Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Навпроти регоче пані у жовто-картатому вбранні. Кавалер кладе руку на спинку її стільця. У неї випнуті вперед зуби, монокль, розплющене ліве око ніби згасло; вона усміхається, пускає дим ротом, хитає головою: «Таке ти питаєш!» За сусіднім столиком молоденька куріпка з копицею світлого хвилястого волосся сидить чи, радше, прикриває своєю розвинутою задньою частиною, яку приховує сукня, залізне сидіння низенького садового стільця. Вона трохи гугнявить й блаженно підспівує музиці, розімліла від біфштексу та трьох кухлів світлого. Вона щось там базікає і базікає, кладе голову йому на плече, на плече другого направника однієї фірми з Нойкельна, у якого це вже четвертий роман в цьому році, а він сам у цієї куріпки десятий чи навіть одинадцятий, коли ще рахувати брата у других, з яким вона постійно заручена. Вона розплющує очі, бо Чаплін може будь-якої миті впасти згори. Її партнер обома руками тримається за гірку, де вже здійнявся цілий шарварок. Вони замовляють солених брецлів.

Один пан тридцяти шести років, співвласник невеликої продовольчої крамниці, купив шість повітряних кульок за п’ятдесят пфеніґів штука й пустив їх одну за одною в проході перед оркестром; цим, через брак інших принад, йому вдалося привернути увагу дівчат і жіночок, панночок, удів, розведених, порушниць вірности та шлюбу, що прогулювалися самотою і парами, й урешті знайти собі партнерку. У коридорі за двадцять пфеніґів можна повіджимати штангу. Погляд у майбутнє: лизніть палець і торкніться ним шару хімічного препарату на аркуші між двома серцями, потім проведіть пальцем декілька разів по чистому аркушу згори, й на ньому з'явиться зображення вашого майбутнього нареченого. Ви з дитинства стоїте на правильному шляху. Ваше серце не терпить фальші, але своїм тонким почуттям ви вгадуєте кожен підступ, який можуть готувати вам заздрісні друзі. Довіряйте й надалі вашій житейській мудрості, адже та зоря, під якою ви ступили в цей світ, не полишить вас на життєвім шляху й допоможе зустріти супутника, з яким ви знайдете справжнє щастя. Цей супутник, якому ви завжди зможете довіряти, має такий самий характер, як і ви. Він не зразу запропонує вам руку й серце, але тим тривалішим буде ваше тихе щастя разом з ним.

Поряд з гардеробом, у боковій залі, на балконі грав духовий оркестр. Його музиканти були вбрані в червоні камізельки й постійно гукали, що в них немає що випити. Внизу стояв гладкий, простодушний з виду чолов'яга в сурдуті. На голові він мав кумедний смугастий паперовий ковпак і, щось мугикаючи собі під носа, намагався встромити в петельку паперову гвоздику, що йому, проте, ніяк не вдавалося після випитих восьми кухлів світлого пива, двох склянок пуншу та чотирьох чарок коньяку. Він співав у натовпі, повернувшись до оркестру, а потім раптом кинувся танцювати вальс з якоюсь старою, неймовірно гладкою особою, виписуючи з нею широкі карусельні кола. Від такого танцю та стара ще більше розповзлася й ледь не луснула, але завдяки добре розвиненому інстинкту самозбереження останньої миті вона гепнулася на три стільці відразу.

Франц Біберкопф та чоловік у сурдуті перетнулися один з одним в антракті під балконом, звідки горлали музики, вимагаючи пива. У Франца уп'ялося сяюче блакитне око, — чарівний місяць пливе над річкою, — друге око було сліпим; вони підняли свої білі гальби з пивом, й інвалід прокректав: «Ти, мабуть, також один із цих зрадників, які знайшли собі місце біля годівниці». Він ковтнув слину. «Чого це ти на мене витріщився? Ану кажи, де ти служив?»

