Віщі сестри: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та ні, ми їх отримали, — заперечив мер. — Будьмо логічні. Час — він як дуже звивиста дорога, а ми взяли і зрізали шлях полями. 

— Нічого подібного, — заявив діловод, кладучи на стіл чистий аркуш паперу. — От я вам зараз намалюю… 

Томджон занурився в себе, лишивши бурхливі суперечки на поверхні. 

Всі хотіли, щоб він став королем. Ніхто не завдавав собі клопоту поцікавитися тим, чого хоче він сам. Його думка не рахувалася. 

У цьому й була вся справа. Насправді ніхто не прагнув, щоб королем став саме він. Він просто підвернувся під руку. 

Золото не тьмяніє — принаймні фізично, — і все ж тонкий коштовний обруч у його руках вилискував тривожними відтінками. Надто багато неспокійних голів він увінчував. 

Притиснувши його до вуха, можна було почути їхні крики. 

Раптом Томджон відчув, що в його обличчя, як вогонь паяльної лампи в льодяник, увіп’явся чийсь погляд. Він підняв очі. 

Це була третя відьма, молода… тобто зовсім ще юна. Вона мала допитливий вираз обличчя та зачіску, схожу на живопліт, і сиділа поруч із блазнем з таким виглядом, ніби володіла контрольним пакетом акцій на нього. 

І її цікавили не думки чи почуття Томджона, а його зовнішність. Її очі вимірювали риси його обличчя, ніби пара кронциркулів. Томджон обдарував її невеликим взірцем своєї чарівної усмішки, але вона не звернула на це жодної уваги. «Всі вони такі», — подумав юнак. 

Усмішку помітив тільки блазень. Він вибачливо всміхнувся у відповідь і зробив кілька змовницьких рухів пальцями, що мало означати: «І що тут роблять двоє тямущих людей на кшталт нас?». Дівчина ж і далі роздивлялася Томджона, мружачись і нахиляючи голову то до одного, то до іншого плеча. При цьому вона раз у раз переводила погляд на блазня й назад. Нарешті вона повернулася до найстаршої відьми, яка виявилася єдиною особою в задушливому приміщенні, що зуміла роздобути десь кухоль холодного пива, і щось прошепотіла їй на вухо. 

Обидві пошепки поринули в гарячкову дискусію. Типово жіночий спосіб спілкування, подумав Томджон. Традиційно такі розмови провадяться на ґанку; тоді співрозмовниці обов’язково тримають руки схрещеними на грудях, а якщо хто-небудь має нахабство пройти неподалік, різко замовкають і супроводжують перехожого поглядами, доки він не опиниться досить далеко, щоб не мати змоги їх почути. 

Томджон зауважив, що, по-перше, Бабуня Дощевіск уже замовкла, а по-друге, всі навколо очікувально на нього дивляться. 

— Так-так? — сказав він. 

— Непогано було б провести коронацію вже завтра, — сказала Бабуня. — Королівству не слід перебувати без правителя. Воно цього не любить. 

Вона встала, відсунула крісло, підійшла до Томджона і взяла його за руку. Без жодного спротиву він пройшов за нею до узвишшя з троном. Там відьма поклала руки юнакові на плечі й, ласкаво натиснувши, змусила його опуститися в потерті подушки червоного плюшу. 

Навколо дружно заскреготіли по підлозі ніжки лав та крісел. Томджон зацьковано роззирнувся. 

— А це що таке? — спитав він. 

— Нічого страшного, — твердо сказала Бабуня. — Присутні хочуть присягнути тобі на вірність. Просто милостиво кивай і розпитуй кожного, ким він працює і чи подобається йому ця робота. А, і поки що віддай їм корону. 

Томджон поквапливо стягнув корону з голови. 

— А чому? — поцікавився він. 

— Бо вони хочуть її тобі піднести. 

— Але ж вона і так у мене! — розгублено вигукнув Томджон. 

Бабуня терпляче зітхнула. 

— Лише у плані цього, як його, де-факта, — пояснила вона. — А так потрібно влаштувати церемонію. 

— Тобто спеціальну виставу? 

— Так, — сказала Бабуня. — Тільки це набагато важливіше за просто виставу. 

Томджон стиснув пальці на бильцях трону. 

— Знайдіть мені Г’юла, — попрохав він. 

— Ні, треба дотримуватися усталеного порядку. Це ж, розумієш, традиція: спочатку до тебе підійде…