Читець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я завагався, зняв пуловер та сорочку і знову завагався. Вода набігала швидко, й ванна була майже повна.

— Хочеш купатись у штанах і черевиках? Хлопче, та я не дивлюся.

Та коли я закрутив кран і зняв уже й спідні, вона спокійно розглядала мене. Я почервонів, ступив у ванну й занурився. Коли я підняв голову з води, вона з моїми речами стояла на балконі. Я чув, як вона вибивала черевики один об один, витрушувала штани й пуловер. Гукнула щось униз понад вугільним пилом і тирсою, знизу їй щось відповіли, вона засміялася. Повернулась на кухню, поклала мої речі на стілець. На мене тільки зиркнула:

— Візьми шампунь і помий ще голову. Зараз я принесу махрового рушника.

Взяла щось із шафи й вишла з кухні.

Я мився. Вода у ванні стала брудна, і я пустив свіжу воду, щоб сполоскати під струменем голову і обличчя. Потім ліг, чув, як булькоче титан, відчував на обличчі холодне повітря, що проходило крізь не причинені як слід кухонні двері, а на тілі — гарячу воду. Я ніжився. Така насолода збуджувала, і мій член напружився.

Я помітив, як жінка зайшла до кухні, тільки тоді, коли вона вже стояла біля ванни. Випроставши руки, вона тримала великого рушника.

Виходь!

Підводячись і виходячи з ванни, я повернувся до неї плечима. Вона обгорнула мене ззаду рушником, від голови до п’ят, і насухо витерла. Потім пустила рушник на підлогу. Я не зважувався ворухнутися. Підійшла так близько до мене, що я відчував, як її груди притулялися мені до спини, а живіт — до сідниць. Вона теж була гола. Вона обняла мене — однією рукою за груди, а другою за мій напружений член.

— Так ось чому ти тут!

— Я…

Я не знав, що сказати. Я не міг ні підтвердити, ні заперечити. Я обернувся. Побачив я небагато. Ми надто тісно притулились одне до одного. Але мене приголомшило відчуття її голого тіла.

— Яка ти гарна!

— Ох, хлопче, що ти верзеш!

Засміялась і обняла мене за шию. Я теж обхопив її руками.

Я боявся: дотиків, поцілунків, того, що я їй не сподобаюсь і не зможу задовольнити. Але, поки ми стояли якусь мить, вдихнув її запах, відчув її тепло та силу, і все сталося само собою. Дослідження її тіла руками і вустами, зустріч вуст і, нарешті, вона наді мною, обличчям до обличчя, аж поки до мене підкотилось; я міцно заплющив очі і спершу спробував опанувати себе, а потім так гучно зойкнув, що вона здушила той крик рукою, притуливши її до моїх вуст.

7

Наступної ночі я закохався в неї. Спав я кепсько, тужив за нею, мріяв про неї, гадав, ніби відчуваю її, аж поки помічав, що стискаю в обіймах подушку або ковдру. Від поцілунків мені боліли вуста. Мій член напружувався знову і знову, та я вже більше ніколи не хотів самому давати собі насолоду. Я прагнув бути з нею.

Може, я закохався тільки тому, що вона спала зі мною? Аж донині після ночі з якоюсь жінкою в мене з’являються відчуття, ніби вона пестила мене, і за це я повинен розплатитись — і з нею, спробувавши таки покохати її, й зі світом, на який я з’явився.

Один з небагатьох яскравих спогадів про моє раннє дитинство пов’язаний із сірим зимовим ранком, мені тоді було чотири роки. Кімнату, в якій я спав, не опалювали, тож уночі та вранці там часто було дуже холодно. Я пригадую теплу кухню і гарячу грубу, важку залізну плиту, де можна було бачити полум’я, коли хто-небудь зсував гачком чавунні кружальця, і де в мисці завжди стояла напоготові тепла вода. Перед грубою мати ставила стілець, де я стояв, поки вона витирала й одягала мене. Я згадую приємне відчуття тепла й насолоду до якої я готувався, знаючи, що мене митимуть і вдягатимуть у тому теплі. Пригадую й те, що, тільки-но мені спадала на гадку та сцена, я запитував себе, чому моя мати так пестила мене. Може, я був хворий? Може, моїм братам і сестрам дісталося щось те, чого не мав я? Невже попереду мене чигало щось прикре і важке, що я повинен був витримати?

Саме тому, що жінка, яку я в спогадах ніяк не називаю, пестила мене отак пополудні, наступного дня я нарешті знову пішов до школи. Я прагнув засвідчити, що став уже справжнім чоловіком. Не те що хотів похизуватись. Я почувався сповненим сили, відчував свою перевагу і прагнув цю силу й перевагу показати своїм шкільним товаришам і вчителям. Крім того, хоча з нею я про це не говорив, мене підганяла думка, що вона як трамвайний кондуктор часто працює ввечері, а то й уночі. Як я зможу її бачити щодня, коли сидітиму вдома й ходитиму тільки на оздоровчі прогулянки?

Коли від неї я повернувся додому, мої батьки, брат і сестри вже вечеряли.

— Де ти ходив так пізно? Мати вже хвилювалася, — не так стурбовано, як роздратовано пролунав батьків голос.

Я відповів, що заблукав; хотів прогулятись через братський цвинтар до лікарні, де лікують сироваткою, але довго нікуди не міг потрапити, дійшовши нарешті до Горіхового провалля:

— Я не мав грошей і був змушений повертатися звідти пішки.

— Ти міг під’їхати чим-небудь. — Моя менша сестра інколи зупиняла машини, щоб під’їхати, і батькам це дуже не подобалось.

— Лікарня і Горіхове провалля, — зневажливо форкнув старший брат, — це ж майже протилежні напрями!

Моя старша сестра пильно подивилася на мене.

— Завтра я знову піду до школи.

— Тоді добре вчи географію. Є північ і південь, сонце встає…