Кім Джійон, 1982 року народження: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Будь ласочка, скажіть, я просто у відчаї, а так я хоч розумітиму, що маю виправити, щоб наступного разу показати себе з кращого боку, — вмовляла його Джійон.

Він здався і сказав, що інші кандидатки також не пройшли. Ця відповідь добила Джійон. «Якби знала, що і так провалю співбесіду, я б їм сказала, що насправді думаю!» — пошкодувала вона.

Якби Кім Джійон знала, що все одно не пройде, вона б сказала їм, що переламала б руки тому, хто посмів би до неї торкнутися; вона б сказала тому бровастому, що його питання — це теж сексуальне домагання: «Либонь, чоловікам на співбесіді ви таке питання не ставите?» — вона все б їм сказала в очі!

Та оскільки зробити цього Джійон уже не могла, все, що їй залишалося — викричатись, дивлячись у дзеркало. Чомусь полегшення це не дало. Вона лежала в ліжку, засмучена і розчарована, і розлючено копала ковдру, яка раз за разом заплутувалась у неї в ногах. Ця співбесіда стала першою у безкінечному ланцюжку співбесід, де інтерв’юери дозволяли собі непристойно жартувати та робити недоречні коментарі щодо її зовнішності й одягу, безсоромно витріщатися на певні частини її тіла, а іноді навіть намагалися розпускати руки. Жодна із цих співбесід не завершилася запрошенням на роботу.

Кім Джійон почала думати, чи не варто їй відтермінувати закінчення університету? Може, варто взяти академвідпустку? Чи з’їздити кудись на мовні курси за обміном? Поки Джійон міркувала над тим, що їй робити, осінній семестр добіг до кінця, тож їй не залишалося нічого, крім як завершити навчання.

Сестра та мама вмовляли Джійон не поспішати, але вибору у неї не було. Юн Хеджін почала готуватися до екзаменів для вступу на державну службу і запропонувала подрузі готуватися разом. Джійон вагалася — погоджуватися чи ні, адже екзамен був дуже складним і вимагав тривалої й ретельної підготовки, а якщо вона, не дай бог, провалиться, час та зусилля, потрачені на підготовку, підуть коту під хвіст, і вона вже нічого не зможе з цим зробити. Тому Кім Джійон продовжувала розсилати своє резюме, у відчаї раз за разом знижуючи свої очікування щодо перспективного місця роботи. В один з найбільш кризових періодів у неї з’явився хлопець. Кім Джійон тримала це в секреті, і розказала новину лише сестрі, яка, помовчавши декілька секунд, лише похитала головою:

— Отакої, сестричко, у цій ситуації у тебе ще виникають думки про любов? І де тільки в тебе беруться сили на це.

— Сама не розумію, як мене так занесло, — засміялася Джійон.

Їй теж здавалося дивовижним, що у такій стресовій ситуації, у якій більшість пар розлучаються, вона змогла зустріти когось, хто їй справді сподобався. За вікном повільно падали перші сніжинки. Дивлячись на них, Джійон згадала вірш, який вона читала колись давно:

Новий хлопець Джійон був другом дитинства Юн Хеджін. Так само, як і Хеджін, він був на рік старший за Джійон, але ще навчався в університеті після служби в армії. Він цілком і повністю розділяв почуття Джійон щодо ситуації, у якій та опинилася, і розумів її як ніхто інший. Джійон цінувала те, що, на відміну від інших, він не сипав направо й наліво беззмістовними оптимістичними фразочками та обіцянками («Все буде добре!», «Нічого страшного, якщо ти не знайдеш роботу одразу після випуску!») і не нагнітав ситуацію звинуваченнями («І це все, чого ти досягла за роки навчання в університеті?», «Ну й ну, і як ти розраховуєш знайти хорошу роботу з таким резюме?»). Хлопець мовчки спостерігав за приготуваннями Джійон, допомагав їй чим міг, а якщо щось йшло не так — купував їй смаколики.

До церемонії випуску залишалося два дні, і вся сім’я Джійон вперше за тривалий час зібралася разом за сніданком. Тато Джійон вголос роздумував над тим, як краще зробити у день випуску — зробити вихідний день і взагалі не відкривати ресторанчик чи все-таки відкритись, але ввечері. Як раптом Джійон сказала:

— Я не збираюся йти на церемонію.

Татові це явно не сподобалося — спочатку він просто сказав, що вона здуріла, а тоді почав переконувати, що Джійон не може пропустити власний випускний. Та всі його вмовляння були марні — єдина фраза, на яку Джійон реагувала в ті дні, була: «На жаль, змушені вас повідомити, що ви не пройшли співбесіду». Помітивши, що донька ніяк не реагує на його слова, батько вирішив завершити свій монолог словами:

— Замість роботи знайди собі краще чоловіка — вийдеш заміж і перестанеш займатися дурницями.

Хоча це були не найжорстокіші слова, які Кім Джійон чула у своєму житті, але чомусь тепер вони ранили її дуже сильно. Намагаючись не виказати свої почуття, Джійон спробувала глибоко вдихнути повітря, щоб заспокоїтись, аж враз кухню прорізав оглушливий звук удару по столу. Це мати, не витримавши, гримнула ложкою, яку тримала у руці, об стіл:

— Як ти смієш таке казати своїй доньці, та ще й у теперішні часи! Джійон, не слухай! Ти можеш робити все, що хочеш! Хочеш працювати — працюй! Ти зрозуміла?