Вони цокнулися гальбами, оркестр врізав туш, у нас нема що пити, у нас нема що пити! Гей, ану припиняйте, хлопці, спокійно, тільки спокійно! Будьмо! Тост за спокій! «Ти німець? Чистокровний німець? Як тебе звати?» — «Франц Біберкопф. Диви, товстушко, він мене не знає!» Інвалід відригнув і, прикривши рота долонею, зашептав: «То ти справді німець? Поклавши руку на серце? Ти не ходиш з червоними, бо якщо так, то ти зрадник. А зрадник — мені не друг». Він обняв Франца: «Поляки, французи, вітчизна, за яку ми проливали кров, ось яка дяка нації!» Потім він зібрався на силі й пішов танцювати з тою тельбухатою особою, яка вже трохи перевела подих, і танцював усе той самий старомодний вальс під будь-яку музику. Після танцю, похитуючись, він став роззиратися. Франц гукнув: «Сюди!» Ліна підхопила старого, той пішов у танець з Ліною, потім попід ручку вони постали перед Францом біля шинквасу: «Перепрошую, з ким маю задоволення, ваша честь? Як ваше шановне ім'я?» — «Пий, братику, пий, чаркою смуток залий, згадувать горе не варт, наше життя — тільки жарт».

Дві заливні свинячі ноги, порція солонини, пані взяла хріну, де гардероб, так, а де ви роздягалися, тут є два гардероби, а можуть арештанти у слідчому ізоляторі носити обручки? Я кажу, що ні. У веслувальному клубі це тривало до четвертої. А дорога туди для машин — то просто катастрофа, постійно підскакуєш і пірнаєш, ніби в басейні.

Інвалід і Франц сидять, обнявшись, за шинквасом. «Я тобі так скажу, вони мені зменшили пенсію, так що перейду до червоних. Архангел виганяє нас вогненним мечем із раю, і туди ми ніколи більше не повернемося. Ото якось сиділи ми під Гартмансвайлеркопфом[46], а я кажу своєму капітанові, ми були з ним земляками, він також з Штарґарда». — «З Шторкова?» — «Та ні, з Штарґарда. О, тепер я загубив свою гвоздику, а ні, ось вона тут зачепилася». Хто хоч раз цілувався на пляжі морськім, до танцюючих хвиль дослухав, той найбільшого щастя спізнав у житті, був коханим і сам він кохав.

Франц узявся торгувати нацистськими газетами. Він нічого не має проти євреїв, але стоїть за порядок, адже і рай порядок має, то, безперечно, кожен знає. У Сталевому шоломі[47] нормальні хлопці, а їхній вождь також що треба. Він стоїть на виході з метро на Потсдамерплац, а іноді на Фрідріхштрасе чи перед вокзалом Александерплац. Він поділяє думку одноокого інваліда з «Нового світу», того, що танцював з огрядною мадам.

Німецькому народові до першого адвенту[48]: Зірвіть полуду зі своїх очей і лицемірів покарайте, що присипають вас байками! Настане день, коли повстане правда із мечем своєї правоти і крицевим щитом, і ворог переможений впаде.

«У той час, коли пишуться ці рядки, в суді розглядається справа проти «лицарів» Райхсбаннера[49]; лише їхня чисельна перевага в 15–20 разів дозволила їм виявити свій програмний пацифізм і так звану мужність, яка відповідає їхнім переконанням, коли вони напали на жменьку націонал-соціалістів, побили їх та при цьому по-звірячому вбили члена нашої партії Гіршмана. Навіть із свідчень самих звинувачених, яким закон, на жаль, дозволяє брехати, а їхня партія, очевидно, їм це наказує, видно, що члени цієї організації вдаються до зумисної брутальности, яка в них уже стала системою».

