Кім Джійон, 1982 року народження: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хлопець, прошипівши: «Сучки!», — швидким кроком пішов геть. Коли жінка нарешті добігла до зупинки, Кім Джійон, сівши просто на тротуар, гірко заплакала. Якраз у цей момент на зупинку примчався тато Джійон, і та спробувала пояснити двом дорослим, що ж усе-таки сталося. Вона, затинаючись, розказала, що хлопець цей, можливо, і справді вчиться з нею на курсах, але Джійон його не пам’ятає, при тому він якимось чином вбив собі в голову, що вона весь цей час із ним фліртувала. Жінка, Джійон та її батько утрьох сиділи на лавочці, очікуючи наступного автобуса. Батько вибачався, що прибіг з пустими руками, адже дуже поспішав, і тепер не може навіть оплатити рятівниці таксі, та обіцяв обов’язково віддячити.

— Ой, ви що, не варто, у таксі в такий час жінці їхати ще страшніше, ніж у автобусі. Ваша донька дуже злякалася, ви краще її заспокойте, — заперечила жінка, відмахуючись руками.

Але замість того, щоб втішити доньку, тато Джійон у той день добряче на неї викричався. Чому вона ходить на курси так далеко від дому? Чому вона розмовляє з незнайомцями? Чому вона вдягнула таку коротку спідницю? Ці та інші питання — усе це вона чула вже не раз. Кім Джійон виховували, постійно нагадуючи, що вона має бути обережною, що повинна одягатися скромно і відповідно поводитися, що вона повинна уникати темних місць, не виходити на вулицю, коли стемніє, а також уникати небезпечних людей. Якщо щось із цього вона не зробила і не помітила вчасно небезпеку — що ж, сама винна.

Мама Джійон телефонувала тій жінці, аби віддячити, якщо не грошима на таксі чи невеличким подарунком, то хоча б чашкою кави чи пакетом мандаринів, але та відмовилася. Кім Джійон хотіла подякувати їй ще раз, тому через декілька днів зателефонувала рятівниці особисто. Жінка лиш сказала, що вона дуже рада, що все обійшлося і що Джійон має пам’ятати: у тому, що сталося, її вини немає. Вона додала, що у світі багато дивних, ба навіть ненормальних чоловіків, і вона сама не раз стикалася з такими ситуаціями, як Джійон, тому завжди варто пам’ятати, що проблема полягає саме у цих дивних чоловіках, а не у жінках, до яких вони пристають. Почувши це, Кім Джійон раптом заплакала. Ковтаючи сльози, Джійон мовчала у слухавку, не в змозі відповісти співбесідниці.

— Але ти все ж пам’ятай — добрих чоловіків на світі набагато більше, — додала жінка на прощання.

Кім Джійон була змушена покинути курси, на які ходила, і ще протягом тривалого часу вона боялася підходити чи проходити біля автобусних зупинок у темну пору доби. Вона перестала усміхатися і старанно відводила погляд, коли їй траплялися незнайомці. Джійон почала боятися осіб чоловічої статі настільки, що іноді скрикувала з переляку, неочікувано зустрічаючись з рідним братом на сходах, що вели до їхньої квартири. Та кожного разу вона згадувала прощальні слова тієї жінки: «Пам’ятай, це — не твоя провина. Добрих чоловіків на світі набагато більше», — і саме вони допомогли Джійон впоратися зі своїми емоціями. Якби та жінка не сказала цього, хтозна, скільки би ще дівчина жила наодинці зі своїми страхами.

Неждано-негадано вдарила азійська фінансова криза, і її наслідки, а саме реформи, які корейський уряд був змушений провести на вимогу МВФ для отримання рятівного траншу, зачепили сім’ю Кім Джійон. Держслужбовців, роботу яких до того моменту вважали найбільш стабільною, почали масово скорочувати. Батько Джійон, хоч і був чиновником досить низького рівня, завжди щиро вірив, що такого з ним не станеться, адже скорочують тільки працівників приватного сектору, де це бачено, щоб звільняли держслужбовця! Але настав час, і він також отримав пропозицію вийти на пенсію достроково. Його колеги відмовилися добровільно приймати цю пропозицію, і батько Джійон вирішив наслідувати їхній приклад. Та на душі йому було неспокійно. Колись, незважаючи на те, що заробляв він небагато, він міг не переживати за те, чи вдасться йому утримувати сім’ю, адже він точно знав, що його не звільнять і що дохід буде стабільним. А тепер, хоч він і пропрацював усі ці роки старанно, відповідально, не припускаючись жодної помилки, йому загрожувала перспектива бути звільненим, що остаточно вибило тата Джійон із колії.