Кім Джійон, аби заспокоїти розлючену маму, швидко закивала головою, показуючи, що вона все добре зрозуміла. Тато від несподіванки аж почав гикати. Джійон раптом подумала, що вперше бачить, щоб її тато гикав. Вона пригадала, що колись, одного холодного зимового вечора, їхня сім’я сиділа за столом і вечеряла печеним бататом. Батат був такий гарячий, що коли мама, Инйон, Джійон та їхній молодший брат відкушували теплу картоплину, вони по черзі починали гикати, а от тато не гикнув ні разу. Кім Джійон подумала — цікаво, мабуть, так само, як Русалочка в обмін на ноги втратила голос, так, мабуть, і чоловіки з віком в обмін на цілий комплект застарілих поглядів, втрачають здатність гикати. А мама, немов чарівниця, своїм гнівом поклала край сексистським поглядам батька і повернула йому здатність гикати.

Пізніше того ж дня Кім Джійон несподівано отримала пропозицію роботи від одного рекламного агентства, у якому проходила співбесіду. Страх, відчай і невпевненість у власних силах, які весь цей час переповняли її, немов вода, що ось-ось переллється через вінця кришталевої вази, ураз прорвалися назовні нестримними сльозами. Щойно Джійон почула у трубці заповітне: «Вітаємо, ви пройшли!», вона уже не могла спинити потоки сліз щастя, які все текли і текли. Найбільше цій новині, крім Джійон, зрадів її хлопець.

Звичайно, що після такої новини, Джійон таки пішла на випускний. На церемонію прийшли також її батьки та хлопець — це була їхня перша зустріч. Вони вирішили не заходити в головний зал, де відбувалося вручення дипломів, а натомість прогулялися по території університету, зробили багато фотографій і навіть випили по чашечці кави в університетському кафе. У цей день у всіх куточках університету було шумно і велелюдно, кав’ярня не була винятком. Хлопець Джійон, перекрикуючи гам, замовив чотири чашки кави — усі різні — і коли повернувся із замовленням до їхнього столика, зміг безпомилково розставити їх відповідно до того, хто що замовляв. Поряд із чашкою лате для мами Джійон він поклав гарно згорнуту у формі трикутника серветку. Батько Джійон розпитував хлопця про його фах, де він живе, про його сім’ю, і на всі запитання той відповідав чемно та ввічливо. Кім Джійон постійно хотілося розсміятися, дуже вже це все нагадувало допит в поліції, тому вона сиділа, схиливши голову і закусивши губу, щоб не видати себе.

У якийсь момент, коли враз закінчилися теми для розмов, за столиком стало тихо. Тато було запропонував поїхати кудись пообідати, але мама Джійон нахилилася і прошепотіла йому щось на вухо. Тато Джійон прокашлявся, витягнув з гаманця кредитну картку і простягнув її Джійон, час від часу кидаючи погляд на маму, ніби чекаючи підтвердження, що тепер він усе робить правильно:

— Щось я не звернув уваги на час, нам з мамою уже пора повертатися на роботу в ресторанчик. А ви сходіть пообідайте.

Тоді мама схопила хлопця доньки за руку і сказала:

— Було дуже приємно познайомитися. Йдіть погуляйте з Джійон, сходіть у кіно — словом, розважтесь як слід. Сьогодні ми до вас не приєднаємось, але ви обов’язково заходьте якось до нас у ресторанчик.

Мама взяла тата попід руку і потягнула додому. Хлопець поклонився їм услід на прощання так низько, що його голова, здавалося, зараз стукнеться об землю. Кім Джійон нарешті могла розсміятися від душі:

— Моя мама таке сонечко! Вона спеціально змусила тата піти, щоб ти не почувався ніяково.

— Ага, мені теж так здалося. До речі, а яка страва вважається найсмачнішою у вашому ресторані?

— Ой, для мене будь-яка страва смакуватиме краще, ніж те, що готувала для нас моя мама. Вона не найкращий кухар. Але я все одно їй вдячна, як-не-як, я все ж виросла здоровою і красивою, хай і на їжі з доставки та напівфабрикатах.

Поряд з університетським кампусом було стільки людей, що пара вирішила проїхатись на метро до площі Кванхвамун. Як і наказувала мама, вони смачно пообідали, сходили в кіно і навіть купили собі по книзі у книжковому магазині неподалік. Хлопець Джійон засумнівався, чи книги входять у список дозволеного їм сьогодні, і чи не буде занадто зробити цю покупку, використовуючи саме картку тата Джійон, але та запевнила, що все гаразд і що тато, навпаки, оцінить, що вони придбали собі книги. Врешті-решт хлопчина обрав книгу, яку вже давно хотів купити, але яка була йому не по кишені. Коли вони вийшли з магазину, тримаючи в руках по книзі, кожна з яких була розміром з добрячу енциклопедію, вони побачили, що на вулиці пішов сніг.

Сніжинки падали із ніби залитого чорнилом неба. Вони були наче маленькі подарунки, що падали на голови тих, для кого вони призначалися. Час від часу сніжинки ніби тікали врізнобіч від різких поривів вітру. Хлопець сказав, що якщо впіймати падаючу сніжинку і загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. Одразу перейшовши від слів до дій, він, витягуючи руку, спробував зловити хоча б одного крижаного джина. Після декількох безуспішних спроб, велика красива шестикутна сніжинка таки лягла йому на кінчик великого пальця. Джійон спитала, що він загадав:

— Я загадав, щоб тобі сподобалося на твоїй першій роботі. Щоб тобі не було важко і щоб не виникло проблем. Щоб ти не втомлювалася сильно. І щоб колеги у тебе були добрі. Ну і, звісно, стабільної і вчасної зарплати, щоб ти купувала мені багато смачної їжі!