«Істинний федералізм — це антисемітизм, боротьба проти євреїв є водночас боротьбою за самовизначення Баварії. Ще задовго до початку велика урочиста Матезерська зала[50] була заповнена вщерть, проте прибували все нові й нові відвідувачі. До відкриття зборів військовий оркестр штурмових загонів СА порадував присутніх хвацьким виконанням бравурних маршів та інших мелодій. О пів на дев'яту член партії Оберлерер відкрив збори сердечним привітанням і надав слово членові партії Вальтеру Аммеру».

На Ельзассерштрасе компанія надривається від сміху, коли в обід Франц з'являється у кнайпі, завбачливо сховавши пов'язку зі свастикою до кишені, та її в нього одразу витягають. Франц відмахується від них.

Він звертається до молодого безробітного слюсаря, той здивовано витріщається на нього й відставляє свою гальбу: «Ось ти посмішкуєшся з мене, Ріхарде, а чому? Може тому, що одружений? Тобі тепер двадцять один рік, твоїй жінці вісімнадцять, а що ти бачив у житті? Нічого і ще втричі менше. Я тобі так скажу, Ріхарде, ну, ми можемо про дівок потеревенити, ну ще ти маєш малого синка й про цього крикуна краще за мене все знаєш. А ще що? Га?»

Тепер Францовою пов'язкою розмахує шліфувальник Ґеорґ Дреске, 39 років, нещодавно звільнений із фабрики. «На пов'язці, Орґе, — ти роздивись її гарненько, — немає нічого такого, за що не можна було відповідати. Я також утік з фронту, достоту як ти, і що ж з того? Чи пов'язка червона, чи золота, чи чорно-біло-червона[51], від того сигара краще не смакує. Вся річ у тому, який тютюн, хлопче, зовнішній лист, внутрішній лист, щоб ще й правильно скручені були, висушені належно, і звідки саме той тютюн. Ось що я скажу. А чого ми досягли, Орґе, ну скажи?»

Той спокійно кладе пов'язку на шинквас й, попиваючи пиво, неквапно говорить, часом затинаючись й облизуючи губи: «Дивлюся на тебе, Франце, й дивуюся, адже я тебе вже давно знаю, ми ж були з тобою під Аррасом і під Ковно[52], а вони тебе добре обробили». — «Ти маєш на увазі цю пов'язку?» — «Та все маю на увазі. Кинь ти все це. Воно тобі треба — отак ходити поміж людьми?»

Тут Франц підводиться. Ріхарда Вернера, молодого слюсаря в зеленій сорочці з широким коміром, який хоче його щось запитати, він просто відсуває вбік: «Ні, ні, любий Ріхарде, ти свій хлопець, але тут серйозна розмова. Хоч ти й маєш право голосувати на виборах, але розмовляти зі мною і з Орґе тобі ранувато». Потім він зупиняється в задумі біля шинквасу й дивиться на шліфувальника, навпроти них на тлі виставлених пляшок коньяку стоїть у синьому фартуху господар і уважно на них дивиться, опустивши грубі руки в раковину для миття склянок. Урешті Франц питає: «То що, Орґе? Як там було під Аррасом?» — «Те, як там було, ти й сам гаразд знаєш. Раз із фронту втік — отже, знаєш. А тепер начепив оту пов'язку. Слухай, Франце, та краще на ній повіситися. Добряче ж тебе обробили».

Франц має дуже впевнений вигляд, ні на мить не зводить очей з шліфувальника, який затинається й трясе головою. «Я таки хочу розібратися з тим Аррасом. Якщо ти там був!» — «Та ти здурів, Франце, нічого такого я не говорив, ти, непевно, зайву чарку хильнув». Франц чекає, задумався, я таки до тебе доберуся, диви, прикидається дурником, вдає із себе великого хитруна. «Ну звичайно, Орґе, під Аррасом ми були з тобою, разом з Артуром Безе, Блюмом і тим малим фельдфебелем, стривай, як його звали? Якось так кумедно». — «Та я вже забув».