У той час Кім Инйон навчалася у випускному дванадцятому класі. Не звертаючи уваги на напружену і непросту ситуацію вдома, Инйон старанно вчилася, і отримувала такі ж добрі оцінки, як і завжди. Їй навіть вдалося отримати трохи вищі оцінки в останньому семестрі, і випускні іспити Инйон склала досить успішно.

Настав час обирати університет. Мама ненав’язливо запропонувала доньці розглянути варіанти педагогічних інститутів за межами Сеула. Вона довго роздумувала, перш ніж почати про це розмову. У ситуації, де старше покоління масово скорочували, а молоде взагалі не могло влаштуватися на роботу; де її чоловік, який працював на, як здавалося, надійній роботі, більше не був впевнений у завтрашньому дні, а економічна ситуація в країні кожного дня ставала все гіршою, таке рішення здавалося найкращим. Мати хотіла, щоб Инйон обрала професію, яка гарантувала б їй надійну та стабільну роботу — заради самої Инйон і заради усієї сім’ї. Тим паче, що вартість навчання у педагогічному інституті була дешевшою. Результати випускних іспитів цілком давали змогу Инйон вступити у будь-який сеульський університет, крім педагогічного, адже на той час спеціальності, пов’язані зі сферами державних послуг та освіти, були надзвичайно популярними, і прохідний бал у педагогічні інститути був дуже високим.

Инйон мріяла стати телевізійним продюсером, заради чого планувала вступати на факультет журналістики. Вона уже почала активно шукати минулорічні матеріали вступних творчих іспитів тих університетів, у які вона проходила зі своїми балами. Тому коли мама запропонувала їй варіант з педагогічним інститутом, Инйон, не вагаючись ні секунди, відповіла:

— Я не хочу бути учителькою. Я чітко знаю, чим хочу займатися у майбутньому. Тим більше, з якого це дива я повинна їхати чортзна-куди і вчитися незрозуміло де?

— Подумай про майбутнє. Для дівчини немає професії — кращої за професію вчителя.

— Так? І чим таким вона хороша для дівчини?

— Ну подумай, ти зможеш рано закінчувати роботу, є канікули, можна у будь-який момент взяти відпустку. Ти зможеш навіть виховувати свою дитину, не кидаючи роботу, — не вгавала мама.

— Так-так, звісно, чудова робота для тих, у кого є діти. Чому ж ти кажеш, що вона ідеальна саме для жінок? Що, тільки жінки виховують дітей? Ти брату те саме скажеш? Також запропонуєш йому вступати в педагогічний інститут?

Насправді, Джійон та Инйон ані разу не чули від своїх батьків настанов, як-от: «Ти маєш знайти надійного чоловіка і вийти за нього заміж!», «Ти маєш стати хорошою матір’ю!» або ж «Ти маєш вміти добре готувати!» Звичайно, вони змалечку допомагали батькам у хатніх справах, але то була саме допомога батькам, а не обов’язок, бо вони — дівчата. Нотації, які сестри вислуховували від батьків, можна було поділити на дві групи: перша — зауваження щодо їхньої поведінки та звичок (не горбся, сиди рівно, не розводь бардак на столі, не читай у темряві, пакуй портфель до школи завчасно, будь ввічливою зі старшими і таке інше), друга була пов’язана з навчанням і завжди звучала однаково: «Добре вчися!»

Уже давно минули ті часи, коли батьки вважали, що дочкам не обов’язково здобувати освіту чи що їм не потрібно вчитися стільки ж, скільки хлопцям. Тепер дівчата нарівні з хлопцями одягали шкільну форму, брали ранці і йшли до школи, задумувалися над своєю кар’єрою, мали мету і намагалися скласти план досягнення своїх цілей. Це був період, коли у суспільстві у весь голос заговорили про те, що жінки у всьому рівні з чоловіками, і можуть усе, ба навіть більше. У 1999 році, коли Кім Инйон виповнилось двадцять, в уряді прийняли закон, який забороняв дискримінацію за статевою ознакою, а у 2001 році, коли двадцять виповнилось уже Кім Джійон, було створено Міністерство з питань гендерної рівності та сім’ї. Проте і далі ярлик «жінка» часто ставав якорем, який тягнув жінок на кар’єрне дно, зв’язував їм руки і ноги та не давав рухатися вперед.

— І взагалі, я не знаю, чи вийду колись заміж і чи буду народжувати дітей. Може, я взагалі помру молодою. Чому тоді я повинна відмовлятися від своїх мрій заради майбутнього, яке, можливо, ніколи й не настане? — відрізала матері Инйон.

