MoreKnig.org

На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Вінценз Станіслав



Шрифт:

Зі злості на таких нетямущих і черствих людей Джемеґа радив Довбушеві, як тільки скінчать роботи, відразу їх повбивати. Бо від таких недобрих людей невідь чого можна сподіватися. Підуть, приведуть сюди панів і покажуть їм комори та сховки.

А коли вони самі повернулися до Довбуша, пристали до товариства і далі так працювали, їх уже шанували і навіть захоплювалися паном Суком та його товаришами.

Довбуш, маючи у своєму товаристві майстрів-каменярів, далі шукав скарби. Повідкривав штольні та копальні срібла на Чивчині та золота на Попаді. І міркував над тим, радився з Яськом Суком, каменярським майстром, як би то на Синицях вибудувати великий храм – величні церкви, до половини витесані глибоко у скелях, а наполовину – зведені назовні над скелями. Адже про Синиці говорили, що звідти є прохід і доступ до тамтого світу. І там, на вході, золотоволосе Боже дитя бере маленькими рученятами бідну душу й веде перед зоряні трони. Тож Довбуш надумав збудувати там такий величний дім Божий на честь дитятка Божого, куди людина могла б прийти перед смертю, аби її душу не обсіли злі сили, як нічні метелики та сови, щоб душа відразу мала доступ до неба.

Ясєк Сук бував у Кракові, бачив там чудесні костели: костел Діви Марії, королівську катедру і замок на вавельській скелі. А Михайло з України, ще хлопцем йдучи на прощу з дідом-лірником, бував у Києві, в Печерській Лаврі, у монастирі, вирубаному в гранітній скелі під річищем Дніпра. Та коли вони, сидячи разом на Синицях, слухали задуми і плани Довбуша, – дивувалися. Ясєк Сук посміхався, мружачи очі-щілинки, і викрикував: «Ой людоньки, пане ватажку! Та ж король варшавський не має того всього, що ти хочеш збудувати. Ти б усі гори перетесав на церкви, святині, на замки і кам’яні мости. Але ми з тобою, мазурські хлопи, як військо громове! Усю Мазурію сюди приведемо! Лавою Потоком від короля й панів вириватися будемо, втечемо до тебе. А потім – покажемо панам дорогу до неба. Але не ту, не через Синиці!»

Тож і над тим замислювався Довбуш, як би привести сюди різний люд, незламний, загартований і невблаганний. І як додати гарту верховинцям, запальним, рвучким, але надто легковірним, надміру добрим, які легко прощають і забувають легко. Не зазнали неволі і не знають, що на них чекає.

Бо сили Довбушевих загонів то наростали й піднімалися, то відпливали і висихали, наче весняні хвилі. Постійно змінювалися люди. Одні відходили й більше не верталися, нові приходили. У горах – непостійність намірів, скороминущість поривів, а на Поділлі в оковах сонливості цілі покоління прикуті до землі. Ось що знав молодий Довбуш. Не бачив він, щоби тут міг широко розгорітися великий бунт. Куди поділася та кров велетів? Не розумів Довбуш наказів великого короля велетів. Давила, видно, короля та сила кам’яним тягарем. І ще незламність. Він шукав провалля, у яке б скинути той тягар. Весь рід у нього кинув!

Тепер треба змінити ті написи, карби та реваші на Писаному Камені! Перекувати все це! Тут незламний, твердий рід потрібний, тесаний із каменя – як ті каменярі-мазури. Такий, який віднайшов би свободу, як утрачений рай, і вмів її захищати.

Деколи він згадував, що розповідав йому Михайло з України. Про ті безконечні степи, безлюдні й безпанські, ген над морем. Чекають ті степи на молодців – таких, як Довбуш – чекають на народ, чекають на короля. Навіть дорогу до тих степів – яром Дністра, бур’янами, очеретами, бродами трясовинних рік – описував йому Михайло.

Роїлося йому й те, щоб відкрити новий край, Довбушевий, і засіяти там покоління багате і сильне, яке б росло в міць, зростало в постійній війні.

Так наближалася бурхлива гірська хвиля – до морської. Але тут ударив дзвін Довбушевої долі.

Так само, як людина бере з собою до лісу зародок смерті, забирає і ту другу зав’язь – любові. Аби ще буйніше розросталася в пущі, аби вистрілила, як лісові дерева.

Хіба що святі руки його б охороняли.

Так молодість востаннє збурилася в ньому.

Космач

Дівчата мріяли про Довбуша і липнули до нього. Крадькома приходили до нього молодиці. І навіть попаді та шляхтянки, звичайно, тільки так по-панськи, щоб трохи запаморочилося в голові, подумки ним милувалися. Куди б він не зайшов, жінки за ним заглядали. І Довбуш не гордував ними. Та бач, як то людина лісу: ніколи про жодну не думав. Так само, як надто багато не думав про безліч солодких ягід, чорних та червоних, що дозрівали наприкінці літа в Чорногорі, на схилах Попа Івана. Такі великі, дорідні й соковиті, ніби черешні. Зірвеш її, брате, у тій пустині, де ніщо не родиться, і навіть не думаєш, що робиш. Посмакуєш солодким: ех, яка ж ти красна! І чого ж іще? Багато є гарних ягід, не якась одна, вибрана. Дякувати Богові! Не ловився Довбуш у сильце любощів. Не ловився – аж піймався. І сила йому не допомогла. Бо не прищепив у серце слів старенького дідуся-віщуна. Щораз більше того бабства юрмилося коло нього. Часом уже на полонинах чатували на нього, коли спускався у святочні дні до сіл. По дві стрункі дівчини, красні та рум’яні, весело сміючись і щебечучи, вели його попід руки. Або, сховавшись у лісовій гущавині, закликали його, як зозулі, вівкали, наче бешкетні хлопці, туркотіли, солодко ваблячи, мов дикі голуби, співали, втікали й дозволяли себе наздогнати. І що більше тих бабів коло нього крутилося, то більше й він плутався з бабами, то більше звертав на них уваги. Тим більше ніби й сам шукав нових. Аж знайшов таку, що йому показала, яке воно, шукання.

