Макова війна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Жинь стиснула його міцніше й написала на титульній сторінці зошита своє повне ім’я: Фан Жунінь.

Нервувалася не лише вона. Біля відра позаду кімнати вже чулися блювотні позиви.

Дівчина стиснула собі зап’ясток, зчепивши пальці поверх блідих шрамів від опіків, і глибоко вдихнула. «Зосередься».

Водяний годинник у кутку стиха дзенькнув.

— Починайте, — промовив екзаменатор.

Сотня екзаменаційних зошитів із шурхотом розгорнулися, немовби спурхнула зграя горобців.

Два роки тому, в день, який державні чиновники Тікані навмання визначили її чотирнадцятим днем народження, прийомні батьки Жинь покликали дівчину до себе в кімнату.

Таке траплялося рідко. Здебільшого Фани воліли взагалі не помічати Жинь, доки для неї не з’являлася робота, але й тоді говорили з нею так, немовби віддавали команди собаці: «Замкни крамницю. Розвісь випрану білизну. Віднеси цей пакунок опіуму сусідам і не йди, аж доки не витрясеш із них удвічі більше, ніж заплатили ми».

На стільці для гостей сиділа жінка, якої Жинь раніше не бачила. Її обличчя було немовби припорошене білим рисовим борошном, із кольоровими мазками лише на вустах і повіках. Вона була вбрана в яскраво-бузкову сукню з візерунком зі сливових квітів, скроєну так, що могла б личити дівчині вдвічі молодшій. Фігура жінки розповзлася по боках, наче мішок із зерном.

— Це вона? — запитала жінка. — Гм. Трохи смаглява. Інспектор не надто цим перейматиметься, але ціну доведеться скинути.

У Жинь виникла несподівана страхітлива підозра.

— Хто ви? — вимогливо запитала вона.

— Сядь-но, Жинь, — промовив дядько Фан.

Він змахнув мозолястою рукою, вказуючи на стілець. Жинь миттю кинулася навтьоки. Тітонька Фан перехопила її й затягла назад. Зав’язалася коротка сутичка, тітонька Фан пересилила Жинь і штовхнула до стільця.

— Я не піду в бордель! — вигукнула Жинь.

— Дурепо, вона не з борделю, — випалила тітонька Фан. — Сядь. Май хоч трохи поваги до свахи Лєв.

Сваха Лєв не збентежилася. Вочевидь, звинувачення в секс-торгівлі були для її роботи звичною річчю.

— Тобі всміхається неабияка удача, дівчинко, — сказала вона піднесено й удавано солодкаво. — Хочеш дізнатися чому?

Жинь підсунулася на край стільця і втупилася поглядом у червоні вуста свахи Лєв.

— Ні.

Усміхнені вуста свахи стиснулися.

— Звісно ж, хочеш.

Як виявилося, після тривалих та непростих пошуків сваха Лєв знайшла в Тікані чоловіка, згодного взяти Жинь за дружину. Заможний купець, який заробляє на життя імпортом свинячих вух та акулячих плавників. Двічі розлучений та втричі старший за неї.

— Хіба не чудово? — осяйно всміхнулася сваха Лєв.

Жинь кинулася до дверей. Та не встигла й двох кроків ступити, як тітонька Фан простягнула руку і схопила її за зап’ясток.

Жинь знала, що буде далі. Вона приготувалася до удару, до стусанів під ребра, де не видно синців, проте тітонька Фан лише потягла її назад до стільця.

— Ти поводитимешся пристойно, — прошепотіла вона і зціпила зуби, обіцяючи, що покарання не забариться. Але не зараз, не перед свахою Лєв. Тітонька Фан не любила афішувати своєї жорстокості.

Сваха Лєв примружилася, мовби нічого й не сталося.

— Не бійся, люба. Це ж чудово!

Жинь стало млосно. Вона повернулася, щоб глянути в обличчя прийомним батькам, силкуючись не підвищувати голосу.