Макова війна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та що ж такого поганого в заміжжі? — вимогливо запитала тітонька Фан. — Я вийшла за твого дядька ще молодшою, ніж ти зараз. Усі дівчата в цьому селищі повиходять заміж ще до шістнадцятиліття. Невже ти вважаєш себе аж настільки кращою за них?

Жинь відчула таке полегшення, що довелося стежити за тим, аби здаватися присоромленою, як і годилося.

— Ні. Не вважаю.

— Гадаєш, усе буде аж так погано? — тітонька Фан небез­печно стишила голос. — То в чому річ? Ти боїшся ділити з ним ліжко?

Цього Жинь навіть не обмірковувала, але тепер від самої думки їй стало нічим дихати.

Тітчині вуста скривилися в задоволеній посмішці.

— Перша ніч найгірша, запевняю. Затисни в зубах клапоть вати, щоб не прикусити язика. Не кричи, хіба що він цього захоче. Опусти голову й роби все, що він каже, стань його мовчазною домашньою рабинею, доки він тобі не повірить. А що далі? Ти почнеш частувати його опіумом, спершу потроху, хоча сумніваюся, що він ніколи раніше його не курив. А потім щодень даватимеш трохи більше. Роби це ввечері, якраз після того, як він закінчить із тобою, щоб опіум асоціювався в нього з задоволенням та владою. Давай більше й більше, аж доки він стане повністю залежним від опіуму й від тебе. Нехай це зруйнує його тіло та розум. Ти будеш заміжня за живим трупом, так, але матимеш його багатство, маєтності та владу. — Тітонька Фан нахилила голову. — То невже так боляче буде ділити з ним ліжко?

Жинь схотілося виблювати.

— Але я…

— Дітей боїшся? — тітонька Фан закинула голову. — Існують способи вбити їх ще в утробі. Ти в аптеці працюєш. І знаєш про це. Але ти захочеш народити йому принаймні одного сина. Утвердити свою позицію першої дружини, щоб він не зміг розділити статки з коханками.

— Але я не хочу, — випалила Жинь. «Не хочу стати схожою на тебе».

— А кого цікавить, чого хочеш ти? — м’яко запитала тітонька Фан. — Ти сирота війни. У тебе ні батьків, ні статусу в суспільстві, ні зв’язків. Тобі пощастило, і наглядачу байдуже, що ти не гарненька, йому важливо лише те, що ти молода. Це найліпше, що я можу зробити для тебе. Такого шансу вже не буде.

— Але Кедзю…

— «Але Кедзю», — перекривила тітонька Фан. — Коли ти стала такою наївною? Невже ти й справді думаєш, що зможеш вступити до академії?

— Так, думаю. — Жинь випростала спину, намагаючись додати словам упевненості. «Заспокойся. Ти ще маєш важелі впливу». — І ви мені дозволите. Бо одного дня чиновники можуть почати розпитувати, звідки надходить опіум.

Тітонька Фан глянула на Жинь пильним та довгим поглядом.

— На той світ захотілося? — запитала вона.

Жинь знала, що це не порожня погроза. Тітонька Фан воліла завжди ховати кінці у воду. І Жинь бачила, як вона це вже робила раніше. Більшу частину свого життя дівчина намагалася зробити так, щоб ніколи не стати таким «кінцем».

Але тепер Жинь могла дати відсіч.

— Якщо я зникну, учитель Фейжик розкаже владі, що саме зі мною сталося, — голосно сказала вона. — А ще розповість вашому синові, що ви скоїли.

— Кесеґі байдуже, — глузливо промовила тітонька Фан.

— Я виростила Кесеґі. Він мене любить, — відповіла Жинь. — А ви любите його. І не хочете, щоб він знав, чим ви займаєтеся. Ось чому ви не відправляєте його до крамниці. Ось чому змушуєте мене тримати його в нашій кімнаті, коли йдете на зустріч із контрабандистами.

А оце таки подіяло. Тітонька Фан втупилася в неї, її рот був роззявлений, а ніздрі роздувалися.

— Дозвольте хоча б спробувати, — благала Жинь. — Дозволивши мені вчитися, ви ж нічого не втрачаєте. Якщо вступлю, ви принаймні позбудетеся мене, а якщо провалюся, то однаково матимете наречену.

Тітонька Фан схопила пательню. Жинь інстинктивно на­пружилася, однак тітонька лише знову почала нестямно її начищати.

— Посмієш учитися в крамниці — і я викину тебе на вулицю, — сказала тітонька Фан. — Мені не треба, щоб це дійшло до наглядача.

— Згода, — зціпивши зуби, збрехала Жинь.

Тітонька Фан пхикнула.

— І що станеться, якщо ти вступиш? Хто платитиме за навчання? Твій любий злиденний учитель?

Жинь вагалася. Вона сподівалася, що Фани дадуть їй на навчання гроші з посагу, але тепер розуміла, що то марна надія.