Кім Джійон, 1982 року народження: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Після обіду Джон Сухьон дістала із сумок подарунки для Джівон — різнокольорові платтячка та спіднички, шпильки для волосся і мереживні шкарпетки. Сухьон примовляла, заколюючи волосся Джівон шпильками і одягаючи її у новенькі шкарпетки, як би вона теж хотіла мати донечку. У цей час Кім Джійон нарізала яблука і груші на десерт, хоча всі уже так наїлися, що не могли навіть шматочка в рот покласти. Коли вона винесла сонпхьон, лише Сухьон узяла один із тарілки, при цьому з докором сказавши:

— Мам, ти що, знову ліпила сонпхьон власноруч?

— Аякже.

— Ну мам, я ж тобі вже стільки раз казала не готувати їжу самій. Хоч я вже й втомилась це повторювати, але скажу ще раз — не вари ці бульйони, ти ж можеш просто купити млинці і сонпхьон на ринку або в магазині. Ви ж навіть не проводите церемонію поминання, для чого готувати стільки їжі? І тобі важко, і Джійон.

Мати, почувши це, змінилася на лиці — слова дочки її явно засмутили:

— Що складного в тому, щоб приготувати поїсти для своєї сім’ї? Для цього ми і збираємося всією сім’єю на свята — щоб разом готувати, а тоді збиратися за одним столом.

І тут свекруха раптом спитала у Кім Джійон:

— Джійон, тобі ж було не важко?

Кім Джійон почервоніла, вираз її обличчя раптом подобрішав, а очі потепліли. Джон Дехьон помітив це, напружився, але перш ніж він встиг поміняти тему розмови чи вивести дружину із кімнати, Кім Джійон відповіла:

— Так, свахо. Чесно кажучи, кожного разу після таких свят у моєї Джійон все тіло ломить від втоми.

На секунду всі завмерли і затамували подих. Джон Сухьон видихнула і, запинаючись, пролепетала:

— Джі... Джійон, здається, Джівон пора поміняти підгузок.

Джон Дехьон швидко схопив дружину за руку і спробував витягнути її з кімнати, але Кім Джійон відштовхнула його і сказала:

— Зяте! А ти? Чому кожного року ти проводиш всі свята у своєму Пусані, до нас заїжджаєш лиш на хвилинку, і то зразу їдеш додому. Хоча б цього разу приїдьте раніше.

І знову, мовивши це, Кім Джійон примружила праве око, як її мати. У той момент шестирічний син Джон Сухьон упав з дивана, де він бешкетував зі своїм молодшим братом. Незважаючи на його гучний плач, ніхто навіть не ворухнувся, щоб піти заспокоїти малого. А той, глянувши на дорослих, які сиділи, немов заціпенілі, одразу перестав плакати. Першим не витримав батько Дехьона:

— Джійон! Що ти собі дозволяєш? Як ти смієш так говорити зі старшими? Дехьон, Сухьон і вся наша сім’я збираються разом лише декілька разів на рік. Невже тобі настільки складно провести декілька днів із сім’єю?

— Тату, ти все не так зрозумів.

Джон Дехьон хотів усе пояснити, але із жахом усвідомив, що, по суті, і не знає, що сказати і з чого почати. Тоді Кім Джійон відштовхнула Дехьона і спокійно сказала:

— Свате, попри всю мою пошану до вас, я маю дещо сказати. Відколи «сім’я» — це тільки ваша родина? Між іншим, ми теж сім’я для Джійон і Дехьона. Для нас теж свята — це єдина можливість побачитись з дітьми. Вони ж працюють постійно. Тому я вас прошу, відпускайте мою доню до нас у гості хоча б тоді, коли до вас приходить ваша дочка.

Урешті-решт Джон Дехьон таки схопив дружину і витягнув її з кімнати, затуливши рот Джійон рукою:

— Вона хворіє, тату. Мамо, тату, Сухьон, чесно, вона хворіє. Я пізніше вам усе поясню.

Дехьон швидко посадив дружину з дочкою в машину, навіть не давши їм часу переодягнутись. У машині Джон Дехьон втомлено схилив голову на кермо, а Кім Джійон співала дочці пісеньки, ніби нічого й не сталося. Батьки Дехьона не вийшли попрощатись, зате Сухьон винесла речі брата і допомогла спакувати їх у багажник:

— Брате, Джійон має рацію. Ми поводилися неправильно. Не сварися з нею й не злись на неї. Просто вибачся за все і подякуй їй, добре?

— Я поїхав. Поговори там з татом, добре?

Джон Дехьон не злився — він просто почувався розгубленим, засмученим та наляканим.

Після цього випадку Джон Дехьон сам сходив до психіатра, щоб проконсультуватися. Дружині, яка і не підозрювала, що з нею щось відбувається, Дехьон порадив сходити до лікаря, обґрунтувавши це тим, що вона останнім часом має дуже втомлений вигляд і погано спить. Кім Джійон була вдячна чоловіку за пораду, бо і сама помічала, що почувається виснаженою і засмученою, а це могло свідчити про те, що її післяпологова депресія знову повернулась.

1982 — 1994

Кім Джійон народилася в одному із пологових будинків Сеула 1 квітня 1982 року, вагою 2,9 кг та ростом 50 см. На момент народження Джійон її батько працював держслужбовцем, а мати була домогосподаркою. У Джійон була сестра, на два роки старша за неї, а через п’ять років з’явився ще молодший брат. Усі вони — батьки, троє дітей і бабуся зі сторони батька — проживали у невеликому особнячку у 33 м², що вміщував дві спальні, кухню-вітальню та ванну кімнату.

Перший спогад Кім Джійон пов’язаний з тим, як вона їла молочну суміш молодшого брата. На той час їй було шість чи сім років. Чомусь тоді молочна суміш здавалась їй казково смачною, тому щоразу, як мама готувала для брата, Джійон сідала поряд і, змочивши палець слюною, підбирала крихти суміші з підлоги. Час від часу мама казала Джійон відкрити рот і всипала туди цілу ложку смачнющого солодкого порошку. Він, змішуючись зі слиною, перетворювався у карамельні пластівці, які повільно танули у роті, залишаючи на кінчику язика дивний післясмак.

Ко Сунбун, бабуся Джійон, яка жила разом із ними, дуже не любила, коли Джійон їла молочну суміш свого брата. Якщо бабуся заставала внучку за цим, то лупила Джійон по спині так сильно, що суміш виходила у тої із носа і рота. Кім Инйон — сестра Джійон, старша за неї на два роки — взагалі не дозволяла собі їсти суміш після того, як одного разу бабуся добряче нагримала на неї за це.