На кухні було темніше, ніж на вулиці, і я зіщулилася від несподіваної хвилі, усі кімнати огортав різкий, землистий запах, певне поєднання великих обсягів приготування їжі і значної кількості людей. Стіни здебільшого були голими, окрім кількох смуг шпалер з маргаритками на візерунку і ще одним нічним, намальованим серцем, таким самим, як на автобусі. Віконні рами розвалювалися, замість занавісок були причіплені футболки. Десь неподалік грало радіо.
На кухні було близько десяти дівчат, всі вони були зосереджені на приготуванні їжі, усі мали гарний вигляд, їхні руки були тонкі й засмаглі, волосся густе. Вони стояли босі на покручених дошках підлоги. Реготали, жартували, пощипували одна одну за голе тіло, билися ложками. Все здавалося липким і трохи зіпсованим. Як тільки я поклала картоплю на стійку, дівчина одразу ж почала копирсатися в ній.
— Зелена картопля, отруйна, — мовила вона. Цмокнувши язиком, рилася вона в мішку.
— Якщо її приготувати, то ні, — огризнулася Сюзен. — Тож готуй.
Сюзен спала в маленькій прибудованій кімнаті із земляною підлогою, і голими подвійними матрацами під кожною з чотирьох стін.
— Здебільшого дівчата ночують тут. І Ніко іноді, хоч я і не хочу. Я хочу, аби він ріс вільним. Але він любить мене.
Над матрацом було прикріплено квадрат кольорового шовку, на ліжку — наволочка з Міккі Маусом. Сюзен дала мені самокрутку, змочивши кінчик своєю слиною. Попіл падав на її голі стегна, та вона, здавалося, не помічала цього. Це була трава, але сильніша, ніж ми курили з Конні, вкрадена в Пітера з шухляди. Ця була масляниста й сира, насичений дим не розсіювався швидко. Я очікувала, що почну почуватися по-іншому. Конні не сподобалося б усе це. Вона б казала, що це місце брудне і дивне, що Ґай був моторошний — я пишалася, що знала це. Мої думки пом’якшали, трава дала про себе знати.
— Тобі справді шістнадцять? — запитала Сюзен.
Я хотіла знову збрехати, але її погляд був надто ясний.
— Мені чотирнадцять, — сказала я.
Здавалось, Сюзен не була здивована.
— Я відвезу тебе додому, якщо хочеш. Ти не повинна залишатися.
Я облизала губи — вона думала, що я не впораюся? Чи, можливо, вона думала, що я буду її обтяжувати.
— Я не повинна бути ніде, — сказала я.
Сюзен відкрила рота, аби сказати щось, а тоді завагалася.
— Справді, — мовила я, починаючи відчувати розпач. — Все добре.
В якийсь момент, коли Сюзен глянула на мене, я була впевнена, що вона відправить мене додому. Запроторить мене назад до будинку матері, як прогульницю. Але потім вона перевела погляд на щось інше і встала.
— Ти можеш позичити моє плаття, — сказала вона.
…
Одяг висів на вішаку, і ще більше було висипано із мішка для сміття — рваний джинс. Сорочки з візерунком Пейслі, довгі спідниці. Рубці місцями поторочені. Одяг не був гарний, але його кількість і незвичайність вразили мене. Я завжди заздрила дівчатам, які носили обноски своїх сестер, як, наприклад, уніформу улюбленої команди.
— Це все твоє?
— Я ділюся з дівчатами, — Сюзен, здавалося, змирилась з моєю присутністю: можливо, вона побачила, що мій відчай був більший, ніж будь-яке її бажання чи можливість вигнати мене. Чи, може, їй лестив мій захват, мої широко розплющені очі, які прагнули якомога більше дізнатися про неї. — Лише Гелен додає клопоту. Ми змушені забирати речі назад; вона ховає їх під подушку.
— Хіба тобі не хочеться мати щось своє?
— Навіщо? — вона зробила затяжку і затримала подих. Потім хрипко заговорила — Це не за моїми правилами. Мені, мені, мені. Я люблю інших дівчат, зрозумій. Мені подобається те, що ми ділимося. І вони люблять мене.
Вона дивилася на мене крізь дим. Я почувалася засоромлено через те, що сумнівалась у Сюзен, за думку, що ділитися — це дивно. За розміри моєї кімнати вдома, де підлога вкрита килимом. Я встромила руки в кишені шортів. Це не була порожня балаканина, як на денних семінарах моєї матері.
— Я зрозуміла, — сказала я. Так і було, я спробувала знайти в собі почуття товариськості.
Сукня, яку Сюзен обрала для мене, смерділа мишами, мій ніс сіпався, коли я натягала її через голову, але я була щаслива, одягаючи її — сукню, яка належала ще комусь, і це твердження звільняло мене від тиску самокритики.
— Гаразд, — мовила Сюзен, розглядаючи мене. Я надавала більше значення її думці, ніж будь-коли Конні. У схвальності Сюзен була певна заздрість, і це робило її вдвічі ціннішою. — Дозволь, я заплету твоє волосся, — сказала вона. — Ходи сюди. Воно сплутається, якщо ти танцюватимеш з розпущеним.
Я сіла на підлогу перед Сюзен, її ноги були по обидва боки від мене і я намагалася почуватися комфортно, незважаючи на близькість, несподівану, простодушну близькість. Мої батьки не пестили мене, тож було дивно, що хтось може торкнутися мене в будь-який момент, дар своїх рук вони передавали так само безтурботно, як шматочок жуйки. Це був дар, який неможливо було пояснити, дар дарувати щастя. Я відчувала її різке дихання на своїй шиї, коли вона згорнула моє волосся на один бік. Провела пальцями в мене по голові, розділяючи волосся на рівні частини. Навіть помітні почервонілі прищі на підборідді, здавалось, додавали їй привабливості.
Ми обоє сиділи мовчки, доки вона заплітала моє волосся. Я підняла з підлоги один з рудуватих камінчиків, викладених у ряд поруч із дзеркалом, схожих на яйця невідомих видів.