Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«У кого все вирішилося?»

Другий чоловік — молодий білявець, підтягнутий, з енергійним обличчям: «І в мене, звичайно, також. А ви думали, що тільки в них? Тепер у нас все з'ясовано».

«Іншими словами, вас послали під три чорти?»

«Я поговорив з шефом щирою німецькою мовою, а він розкричався на мене. Ввечері я одержав повідомлення про звільнення з першого числа».

«Ось бачите, щирою німецькою, як ви кажете, не слід говорити в будь-якій ситуації. Поговорили б з паном французькою, він би вас не зрозумів, і ви б залишилися на місці».

«Я й так на місці, щоб ви знали. Я ще покажу себе. Вони думають, що матимуть зі мною легке життя! Тепер кожен день рівно о другій я з'являтимусь і влаштовуватиму їм солодке життя, даю слово!»

«Хлопче, хлопче, а ви одружений?»

Інший підвів голову: «В тім то й біда, я жінці ще нічого не казав, не можу їй такого сказати».

«То, може, все ще якось владнається?»

«А вона ще й дитя носить».

«Уже друге?»

«Так».

Сивий щільніше загортається в плащ і насмішкувато усміхається до другого, а потім киває головою: «Це добре. Діти надають нам мужности. А цього всім якраз і бракує».

«Та для чого воно мені треба? На якого біса? У мене купа боргів. Постійно щось виплачую. Я просто не можу їй цього сказати. А тут ще й зовсім викинули з роботи. Я звик до порядку, а в нас не робота, а суцільний вертеп. У мого шефа є власна меблева фабрика, а те, чи принесу я йому замовлення для взуттєвого відділу, йому, за великим рахунком, по цимбалах. У цьому якраз і річ. Я йому потрібен, як зайцю п'ята нога. Отак тирлуєшся цілий день в конторі й чіпляєшся до всіх з питаннями: Чи відправили нарешті пропозиції? Які ще пропозиції? Та я ж вам уже шість разів казав, якого біса я бігаю по клієнтах? Просто посміховисько роблять з людини. Або вже ліквідуй відділення, або щось роби!»

«Ковтніть чайку, заспокойтеся. Поки що він ліквідував вас».

Від більярдного столу до них підійшов якийсь чоловік без піджака, плескає молодика по плечу: «Може, зіграємо одну партію?»

За молодого відповідає старий: «Та йому так під дих дали, що відійти не може».

«Більярд — найкращий засіб для тих, хто хоче трохи відійти». Чоловік іде геть. Той, що в плащі, сьорбає гарячий чай; як добре попивати чай з цукром і ромом та слухати, як інші нарікають на життя. Затишно в цій забігайлівці.

«Ви що, сьогодні додому не йдете, Ґеорґу?»

«Не маю духу, просто не маю духу. Що я їй скажу? Я не можу їй в очі поглянути!»

«Ідіть, ідіть спокійно й погляньте їй в очі».

«Та що ви в цьому тямите?»

Старий мне в руках полу плаща й навалюється грудьми на стіл: «Пийте, Ґреґору, або з'їжте що-небудь й нічого більше не кажіть. Я таки на цьому трохи розуміюся. Всі ці заведенції мені відомі. Ви ще дитиною були, а я вже все це пережив».

«Уявіть мою ситуацію: було хороше місце, а тобі взяли і все перепаскудили».

«Знаєте, до війни я був старшим учителем. Коли почалася війна, я вже був таким, як зараз. І ця кнайпа була точнісінько така сама. На військову службу мене не призвали. Такі люди, як я, їм були не потрібні, я маю на увазі, люди, що коляться. Точніше, вони таки мене призвали. Я вже думав, мені кінець. Шприц, звичайно, в мене відібрали, і морфій також. І гоп — я уже у строю. Дві доби я ще якось протримався, поки мав краплі в запасі, а там бувай, Пруссіє, вперед у психлікарню. Згодом вони мене все-таки відпустили. А потім мене й зі школи прогнали, що ви на це скажете? Знаєте, морфій — то така річ, часом людина десь ширяє в небесах, але це на початку, а зараз, на жаль, такого вже немає. Ну а дружина? Дитина? Прощай, рідна батьківщино! Ох, Ґеорґу, я міг би вам розповісти багато романтичних історій».

