Від пустки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не відчувати страху, не відчувати даху. Не давати даху. Не брати браху.

Розділ 3. Свято непорозуміння 

{Київ, Жилянська}

All stars in the sky are for you

All songs in the world are for you

Everybody is for you, everything specially for you

All the Universe’s just for you

Зараз мені здається, що, хоч і не маючи бажання померти, я починаю не бути. І мене тішить лише те, що маю змогу мовити про це мовою.

Ні, не надто тішить, телефончику, пробач.

У чому може бути сенс усесвіту болю, отриманого об звичайну дівчинку?

Словом... Прийшли тоді наші, какави всі бадьоро сьорбнули, ніби люльку миру. Настрій у всіх піднесений. Електричні іскорки проскакують і розмальовують повітря. У темряві горять обличчя. Кожне пасмо чийогось волосся неподалік — двері в інший світ. Доторки. Запах чомусь звідкись хвойний тонкий. Гудіння басів, які вступають, торкаються потужною лапою, певні своєї сили. Крізь той темний чаклунський вар прокльовуються голоси. Ти здіймаєшся разом з усіма в якійсь велетенській повітряній кулі, звідки зараз буде видно ще більше, ніж із гори біля Ізок.

Ох, не інакше як хтось (може, з подружок Поліниних?) побажав мені, щоб мене підняло та й гепнуло. Бо саме це зі мною сталося. У мене всередині почала потихеньку розлізатися дірка, і від кожного звуку висмикувалося ще одне пасмо ниток. І туди лився прямісінько чорнісінький космос, як на Полінчиній картинці з підвіконня, і ця любопытная структура затоплювала мене на очах по очі, далі — ще далі, і добре, що було темно, бо на «Specially For You» я вже реально ревів, бегемоти ті просто нервово курять.

Я продовжував ловити ті хвилі піднесення, той загальний захват, ту спільність — але мені від них було страшно. Ніби ти раптом помер, та ще дивишся вниз, а внизу всі живі, здорові, яскраві, щасливі, і ніфіга ще не знають, але цього всього вже нема, воно не існує, воно примарилося, і цей кадр теж зараз вимкнуть, але його не вимикають, і продовжується по колу, по колу... Вже явно не третьому колу. Дальшому. За якісь явно тяжчі гріхи.

Нескінченність всесвіту (в тому числі болю) може бути виміряна у граблях. Вони ж є вічним двигуном...

Повторюся: я не люблю повторюваності. Але я вже десь казав, що не можу бути в розумі без тебе. І сказав. І мав би вже успішно остаточно проїхати й забути. А я зараз можу сказати лише те саме.

«Почему я, такой большой дядя, а веду себя как маленькая тетя». Вєнічко, уклін тобі земний за діагноз.

Коли ми вийшли з Арсеналу, ніц не було видно за стіною снігу (яка хилиталась, косо вихилялась, розліталась). У ДоФаМінів повний ендорфін і дофамін, а також окситоциновий угар. Щось вигукують, руками вимахують. Нечутно, ніби кіно з вимкненим звуком. Я вдарився в ту стіну й пройшов крізь неї, і побіг від них тікати.

У метро тримав мармизу цеглиною і тупо читав по дев’яносто дев’ятому колу рекламу про мамину радість в якомусь торгівельному центрі. А вийшовши, розридався за скляними дверима так, ніби у мене щойно хтось помер. Наприклад, Сир Нормальний.

Прокинувся о шостій, сповнений страху. Тваринного, як то називається. Абсолютно фізіологічного: у мене дрібно бриніли руки. Тіло було сповнене смертної туги. Вона була жахніша в темряві, але світло не могло її розігнати. Вона була нестерпніша на самоті, але гіпотетична людина поряд, відчувалося, не порятувала би. Бо будь-хто інший — інший, чужий, будь-що інше — інше, чуже; а «я» то від усього того окремо, під’єднатися до будь-чого не може, і безнадійно руйнується. (Оце зараз подумав, що для релігійної людини то було би відчуття покинутості Богом — і щоби його позбавитися, вочевидь можна погодитися не лише годинами певні формули повторювати.)

Причин це все не мало.

Усе навколо від одного погляду чи думки перетворювалося на причину того всього.

Кожна деталь світу була джерелом жаху.

А головною прикметою стану була максимальна нестерпність перебувати в ньому, але повне нерозуміння, що в світі можливо зробити, щоби в ньому не перебувати.

Виявилося, що встати і підійти до вікна в ньому можна. Але сенсу в тому не було жодного.

Видавалося неможливим, що зранку я нащось робитиму якісь таски. Чи будь-які інші рухи. Зрештою заснув ще на пару годин. Зробив усі рухи. А відтак усі таски.

{Київ, Золоті}

Алька: жалоба кащея: «и вечный жизнь, а смерть нам только снится»

Я: Ти не уявляєш, любий парамаунт пікчерз, як ти мені щас в хартброукен втрапила

Алька: сори бро

Я: А у мене колись давно був знайомий неформал на прізвисько Колобок, і він справді повісився...