Natalia: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Толлеф повернувся додому, не помітивши, як подолав відстань від центру Драммена. Маріанна поралася на кухні, він підійшов і поцілував її. Притягнув до себе, сказав, що приготує їм аперитив, натякнув, що хоче сісти у вітальні.

Стурбований вигляд чоловіка не залишав жодних сумнівів. Він був збентежений, і вона зробила висновок — у нього є новини з Канади. Яка тут кухня!

— Вечеря зачекає, — сказала вона, розв’язуючи фартух. Він вдячно всміхнувся, а потім налив два келихи шаблі, улаштувався в кріслі та розповів про реакцію Наталії так, як про це доповіла Жанна.

— Могла Жанна зробити якийсь хибний крок, що міг би вплинути на думку Наталії?

— Я... я не знаю.

— Мені все це здається трохи дивним.

— Я замало знаю Жанну, але вона там на місці, вона легко може зв’язатися з Наталією. Вона жінка. Це перевага, якої я не маю.

Маріанні було очевидно, що чоловік намагається стримати свої емоції. Їй стало дуже шкода його.

— Це настільки ж твоя історія, наскільки твоєї матері. Скажи, будь ласка, де написано, що останнє слово має бути обов’язково за Наталією?

— Вона стара жінка, можна зрозуміти її побоювання.

— Я не проти, але не слід забувати, що вона сама надала тобі право вийти на контакт. А що каже Жанна про все це?

— Каже, нехай час зробить свою справу.

— Мудрі слова!

Толлефа зворушила емпатія, з якою Маріанна його слухала. Він погладив жінчине стегно.

— Я довіряю Жанні, — сказав він, а про себе подумав: А який у мене вибір?

— Я її не знаю, тож не можу сказати, маєш ти рацію чи ні.

— Я не впадаю у відчай. Жанна незабаром планує повернутися до Шамблі, і хто знає, як там все обернеться. Я чекав шістдесят три роки, можу ще трохи почекати.

Пляшка була майже порожньою, і вони вирушили на кухню готувати вечерю. Напевно, під дією алкоголю Толлеф відчував, як усередині потроху розливається спокій, і він почав розслаблятися.

З думок не йшла несподівана зустріч з Бірґіт, але зараз — не той момент, щоб усе зіпсувати, розповідаючи Маріанні про цей випадок, який, на відміну від відмови Наталії, жодним чином не впливав на його життя. Як буде слушна нагода, він зізнається. Трохи пізніше. Кожній речі свій час.

7

Вона запнула кухонну фіранку, щоб утамувати осліплюючу яскравість ранку. Брудний учорашній посуд лежав у мийці, а тарілки після сніданку ще стояли на столі. У центрі кухонного столу були розкидані частинки гри скрабл, вони з Джефом щойно закінчили першу партію. Джеф спитав у Наталії, чи готова вона взяти реванш. Зазвичай, коли він бував удома, вони починали день за грою. Сьогодні Наталія не мала настрою грати. Украй схвильована після візиту Жанни, та ще й пригнічена страхом, що зненацька може з’явитися Толлеф, вона обливалася холодним потом. Уявляла драму, яка розвернеться, якщо двері відчинить Джеф, нічого не знаючи про існування зведеного брата з Норвегії. Неможливо виправдати свою мовчанку впродовж стількох років щодо такої значної події. Ця картина настільки її мучила, що довелося визнати — вона опинилася перед нерозв’язною дилемою. Хитрувати вічно неможливо. Треба поговорити. А ще треба зрозуміти, як порушити це питання.Holy Madonna! Have mercy! Пресвята Діво! Змилуйся! Усі ці зволікання тільки підживлювали її бентегу. Вона відчувала, як її кидає в жар. Сорочка геть прилипла до тіла. Вона чекала на слушну мить, малесенький отвір у часі — більше й не треба, щоб можна було розкрити правду про своє минуле. Утім, навіщо тішити себе ілюзіями, жодна стратегія не полегшить викриття її таємниці. Вона мусить покоритися.

— Джеф?

Він розкладав частинки гри, щось наспівуючи, потім потер руки, упевнено налаштований виграти нову партію.

— Джеф?

Він неохоче здійняв голову, помітив крапельки поту, що блищали на лобі Наталії, і втупився очима в її схвильоване обличчя.

— Ма?

Доведеться імпровізувати, адже жодного сценарію вона не підготувала.

— Я не знаю, з чого почати.

Він мовчки спостерігав за нею. Чекав. Наталія відчувала себе припертою до стінки. Вона добре розпізнавала безвихідні ситуації, тож проти волі почала свою розповідь з мандрівки в минуле.

— Ти, мабуть, не пам’ятаєш... Коли тобі було десять років, я розповідала про дитину. У Норвегії.