Макова війна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так, але вони вважають, що від мене буде більше користі в ліжку наглядача за імпортом.

На обличчі вчителя Фейжика застигла відраза.

— Твої родичі — падлюки.

— То ви допоможете, — з надією промовила вона.

Він зітхнув.

— Моя люба дівчинко, якби рідня дозволила тобі займатися зі мною ще змалку, тоді ми могли б про це поміркувати… Я тоді говорив Фанам, говорив, що в тебе потенціал. А зараз ти мрієш про неможливе.

— Але…

Він підняв руку.

— Щороку Кедзю складають понад двадцять тисяч абітурієнтів, а до академій вступають заледве три тисячі. І з них не набереться й жменьки з Тікані. Ти змагатимешся із заможними дітьми — дітьми купців, дітьми знаті, котрі вчилися все життя.

— Але я також займалася з вами. Невже іспит настільки складний?

Учитель здавлено гигикнув.

— Ти вмієш читати. Користуватися рахівницею. Але щоб скласти Кедзю, потрібен зовсім інший рівень підготовки. Кедзю перевіряє глибоке знання історії, вищої математики, логіки, класичних текстів…

— Чотирьох шляхетних предметів, знаю, — нетерпляче випалила вона. — Але я швидко читаю. Знаю більше знаків, аніж переважна частина дорослих у цьому селищі. І вже точно більше за Фанів. Якщо ви дозволите мені бодай спробувати, я зможу займатися разом із вашими учнями. Мені навіть не обов’язково бути присутньою на декламаціях. Вистачить книжок.

— Читати книжки — це одне, — сказав учитель Фейжик. — А підготуватися до Кедзю — зовсім інше. Мої учні все життя вчилися, щоб скласти цей іспит, по дев’ять годин на день, сім днів на тиждень. Ти більше часу проводиш за роботою в крамниці.

— Я можу займатися в крамниці, — заперечила Жинь.

— Невже в тебе немає безпосередніх обов’язків?

— А я доволі, гм, багатозадачна.

Якийсь час він скептично дивився на неї, а потім похитав головою.

— У тебе лише два роки. Це неможливо.

— А нічого іншого мені не лишається, — різко випалила вона.

У Тікані така незаміжня дівчина, як Жинь, була варта менше за гомосексуального півня. Вона змогла би прожити життя служницею в якомусь заможному обійсті за умови, що знайшла б потрібних людей для підкупу. А як ні, лишалися проституція та жебрацтво в різних поєднаннях.

Може, Жинь трохи й драматизувала, але не перебільшувала. Вона могла поїхати з міста, можливо, навіть прихопити з собою вдосталь опіуму, щоб придбати квиток на караван до будь-якої іншої провінції… але якої? У неї не було ні друзів, ні родини, і якщо її пограбують чи викрадуть, ніхто не допоможе. Корисних умінь вона теж не мала. За межі Тікані ніколи не виїздила. Тож про те, як вижити у великому місті, не знала й найпростішого.

А якщо її впіймають із такою кількістю опіуму… Володіння опіумом — найвищий злочин в імперії. Жинь витягнуть на головну площу міста й публічно зітнуть голову як черговій жертві в марній війні Імператриці з наркотиками.

Це був її єдиний варіант. Вона мусила вблагати вчителя Фейжика.

Жинь підняла книжку, яку прийшла повернути.

— Це Мендзи. «Роздуми про мистецтво управління державою». У мене вона пробула лише три дні, так?

— Так, — сказав він, не зазираючи до журналу.

Жинь передала книгу вчителеві.

— Прочитайте мені кілька фраз. Будь-яких.

Вигляд у вчителя Фейжика був скептичний, але все ж лише заради сміху він розгорнув книжку десь посередині.