Макова війна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

* * *

Частина 1

Роздıл 1

— Роздягайтеся.

Жинь моргнула.

— Що?

Наглядач на мить відірвався від записів у журналі.

— Такі правила для запобігання списуванню, — він показав рукою на колегу-наглядачку. — Якщо треба, йдіть із нею.

Жинь міцно схрестила руки на грудях і підійшла до наглядачки. Та завела її за ширму, ретельно обмацала, аби впевнитися, що дівчина ніде не сховала матеріалів для тесту, а потім видала безформну синю одежину.

— Одягайте, — наказала наглядачка.

— Це й справді так необхідно?

Роздягнувшись, Жинь зацокотіла зубами від холоду. Екзаменаційна сорочка виявилася завеликою: рукави звисали, тож Жинь довелося підкотити їх кілька разів.

— Так, — наглядачка жестом показала на лаву. — Минулого року дванадцятьох студентів спіймали зі шпаргалками, вшитими в підкладки сорочок. Ми вжили запобіжних заходів. Відкрийте рота.

Жинь підкорилася.

Тонкою паличкою наглядачка притиснула їй язик.

— Колір не змінений, це добре. Широко розплющте очі.

— Навіщо комусь накачуватися наркотиками перед тестом? — запитала Жинь, коли наглядачка піднімала їй повіки. Проте відповіді не почула.

Задоволена, наглядачка махнула рукою в бік коридору, де нерівним строєм уже стояли майбутні студенти. Руки в них були порожні, а на обличчях застиг однаковий стривожений вираз. Письмового приладдя для тесту вони не принесли, адже всередині пензлів можна сховати скручений аркуш із відповідями.

— Руки тримайте на видноті, — наказав наглядач, вийшовши попереду строю. — Рукава підкотіть до ліктів. Віднині й надалі ви не розмовляєте між собою. Якщо виникне потреба помочитися, підніміть руку. Позаду кімнати є відро.

— А раптом мені захочеться по великому? — запитав якийсь хлопець.

Наглядач пильно глянув на нього.

— Тест триває дванадцять годин, — промовив хлопчина виправдально.

Наглядач знизав плечима.

— Тоді намагайтеся тихенько.

Того ранку Жинь надто нервувалася, щоб з’їсти бодай шматочок. Її нудило вже від самої думки про їжу. Сечовий міхур та кишківник були порожні. Повний — лише розум, забитий немислимою кількістю математичних формул, віршів, трактатів та історичних дат, які вона мала виплеснути в тестовому зошиті. Вона підготувалася.

Екзаменаційна кімната була розрахована на сотню студентів. Столи розставили вузькими рядами по десять. На кожному — товстелезний екзаменаційний зошит, каламар та пензель для письма.

У більшості інших провінцій країни Нікань відводили всю будівлю ратуші, щоб розмістити тисячі студентів, які щороку намагалися скласти іспит. Однак у містечку Тікані в провінції Півня мешкали лише землероби та фермери. Тіканійським родинам згодилися б радше зайві руки для роботи в полі, аніж нащадки з університетською освітою. Тож у Тікані для іспиту завжди використовували лише одну класну кімнату.

Разом із рештою учасників Жинь пройшла до класу й сіла на відведене місце. Дівчина замислилася, який вигляд усі вони мали згори: охайні плямки чорного волосся, однакові сині сорочки та коричневі дерев’яні столи. Вона уявила, скільки ще тієї миті по всій країні отаких класних кімнат, у яких із нервовим очікуванням присутні дивилися на водяні годинники.

У Жинь цокотіли зуби, відбивали нестямне стакато, здавалося, чутне всім навколо, і причиною був не лише холод. Вона стиснула щелепи, однак дрижання просто перекинулося на руки й коліна. Пензель тремтів у руці, чорнило скрапувало на стіл, лишаючи чорні плями.