Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Як класно!

Посеред ночі сер Стівен з Казино зникає, але встигає розповісти, що Слотроповими ерекціями надзвичайно зацікавляться у Фіцморіс-гаусі.

Відтак уже вранці заскакує Катьє, наче курка без голови, і повідомляє, що сер Стівен зник. Раптом усі починають Слотропові щось розповідати, хоча він не дуже й прокинувся. Торохтить у віконниці та вікна дощ. Понеділкові ранки, розлади шлунку, прощання… він кліпає на затуманене море, небокрай закутаний у сіряк, поблискують під дощем пальми, важкі, мокрі та зелені. Могло так статися, що в ньому ще забагато шампанського — протягом десяти незвичайних секунд він нічого не бачить, окрім любові до того, що постає перед очима.

Відтак, спотворено все це усвідомлюючи, він обертається знову до кімнати. Настав час побавитися з Катьє, отже…

Обличчя бліде, як і її волосся. Відьма дощу. Криси капелюшка облямовують її обличчя вишуканим кремово-зеленим ореолом.

— Значиться, пропав. — Проникливість такого штибу може її спровокувати. — Кепські справи. А з іншого боку, може, й непогані.

— Облиш. А що ти знаєш, Слотропе?

— Як це — «облиш»? Ви що, просто берете і викидаєте людей?

— Хочеш знати?

Він стоїть і підкручує вуса.

— Розповідай.

— Ти, паскудо, завалив усю справу тою п’яною студентською грою.

— Яку справу, Катьє?

— Що він тобі сказав? — Ступає вперед. Слотроп уважно стежить за її руками, пригадуючи армійських інструкторів з дзюдо. Він раптом усвідомлює, що зовсім голий, а крім того, гм-м, у нього знову стояк, обережно, Слотропе. І нема нікого, аби помітити і запитати, чому…

— Ну, він мені точно не розповів, звідки ти знаєш про дзюдо. Мабуть, в Голландії навчили, га? Але то таке, дрібниці, — виспівує низхідними дитячими терціями, — але саме вони тебе і виказують, так-так.

— Аахх… — несамовитіє вона і кидається до нього, цілиться завдати йому в голову короткого рубаного удару, але він ухиляється, пірнає їй під руку, бере, немов пожежник якийсь оберемок, шпурляє на ліжко, а сам падає зверху. Гострим каблучком буцає його в член, що треба було зробити на самому початку, але все у неї йде не так, в іншому випадку вона б уже давно подала йому його власну дупу на таці… а може, їй таки захотілося промазати і лишень ковзнути каблуком уздовж Слотропової ноги, а він відхиляється, хапає її за волосся, викручує руку за спину і штовхає обличчям у постіль. Спідниця на задниці задерлася, стегна під ним звиваються, у нього неймовірна ерекція.

— Чуєш, хвойдо, мені вже терпець уривається, мені запросто ударити жінку, я Кеґні Французької Рив’єри[256], май на увазі.

— Я тебе приб’ю…

— І що? Завалиш усю справу?

Катьє повертає голову і впивається зубами у його руку трохи вище ліктя, де колись встромлялися щприци з пентоталом.

— От же стерво… — Відпускає руку, яку викручував, стягує нижню білизну, хапає її за одне стегно і проникає у неї ззаду, а знизу тягнеться потеребити соски, помацати клітор, нігтями пройтися по стегнах ізсередини, ану, містере Технічний, ну, вже й, може, не має великого значення, бо вони обоє готові кінчити — спершу Катьє репетує у подушку, а Слотроп за секунду чи дві по тому. Він лежить на Катьє, спітнілий, глибоко дихає, спостерігає за її обличчям, повернутим на 3/4, навіть не профіль, а страхітливе Лице, Що Не Є Лицем, робиться надто абстрактним, недосяжним: очна ямка, але не саме мінливе око, лишень безіменна лінія вилиці, виступ рота, безноса маска Істоти Іншого Порядку, істоти Катьє — безживне не-лице, що є тим єдиним її лицем, яке він знає чи запам’ятає.

— Агов, Катьє, — тільки й каже він.

— М-м. — Але колишній осад гіркоти повертається, і вони, зрештою, не є коханцями в парашутах сонячного серпанку, що ніжно опускаються, обіруч, на якусь подобу лужка або спокою. Здивовані?

Вона відсунулася, випустила його член у холод кімнати.

— А як там у Лондоні, Слотропе? Коли падають ракети?

— Що? — Після такого траху він любить полежати, викурити сигарету, подумати про їжу. — A-а, та не знаєш, що вона падає, аж доки не впаде. Таки-так, доки не впаде. Якщо у тебе не вцілила, то з тобою все добре аж до наступної. Якщо чуєш вибух, отже, ти живий.

— З того і знаєш, що живий.

— Ну, так. — Тим часом вона підводиться, натягує трусики, опускає спідницю, підходить до дзеркала, поправляє зачіску. — А згадаймо температури пограничного шару. Поки вдягаєшся.

— Температура пограничного шару Т нижнє е — що воно таке? — піднімається експоненціально аж до Бреншлюса, дальність близько 70 миль, та-а тоді настає різкий поворотний пункт, 1200 градусів, тоді трохи знижується, мінімум 1050 градусів, аж поки не виходиш із атмосфери, тоді ще один поворотний пункт на 1080 градусах. Залишається досить стабільним до зворотного входження, — ля-ля-ля. Музичний приспів із розсипом ксилофона, будується на чомусь давньому й улюбленому, що іронічно, але ніжно пояснить те, що відбувається, — мелодія на зразок «Шкільні дні, шкільні дні», або «Летимо, Джозефіно, у летючій моїй машині», або навіть «Увечері буде ГАРЯЧЕ в нашому містечку!», вибирайте до смаку — уповільнення і згасання, засклений ґанок унизу, Слотроп і Катьє тет-а-тет, самісінькі, за винятком кількох музикантів у кутку, що постогнують і похитують головами, тяжко задумавшись, як би змусити Сезара Флеботомо заплатити їм бодай щось — для різноманітності. Поганенький ангажемент, ох поганенький… Дощ торохтить у скло, цитринові дерева й мирти за вікном похитуються на вітрі. Після круасанів, полуничного варення, справжнього масла, справжньої кави вона муштрує його щодо профілю польоту в плані температури стінки і коефіцієнтів теплопередачі Нуссельта, вирахуваних у голові з чисел Рейнольдса, які спадають їй на думку… рівняння руху, згасання, відновлюваних моментів… методи обчислення Бреншлюса за інерційним наведенням і радіометоди… рівняння, перетворення…

— Тепер кути розширення. Я кажу висоту, а ти кажеш кут.

[256] Американський актор, спеціалізувався на ролях «крутих хлопців».