Нехай собі балакає, трохи перепив, інші також помітили. «Ану зачекай, як же пак його звали, того малого, якось чи Біста, чи може Біскра, от щось таке». Нехай собі говорить, я промовчу, як заплутається, то сам замовкне. «Ну так, це ми всі знаємо, але я не це маю на увазі. А ось скажи, де ми були після того, коли закінчилося під Аррасом, після вісімнадцятого року, коли інша каша заварилася, тут у Берліні, і в Галле, і в Кілі, а ще…»

Тут Ґеорґ Дреске рішуче відмовляється від подальшої розмови, яка нісенітниця, я не ходжу в кнайпу заради таких дурниць. «Та годі тобі, припини, а то зараз піду геть. Розкажи це малому Ріхарду. Ходи-но сюди, Ріхарде». — «А по-моєму, це чудово, він як той барон. Тепер він тільки з баронами дружить. І такий поважний пан ще й заходить до нас у кнайпу!» Ясні очі Франца уп'ялися в неспокійні очі Дреске. «От саме це я й мав на увазі, саме це, Орґе. Стояли ми під Аррасом у вісімнадцятому, польова артилерія, піхота, зенітники, радисти, сапери — кого там тільки не було. А де ми стояли потім, коли настав мир?» А, ось до чого він веде, ну дивись, хлопче, краще туди не влазити. «Спочатку я своє пиво доп'ю, а ти, Францику, про те, де ти потім опинився, де побував і де ні, й де стояв чи сидів — про це все можна з твоїх паперів дізнатися, якщо ти їх маєш із собою. Адже торговець завжди повинен мати із собою папери». Ну що, второпав? Запам'ятай же! Спокійні очі Франца уп'ялися у веселі очі Дреске: «Чотири роки після вісімнадцятого я жив у Берліні. Так довго навіть ціла війна не тривала, хіба ні? Я крутився і ти крутився, а Ріхард тоді ще чіплявся матері за фартух. Ну, і хіба тут щось залишилося від Арраса? От скажи! Ось була у нас інфляція, ми мали паперові гроші, мільйони, мільярди, катма м’яса, нема масла, гірше, ніж було, ми всі це знаємо, і ти, Орґе, теж, а куди подівся Аррас? От і прикинь, на власних пальцях. Нічого не було, та й звідки? Ми тільки бігали й картоплю у селян крали».

Революція? Розгвинти древко, запхни полотнище в чохол і заховай все це подалі в шафу. Попроси матір принести тобі пантофлі та зніми вогненно-червону краватку. Ви тільки патякаєте про революцію, ваша революція — то нещасний випадок на виробництві!

Дреске думає: він став небезпечною людиною. А Ріхард Вернер, отой юний телепень, знову роззявляє рота: «Значить, по-твоєму, Франце, буде краще, якщо ми розпочнемо нову війну? Хочете на нашому горбу проїхатися? Отак весело розіб'ємо Францію! Шукаєш пригод на свою задницю?» Франц думає: дурна ти мавпо, мулат із раю для негрів, та ти війну бачив лише в кіно, думаєш, бахнув по голові, й уже готовий?

