— Не бійтесь тама[181], гета[182], рума[183]!
Лиш гот вам Лихо принесе!
У весни, в літки, в несні, в зими,
Як ніс всім сущим навкруги!..
Та готи будуть невразимі,
Допоки в них свої боги!
Хоч ратство дасть вам переваги,
Та й втрата прийде немала!
А ти, владико, бійся чаги
І побратимового зла!..
Перун веде тебе, ватаже!
Боги дарують щасну мить!
А я, як гот у прі поляже,
Уже в “тойсвіті” буду жить…
* * *
Всю Антію кликнула Доля
Під власні берла і кличі —
І стали в стани навкіл Поля
Древляни, луги й кривичі!
І стріли скрізь співали й грали,
І йшла у битву рать на рать,
Бо ратці для життя вмирали,
Хоч не хотів ніхто вмирать…
І так — не день, не тиждень навіть!
Не місяць — більше! Три підряд!
Мара-Морана[184] душить, давить
Ворожий стан, за рядом ряд!
Війна нечувана, нечута
Із навів клала гори скрізь,
Звитяга рвала готські пута
[181] Тами-таманці Булгари за походженням.
[182] Гети Подністряни.
[183] Рум Римлянин.
[184] Мара-Морана Смерть.