Віщі сестри: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли Томджон упав у крісло за гримувальним столиком, Г’юл ляснув його по спині і взявся зчищати з його обличчя товстий шар сірої грязюки, покликаний надати акторові подоби живої скелі. 

— Добра робота, — сказав він. — Любовна сцена просто ідеальна. А коли ти обернувся і нагримав на чаклуна, в залі, мабуть, жодного сухого стільця не лишилося. 

— Знаю. 

Г’юл потер долоні. 

— Сьогодні можемо дозволити собі нормальний відпочинок у трактирі, — сказав він. — Тож давай… 

— Ми переночуємо в халабудах, — твердо сказав Томджон, не відриваючись від свого відображення в уламку дзеркала. 

— Але ж ти добре знаєш, скільки ми отримали від блаз… від короля! Ми всю дорогу могли б на перинах ночувати! 

— Але ми спатимемо на солом’яниках і тому привеземо більше грошей, — сказав Томджон. — А за ці гроші ти зможеш купити богів з небес, і демонів з пекла, і вітер, і хвилі, і стільки ляд у підлозі, що й не полічиш, мій любий садовий пеньочку. 

Трохи помовчавши, Г’юл забрав руку з Томджонового плеча. 

— Твоя правда, шефе. 

— Само собою. Як справи з п’єсою? 

— Е-е-е, з якою п’єсою? — безневинно спитав гном. 

Томджон акуратно зняв гіпсові брови. 

— Сам знаєш, — сказав він. — З тією самою. «Король Ланкрський». 

— А. Рухається помалу. Найближчими днями завершу, — Г’юл різко змінив тему. — Слухай, а ми ж могли б дістатися ріки й сісти на який-небудь корабель, що довіз би нас просто додому. Непогано було б, чи не так? 

— Але якщо ми рушимо додому суходолом, то дорогою зможемо підзаробити ще. Це було б ще краще, чи не так? — усміхнувся Томджон. — Сьогодні ми заробили сто три пенси; я полічив глядачів, поки читав монолог «На суді». З вирахуванням витрат це майже цілий срібний долар. 

— Ти таки справжній син свого батька, — сказав Г’юл. 

Томджон відкинувся на спинку крісла і пильно придивився до свого відображення в дзеркалі. 

— Знаєш, — сказав він, — хотів би я, щоб це виявилося правдою. 

Котів Маґрат не любила, а концепцію мишоловок просто-таки не сприймала всіма фібрами душі. З її точки зору, між людиною та мишами завжди можна було досягти певної згоди щодо питання розподілу харчових запасів з урахуванням інтересів обох сторін. Це була дуже людяна точка зору, особливо в тому розумінні, що слово «людяність» означає щось, притаманне людям — але аж ніяк не мишам. Наразі залиту місячним світлом підлогу кухні в будиночку Маґрат вкривав справжній живий килим. 

Коли в двері постукали, килим поліз на стіни. 

По кількох секундах тиші стукіт повторився. 

Знову запала тиша. Потому двері ледь не злетіли з петель від ударів. Знадвору почулося: 

— Відчиняйте! Іменем короля! 

Тут-таки інший голос роздратовано зашепотів: 

— Чого ти так репетуєш? Нема чого так репетувати. Я не наказував так репетувати. Якщо ти будеш так репетувати, то всю округу розлякаєш. 

— Винуватий, сір! Професійна звичка, сір! 

— Постукай ще раз. Але просто постукай, і не так сильно, будь ласка. 

«Не такий сильний» стукіт міг би лунати й слабше. Фартух Маґрат, що висів на вішалці з внутрішнього боку дверей, упав на підлогу. 

— Може, я краще сам?