Господар витирає руки об синій фартух. Перед чистими склянками лежить зелений проспект. Господар сопе й читає про себе: відбірна смажена кава «Заходь знову» просто неймовірна! Кава для простих людей [некондиційні зерна, смажені]. Чиста немелена кава в зернах, ціна 2,29 марок, «Сантос», гарантовано чистий продукт, Сантос першого ґатунку, суміш для дому, міцний та економний у вжитку, «Ван-Кампінас», меланж, міцний, чистий смак, «Меланж Мексика», вишуканий, недорога кава з плантацій, ціна 3,75 марок, довіз залізницею безкоштовний за умови замовлення не менше 36 фунтів різних сортів. Бджола, або оса, або джміль кружляє попід стелею біля камінної труби — справжнє диво природи взимку. Його родичів, одноплемінників, однодумців, одновидців немає — всі вже або померли, або ще не народилися; зараз льодовиковий період для самотнього джмеля, він і сам не знає, як і чому це сталося, й чому саме з ним. А сонячне світло беззвучно ллється на столи й на підлогу й розділяється на два світлі пасма вивіскою «Левенброй — Паценгофське пиво», воно прадавнє, й коли на нього дивитися, все виглядає скороминущим і незначним. Це світло доходить до нас, проминувши ікс миль, проскочивши попри зірку ігрек, сонце світить мільйони й мільйони років, воно світило задовго до Навуходоносора, до Адама і Єви й до іхтіозаврів, а зараз воно світить крізь шибку маленької кнайпи й розділяється на два пасма бляшаною вивіскою «Левенброй — Паценгофське пиво», падає на столи й на підлогу, непомітно підступає ближче. Падає на них, і вони про це знають. Світло легкокриле, легесеньке, легковаге, легкосвітне, з високого неба прийшов я до вас[53].

Двоє великих, уже дорослих звірів, прикритих тканиною, двоє людей, двоє чоловіків, Франц Біберкопф та Ґеорґ Дреске, торговець газетами та звільнений шліфувальник, стоять біля шинквасу; тримаються вертикально на свої нижніх кінцівках, вбраних у штани, спираються на дерев'яний шинквас руками, що стирчать з рукавів грубих курток. І кожен із них думає, бачить й відчуває на свій манер.

«Ти й сам чудово знаєш і розумієш, Орґе, що Арраса ніби й не було. Ми просто не потягли, не змогли, маємо це визнати. І ми, і всі, хто там був. Не було ні дисципліни, ні командування нормального, всі між собою перегризлися. От я втік з окопів, і ти також, а потім і Езе. Ну, а тут, вдома, коли зчинилася буча, хто тоді здимів? Та всі до одного. Жоден там не залишився, ти ж бачив, лише жалюгідна купка. Скільки їх там було, тисяча, а то й менше. Мені таке й задарма не треба». А ось він куди веде, дурне теля, ось як його розвели. «Та все це тому, що нас зрадили, Франце, у вісімнадцятому й дев'ятнадцятому, бонзи зрадили, вони ж і Розу вбили, і Карла Лібкнехта. Як же тут згуртуватися й щось зробити? Ти поглянь на Росію, на Леніна, ось де тримаються купи, як склеєні! Зачекай, все у свій час». Кров потече, кров потече, кров потече густа-прегуста[54]. «То мені байдуже. Якщо чекати, то світ завалиться, й ти разом з ним. Під цю дудку я танцювати не буду. В них нічого не вийшло, для мене це достатній доказ. Не змогли нічогісінько зробити, як під Гартмансвайлеркопфом, про нього мені постійно один чоловік торочить, інвалід, він там був, ти його не знаєш. Навіть з того нічого не вийшло. Та що там казати!»

Франц підводиться, бере пов'язку, розгладжує її на столі, потім ховає до кишені плаща, розмахуючи лівою рукою, повертається до свого столу: «Ось я кажу вам весь час одне й те саме, ти розумієш мене, Краузе, а ти також, Ріхарде, послухай — піде тобі на користь: нічого у вас із вашої справи не вийде. Так це не робиться. Я також не знаю, чи вийде щось у тих, з такою пов'язкою. Я цього не казав, але все-таки це геть інша справа. Сказано ж, і на землі спокій[55], і це правильно, а хто хоче працювати, то хай собі працює, а дурниці нам ні до чого».

