається), а після цього подаю маленький рекламний анонс кожного наступного розділу. До речі, рекламний анонс – власний винахід. Американці можуть запозичити. Передаю без винагороди. Порядком культурного обміну, але з однією умовою: зберігати прізвище винахідника.

Таким чином, прочитавши будь-який коротенький анонс, читач може взятися за той розділ, який йому найбільше до вподоби. Для цього не обов'язково читати всю книжку, хоча, на думку Скромного Автора, вона цікава до останньої крапки.

ПРОЛОГ

Перш ніж взятися за перо, я взявся за рушницю. Зарядив усі її стволи (їх було аж два) і спокійно повісив на стінку. Я знав (з теорії літератури), що перед написанням будь-якого твору в кімнаті повинна висіти рушниця. Я працював спочатку на дачі. Отож рушниця висіла на стіні хатини в стайківському ранчо.

Збираючись писати про Нью-Йорк, що у моїй уяві залишився як Вавілон ХХ століття на Гудзоні, я виніс його у заголовок книжки і вийшло:

«ВАВІЛОН НА ГУДЗОНІ»

«Для повного антуражу, оскільки ти пишеш про Америку, о – сказав я сам собі, – пиши її стоячи, як Хемінгуей. Адже й ти тепер маєш дачу, друкарську машинку, рушницю, отож на цих дніпровських кручах, далеко від міста і села, можеш почуватися українським Хемінгуеєм з почерком Арта Бухвальда...»

Друкарську машинку я поставив на холодильнику (він мені служив за хемінгуеєвську конторку), сам холодильник наповнив віскі й вирішив стоячи друкувати свій бестселер.

«Заголовок уже є, – вголос мовив я, – епіграф придумав. Залишилося закласти патрони у патронник, а папір у друкарську машинку і...» У натхненні в мене дефіциту не буває, аби тільки ніхто не заважав...

МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 1

Серед нас не так уже багато людей, які потрапляли живими на Той Світ і живими поверталися додому, при цьому, як ви помітите далі, не втрачали почуття гумору. Отож, чому б вам не розпочати читання книжки саме з цього розділу. Але перед тим як приступити до такого, на нашу скромну думку, приємного. заняття, прохання до читачів: не ототожнювати автора з особою оповідача. Роман написаний у формі розповіді від першої особи. Він за всім життєвим матеріалом правдивий, навіть може сприйматися за гумористично окреслений документ. Що ж до ситуацій, у які автор ставить свого оповідача, то вони здебільшого є літературним прийомом, своєрідним художнім засобом, за допомогою якого в художньому творі виразніше, рельєфніше розкривається сутність того чи іншого явища реальної дійсності. А там, де вам щось видається неточним чи перебільшеним, а може, навіть для когось образливим (хоча автор до цього аж ніяк не міг прагнути), – прохання віднести до жарту. Адже на гумор можна списати усе. Навіть дрібниці.

Розділ I. МЕНЕ ПОСИЛАЮТЬ НА ТОЙ СВІТ

Усе має свій початок і свій кінець. Мій публіцистичний роман також. То ласкаво прошу: сміливо рушимо в подорож, як кожний з нас вирушає у життя, ніколи не знаючи, що нас чекає попереду.

Якби ж ми це знали, то, повірте, життя втратило б свою привабливість, свою загадковість, навіть сенс. Мій роман чимось подібний до певного відрізку життя і вже тим загадковий, захоплюючий і, як саме життя, подеколи – смішний, подеколи наївний. Отож, давайте разом з вами помандруємо. Тим більше що цього разу, як я вже писав, вам передбачаються мандри на Той Світ. А це перший випадок, коли ви... А втім, не станемо нічого розповідати авансом. Адже домовилися – життя тоді втрачає свою привабливість і стає нецікавим, Все почалося (завжди все з чогось починається) із землі.. Земля почалася, кажуть, з хаосу. Я точно стверджувати не берусь, бо присутній при цьому не був. Перебував у відрядженні на Манхеттені, де землі й справді нема. На землю я повернувся значно пізніше.

Одного разу мій приятель – відомий український радянський поет (прізвище просив не називати. Він скромний і до чужої слави не примазується – від своєї нікуди подітись) – по-приятельськи шепнув:

– Ти поїдеш до Нью-Йорка.

– Прямо зараз?

– Ні, днів через п'ятнадцять. Треба підготуватися.

– Що я повинен робити в Нью-Йорку? – У мене вже було якесь уявлення про Нью-Йорк, хоча дещо й туманне. Я чув, що в Нью-Йорку убивають, грабують, ґвалтують, що там панують корупція, мафія, найбільша у світі біржа на Уолл-стріт, що всі американці – чи майже всі, за винятком багатіїв – живуть у борг… – Що я маю там робити? Навести порядок, розподіливши багатство між заможними й бідними?

Він запитально глянув мені в очі, і я подумав, що не все сказав про Америку.

– Ти все жартуєш, а я серйозно кажу. Поїдеш у Нью-Йорк і...