Мама глянула на карту світу, що висіла на стіні у кімнаті доньок. Краї карти були геть протерті, і де-не-де на ній виднілися наклейки у формі сердечок зеленого та синього кольору. Мати знала, що означають ці позначки. Колись Кім Инйон запропонувала молодшій сестрі відмічати на карті країни, які вони хотіли відвідати, і заради цього пожертвувала наклейками, які купила для того, щоб прикрасити свій щоденник. Джійон обирала країни, якій були їй добре знайомі, адже завжди були на вустах — США, Японія, Китай, а Инйон позначала країни Північної Європи — Данію, Швецію, Фінляндію. Коли її питали, чому вона обрала саме ці країни, Инйон, не задумуючись, відповідала: «Бо там буде мало корейців».

— Доцю, твоя правда, — сказала мама. — Ти мене вибач, що я затіяла цю розмову. Успіху тобі в підготовці до творчого конкурсу!

— Мам, — мовила Инйон, коли мати уже обернулася, щоб вийти з кімнати, — скажи чесно, ти мені пропонуєш вступити у педінститут тому, що там нижча вартість навчання? Чи тому, що професія вчителя надійна? Чи через те, що це єдиний варіант, який дає змогу влаштуватися на роботу одразу після випуску і почати заробляти гроші? Я знаю, що у тата зараз проблеми з роботою, та, крім мене, у вас ще двоє дітей...

— Так, у цьому є частка правди, але я й справді вважаю, що професія вчителя з багатьох причин є дуже хорошою і перспективною. Але хай там що, твої аргументи мають сенс, тому я згодна з тобою.

Мама постаралася відповісти чесно, тому Инйон було нічого додати.

Кім Инйон почала цікавитися інформацією, пов’язаною з викладанням у молодшій школі, декілька разів сходила на консультацію до кар’єрного радника у їхній школі, та навіть особисто з’їздила в один із педагогічних інститутів за межами Сеула, звідки привезла зразок заяви на вступ. Але тепер уже мати була проти варіанту з педінститутом. Вона як ніхто розуміла, що таке — пожертвувати всім і відмовитися від своїх мрій заради сім’ї, адже у свій час їй довелося це пережити. Уже давно мати перестала спілкуватися зі своїми братами. Необдумана жертва, яку батьки змусили її принести багато років тому на благо братів, назавжди вселила в серці О Місук розчарування та жаль за втраченими можливостями, і врешті-решт ці гіркі почуття, які постійно терзали душу Місук, зруйнували стосунки всередині сім’ї.

Инйон наполягала, що річ не в сім’ї, а в тому, що, загорівшись ідеєю стати телевізійним продюсером, вона не розібралася як слід, що це означає і яку роботу їй потрібно буде виконувати. І що, подумавши, вона зрозуміла, що їй і в дитинстві подобалось читати книги сестрі та брату, допомагати їм робити уроки і займатися з ними рукоділлям, а отже, працювати вчителем їй точно сподобається більше, ніж телевізійним продюсером:

— Мам, ну ти ж сама казала, що це чудова професія. Закінчуєш рано, є канікули, це надійна і стабільна робота. Та ще я навчатиму чомусь новому ще зовсім зелених малих! Це ж так круто! Хоча, звісно, доведеться і багато кричати, та все ж.

Кім Инйон таки подала документи у той педінститут, у який їздила. Її прийняли і дали місце в гуртожитку. Мама спакувала речі, потрібні для життя в гуртожитку, і дала на прощання декілька корисних порад, які двадцятилітня Инйон, сповнена радісного збудження в очікуванні чогось нового, пропустила мимо вух. Провівши доньку, О Місук повернулася додому і гірко заплакала, похиливши голову на тепер уже пустий стіл Инйон: «Вона ж іще дитина, я не повинна була відпускати її саму так далеко. Я повинна була змусити її піти саме туди, куди вона хотіла, а тепер вона повторить мою долю». Важко було сказати, кого саме жаліє О Місук: чи свою доньку, чи себе.

— Мамусю, не плач, Инйон і справді хотіла вчитися у педагогічному. Вона навіть спати лягала обійнявшись із брошурами педінституту, ось, глянь, Инйон так їх затерла, що вони навіть купи не тримаються, — втішала маму Джійон.

Кинувши поглядом на стос потріпаних університетських брошур, на які показувала Джійон, мати нарешті заспокоїлася:

— Ти ба, і справді не тримаються.