Сів собі на підвіконня, чухає щоку, мружиться від яскравого світла, висмикнув волосинку з вуха. Трамвай № 9 зі скреготом повернув за ріг, Східне кільце, Германплац, Вільденбрухплац, вокзал Трепто, Варшавський міст, Балтенплац, Кніпродештрасе, Шенгаузерська алея, Штеттинський вокзал, церква святої Гедвіґи, Галлеська брама, Германплац. Господар кнайпи спирається на латунний пивний кран, смокче й мацає язиком нову пломбу, у нижній щелепі, відгонить аптекою. Нашу Емілію знову доведеться влітку послати в село або в Цинновіц[56], у дитячий табір, дитина постійно хворіє, його очі знову натрапили на зелений проспект, знову криво лежить, він аж здригнувся, поправляє його, він не терпить, коли щось криво лежить. Оселедець «Бісмарк» пряного посолу, ніжне філе без кісточок, рольмопси в маринаді з прянощами й огірком, оселедці в желе, великі шматки, філе, смажений оселедець.

Слова, звукові хвилі, хвилі шуму, сповнені змісту, котяться туди-сюди кнайпою, вириваються з горла гикавого Дреске, який посміхається, дивлячись на підлогу: «Ну що ж, нехай щастить, Франце, як каже пастор, на новому життєвому шляху. Отже, коли ми в січні підемо з демонстрацією на Фрідріхсфельде до Карла й Рози[57], тебе вже з нами не буде? Авжеж». Хай собі затинається, я краще свої газети продаватиму.

Коли вони залишилися самі, господар посміхається. Франц з насолодою простягає під столом ноги. «Як ви думаєте, Геншке, чого це вони змилися? Через пов’язку. Побігли за підмогою». Ніяк не погамується. Вони ще йому тут боки натовчуть! Кров потече, кров потече, кров потече густа-прегуста.

Господар усе намацує язиком свою пломбу, треба підсунути щиглика ближче до вікна, пташки також хочуть трохи світла. Франц охоче допомагає, за шинквасом забив у стіну цвяшка, а господар зняв клітку з іншої стіни й несе її з тріпотливою пташкою всередині. «Тут досить похмуро. Надто високі будинки». Франц стає на стільця, вішає клітку, спускається вниз, насвистує, піднімає вказівного пальця й шепоче: «Зараз ще не підходьте до нього. Нехай звикає. А цей щиглик, це — вона?»

Обоє замовкли, кивають головами, позираючи один на одного.

[46] Гартмансвайлеркопф — гірська вершина у Верхньому Ельзасі, місце запеклих боїв під час Першої світової війни.

[47] «Сталевий шолом, союз фронтовиків» (нім. Stahlhelm, Bund der Frontsoldaten) — правоконсервативна, монархічна політична й парамілітарна організація, що діяла з 1918 до 1933 року.

[48] Перший адвент — перша неділя Різдвяного посту. Адвент у католицькій та протестантській церкві — час очікування, посту та підготовки до Різдва.

[49] Райхсбаннер (нім. Reichsbanner) — міжпартійна, але фактично керована соціал-демократами політична та парамілітарна організація, що діяла з 1924 до 1933 року.

[50] Матезерський комплекс — комплекс будівель в центрі Мюнхена, між залізничним вокзалом і Штахусом. Тут була заснована Мюнхенська республіка рад.

[51] Кольори прапора Кайзерівського райху.

[52] Французьке місто Аррас неподалік бельгійсько-французького кордону та литовський Каунас (Ковно) були аренами боїв Першої світової війни. Якщо Ковно німці зайняли ще 1914 року, то бої за Аррас тривали зі змінним успіхом аж до 1917 року.

[53] «З високого неба прийшов я до вас» — рядок з німецької різдвяної пісні Мартіна Лютера.

[54] Переінакшені слова студентської «Пісні Гекера» з часів революції 1848 року.

[55] Євангеліє від Луки 2:14 (пер. І. Огієнка).

[56] Цинновіц — курорт на Балтійському морі.

[57] У той час у січні німецькі соціалісти проводили марші пам'яті на згадку про Розу Люксембург та Карла Лібкнехта, що були вбиті 15 січня 1919 року.