Сивий п'є, обхопивши склянку обома руками, п'є повільно, насолоджуючись, роздивляється свій чай: «Жінка, дитина — іноді здається, що більше в тебе й нема нічого. Та я не каявся й вини за собою не відчуваю; з фактами та із самим собою треба просто примиритися. Не варто надто хизуватися власною долею. Я проти фаталізму. Я не давній грек, я — берлінець. Що ж ви такий добрий чай не п'єте, захолоне! Додайте трохи рому».

Молодик прикриває долонею свою склянку, але старий відводить його руку вбік і з невеличкої фляги, яку дістав із кишені, підливає йому добру порцію. «Я вже мушу йти. Дякую. Мені треба трохи походити, розвіятися». — «Та заспокойтеся, Ґеорґу, випийте трохи, потім зіграємо в більярд. А то ви ще дров наламаєте. То вже був би початок кінця. Коли я не застав дома ні жінки, ні дитини, лише лист на столі, де було сказано, що вона подалася до матері у Західну Пруссію й таке інше, мовляв, зіпсував життя, такий-сякий, зганьбив її й тому подібне, я тоді себе ось тут подряпав, на лівій руці, виглядає як спроба самогубства. Отак, усе життя вчися, Ґеорґу, навіть провансальську вивчив, а от з анатомією не склалося. Ось і прийняв сухожилля за вену. Та я й досі не дуже на цьому розуміюся, але то мені вже ні до чого. Одне слово, біль і каяття — то все дурниці, я залишився живий, і дружина жива, і дитина, в Західній Пруссії у жінки ще й нові діти з'явилися, аж двоє, так ніби я на відстані попрацював; отак ми й живемо. Все мене тепер тішить: і Розенталерплац, і дорожня поліція на розі Ельзаської, і більярд. Ото хай ще хтось мені скаже, що живе краще й що я нічого не тямлю в жінках!»

Білявий дивиться на нього з відразою: «Та ви ж руїна, Краузе, й самі це гаразд знаєте. Який із вас приклад для інших? Ви просто розписуєте переді мною свою біду, Краузе. Ви ж самі розповідали мені, як вам доводиться голодувати з вашими приватними уроками. Я не хочу так скінчити».

Сивий допив свою склянку й відкинувся на спинку стільця, добру хвилину він дивиться на молодого, в його очах поблискує злість, потім він пирхає й сміється якимось судомним сміхом: «Який із мене приклад, маєте рацію! Я ніколи й не претендував на це. Для вас я не приклад. От дивіться, у кожного свій погляд на речі. Ось, приміром, сяде муха під мікроскоп і вважає себе конякою. А коли подивитися на неї в підзорну трубу, що тоді? Ну, от хто ви такий, пане, пане Ґеорґу? Відрекомендуйтеся мені: торговий представник фірми XY, відділ взуття. Та облиште ви ці жарти. Розповідати мені про свою біду — та яка це біда? Називаю по літерах: б — бовдур, і — ідіотизм, повний ідіотизм, це точно, д — дурниці, а — абзац. А взагалі ви не той номер набрали, добродію, зовсім не той номер!»

Молода дівчина виходить із трамвая № 99, Марієндорф, Ліхтенрадершосе, Темпельгоф, Галлеська брама, церква святої Гедвіґи, Розенталерплац, Бадштрасе, Зеештрасе — кут Тоґоштрасе, уночі з суботи на неділю — цілодобовий рух на ділянці між Уферштрасе і Темпельгофом через Фриріх-Карлштрасе, з інтервалом 15 хвилин. Зараз восьма вечора, дівчина тримає під пахвою теку з нотами, вона вткнулася обличчям у піднятий каракулевий комір і крокує вперед-назад на розі Брунненштрасе й Вайнберґсвеґ. Якийсь пан у хутряному пальті заговорює до неї, вона здригається й хутко переходить вулицю. Зупиняється біля високого ліхтаря й спостерігає звідти за перехожими на розі. Невдовзі там з'являється старшого віку пан у рогових окулярах, за мить вона вже поряд з ним. Вона хихоче й іде з ним поруч. Вони прямують вгору по Брунненштрасе.