У неї були темні кола під очима, запалі риси обличчя, проте ці деталі приховувала фамільярність. Вона, здавалось, була доволі рада мене бачити, але коли я відрекомендувала Тома, вона швидко перевела погляд на мене.
— Він підвіз мене, — я пояснила послужливо.
Посмішка з’явилася на обличчі Донни, вона підкинула білизну вище, тримаючи її в руках.
— Усе гаразд, що я тут? — прошепотів мені Том, неначе я тут узагалі що-небудь означала. Ранчо завжди радо приймало гостей, обробляло їх, і я не могла уявити, що могло б стати причиною змін.
— Так, — сказала я, повернувшись до Донни. — Правда?
— Ну, — сказала Донна. — Я не знаю. Ти маєш поговорити зі Сюзен. Чи Ґаєм. Так.
Вона неуважно хихикнула. Вона була дивна, проте, як на мене, то це була пуста балаканина Донни, що могло викликати в мене навіть певну прихильність.
Якесь ворушіння у траві привернуло її увагу: ящірка, що поспішно шукала тіні.
— Рассел бачив гірського лева кілька днів тому, — зауважила вона, не зосереджуючись ні на кому конкретно. Її очі стали широкими. — Дико, еге ж?
— Гляньте, хто повернувся, — сказала Сюзен, у її привітанні відчувався гнів. Неначе я їздила в невеличку літню відпустку. — Ми думали, ти вже й дорогу сюди забула.
Проте вона ж бачила, що місіс Дютон зупинила мене. Сюзен не зводила очей з Тома, неначе це він був причиною того, що мене не було. Бідний Том, вражений зарослим травою двором, крутився на місці, неначе відвідувач музею. Його ніс зморщився від смороду, що поширювався від тварин і забитого нужника. На обличчі Сюзен була така ж ледь вловима зніяковілість, як на обличчі Донни: вони більше не могли уявити світ, де тебе може бути покарано. Раптом я відчула винуватість за ночі з Тамарою та цілі вечори, коли я навіть не згадувала про Сюзен. Я намагалася розповідати про квартиру батька так, щоб це звучало гірше, ніж насправді було, що начебто я була під наглядом кожну мить, страждала від безкінечних покарань.
— Господи, — Сюзен пирхнула. — Умерти можна.
Тінь від будинку ранчо простягалася по траві, неначе незвичайна кімната на свіжому повітрі, ми зайняли трохи тієї блаженної тіні, ряд москітів завис у слабкому післяполуденному світлі, повітря виблискувало з карнавальним лиском — знайомі тіла дівчат притискалися до мене, що допомагало мені оговтатися. Швидкий відблиск металу показався з-поміж дерев — Ґай рихтував автомобіль у задньому дворі ранчо, дзвін відлунювався і зникав. Сонні фігури дітей тинялися навколо невеличких калюж: хтось забув вимкнути шланг.
Гелен була обмотана ковдрою, затягнувши її аж до підборіддя, неначе бавовняний комір-стійку, а Донна безупинно намагалася стягнути її і виставити напоказ тіло королеви балу, гематому на стегні Гелен. Я усвідомлювала, що поруч Том зніяковіло сидить на землі, проте переважно моє серце завмирало від знайомих обрисів Сюзен, що сиділа поруч зі мною. Вона говорила швидко, на її обличчя виступав піт. Її сукня була поношена, проте очі сяяли.
Тамара і батько ще навіть не були вдома, розуміла я, і як дивно бути вже на ранчо, а вони ще навіть не знали, що я зникла. Ніко катався на триколісному велосипеді, який був замалим для нього. Велосипед поржавів і скрипів, коли він щосили тиснув на педалі.
— Милий хлопчик, — сказав Том. Донна і Гелен сміялися.
Том не зовсім розумів, що було смішного в тому, що він сказав, але він заморгав, неначе хотів розібратися. Сюзен зірвала соломинку трищетинника, сидячи в старому кріслі, витягненому з дому. Я шукала очима Рассела, але ніде його не бачила.
— Він поїхав ненадовго в місто, — сказала Сюзен.
Ми обоє повернулися на скрип: це просто Донна намагалася стояти на руках на ґанку, розмахуючи ногами. Вона звалилася на пиво Тома, але він лише перепросив, озирнувшись, неначе наткнувся на швабру.
— Господи, — сказала Сюзен. — Розслабся.
Вона витерла свої спітнілі руки об сукню, очі злегка вирячені — від швидкості вона заклякла, як китайська кішка. Дівчата середньої школи робили так, щоб залишатися худими, але я ніколи так не робила: це здавалося повною протилежністю до того максимуму, який асоціювався в мене з ранчо. До Сюзен було важче достукатися, ніж зазвичай, це були зміни, у яких я не хотіла зізнаватися сама собі. Я вирішила, що вона просто сердита. Вона не зосереджувала погляду ні на чому конкретно, зупиняла його на півдорозі.
Ми розмовляли як завжди, передавали косяк, від якого Том кашляв, але водночас я помічала інші речі, які викликали легку тривогу, — на ранчо було менше людей, ніж раніше, не було чужинців, які б топтались з порожніми тарілками, запитуючи, чи скоро буде обід. Кивали, закидаючи своє волосся назад, щоб покликати в довгу подорож автомобілем до Лос-Анджелеса. Також я ніде не бачила Керолайн.
— Вона була дивна, — сказала Сюзен, коли я запитала про Керолайн. — Неначе через шкіру було видно її нутро. Вона поїхала додому. Якісь люди приїхали і забрали її.
—Її батьки? — думка, що хто-небудь з ранчо мав батьків, здавалася безглуздою.
— Та все гаразд, — сказала Сюзен. — Фургон їхав у північному напрямку, думаю, до Мендосіно чи десь туди. Вона їх звідкись знала.
Я намагалась уявити картину, як Керолайн повернулася до батькового будинку, де б він не був. Мої думки не просувалися далі переконань, що Керолайн у безпеці і десь деінде.
Було видно, що Том почувається некомфортно. Я була переконана, що він звик до дівчат з коледжу, у яких була робота з частковою зайнятістю, абонемент у бібліотеці, розділені кінчики. Гелен, Донна і Сюзен були неотесані, від них надходили сумні нотки, які привертали і мою увагу. Після двох тижнів, проведених у близькості до її вбиральні, до її надмірного догляду за собою, у неї була навіть спеціальна нейлонова щіточка, яку вона використовувала лише для своїх нігтів. Я не хотіла помічати нерішучості Тома, що злегка зіщулювався, як Донна зверталася до нього.
— Що нового з приводу контракту? — запитала я голосно, очікуючи на підбадьорливі заклинання до успіху, щоб закріпити довіру Тома. Бо це все ж таки було ранчо, і все, що я говорила, було правдою — він мав лише відкритися для цього. Але Сюзен дивно глянула на мене. Інші дивилися на неї, щоб задати тон. Її погляд виражав, що справи не зовсім добрі.
— Мітч — клятий зрадник, — сказала вона.
Я була надто шокована, щоб уловити всю ненависть, яка переповнювала Сюзен: як узагалі таке могло бути, щоб Рассел не отримав контракту? Як міг Мітч не розгледіти в ньому аури дивної наелектризованості, якщо навіть повітря гомоном відбивалося навколо нього? Чи Рассел володів усіма цими силами лише тут? Але надмірний гнів Сюзен пройняв мене знову.