На південний схід від Печеніжина, між великою поперечною Березівською котловиною і Жаб’єм, лежить осторонь від доріг та гостинців село Космач, старе й розлоге гуцульське поселення, яке на південно-західному боці впирається в гори і полонини Лисину, Версалем, Ґрегіт та інші, що являють собою розгалуження великого вододілу між Прутом та Черемошем. Поривні річечки й гірські струмки, що витікають зі схилів вододілу, з’єднуючись трохи далі, течуть до Прута. Нижчі пасма гір багаті на родовища нафтової ропи. Чи через тиск гірських покладів на шари породи, чи через дію вод, але й нині струмені ропи іноді самі виходять на поверхню. Тому не один космацький схил мав колись таку моторошну славу, яка досі збереглася в оповідях, що до нього не можна було наближатися ані з вогнем, ані навіть із запаленою файкою. Бо тоді, ймовірно, внаслідок займання летких горючих часток ропи, зі скелі вибухало полум’я. Часом вогонь тулився до землі, довго й повільно повзав скелею, а іноді гримів, вистрілював, розриваючи скелі, викидаючи каміння та землю.

З цією неймовірною і спокусливою котловиною, під поверхнею якої вирують у підземних глибинах темні джерела, ніби тільки чекаючи на іскру, назавжди пов’язана оповідь та вістка, яка досі проймає цілі гори, про любов і погибель молоденького Довбуша. І сьогодні ще гудуть ці джерела. І сьогодні кубляться й ревуть у скелях гази, що ховають у своєму лоні вогонь. Чужі прибульці шукають там тепер багатства і праці. Молоде збідніле покоління мріє, як би тут коло панів заробити якийсь гріш на хліб. А старі люди не дуже турбуються про все це, думками перебувають у давнині. І згадують Довбушеву історію. Коли бурове свердло почне рубати шари скель, коли спів-сигнал із бурової вежі застогне – Огей! Огея-гей! Готовий! – інколи й тепер вибухає той вогонь, розбиває скелі, вивертає землю. І тим сам себе погребає, засипає. А для старих очей зблисне в тому пориві вогню гаряча душа, полум’яна доля Довбушева. Та нафтовий вогонь спалахне, а потім гасне. І далі бурять свердла, стугонять скелі. І далі ритмічно виграють мотори, сопуть і дихають, працюючи без перерви, далі стискають гази, помпують скельну живицю. Коли ж надійде ніч, схил гори замиготить вогниками електричних лампочок. А полум’яна оповідь безнастанно точиться далі, серед шарпанини свердла, серед розмови й зітхання моторів і серед миготіння електричних зірок. Оповіді про Довбушеве кохання не закінчаться ніколи.

Жодного лісового звірка так не шанують у горах, як ласицю. Свято Уласія відзначають урочисто, аби задобрити ласицю, аби вона не робила шкоди, аби укусами не отруювала людей і худобу. Щоб, ображена, хоч і невідомо чим, не підмовляла інші злі й небезпечні сили і щоб вони за неї не заступалися. І, мабуть, ласки знали про це, бо колись давно зовсім не боялися людей. Ще й тепер вони менше бояться людей тут, ніж деінде, а раніше навіть не уступалися людям з дороги. Навпаки – люди навшпиньки сходили з їх дороги, люб’язно при цьому усміхаючись, щоб ласиця не образилася, щоб не була злопам’ятною за недобрий чи недовірливий погляд. Навіть малі діти вже це знали. Їм ніколи не кортіло зачіпатися з ласкою. Тільки про Довбуша власне кажуть, що – хоча він, ясна річ, нічого злого ласці не робив – хотів з неї поглузувати, хотів побавитися, погратися з ласицею. Бо чого ласиці має поступатися, якщо нікому на цьому світі не поступається.

Довбуш саме збирався в похід у далекі степи – безпанські, над морем. Сидів на перевалі (між Космачем і Жаб’єм), на Версалемі, відпочивав перед тим, як зійти до Космача, де він мав зустрітися з товаришами. Прощався з горами, поглядав то вниз на цикоти, брили та поламані плити, то далеко на Чорногору у хмарах. Обернувся до Ґреготу і вистрілив у луну з пістолета, а луна повторила одинадцять разів. То дивився вниз на північ, на Космач і на Підгір’я. Кружляв поглядом, ширяв, як орел, і був усюди. І тут помітив, як з-поміж цикотів метнулась угору ласиця. Він вирішив її впіймати. Коли ласиця, не передчуваючи нічого поганого, впевнена у своїй безпеці та шанобливому ставленні з боку підданої їй людини, пробігала коло нього, він накрив її високим капелюхом, схопив і, загорнувши у капелюх, попри жахливий писк, сповнений злісних погроз, не зважаючи на лиховісне гарчання ласиці, зі сміхом сховав її до малої бербениці, щоб показати її товаришам. Це було ще страшнішим порушенням заборони, позаяк саме було свято Розигри, про що, зрештою, Довбуш забув. І так поніс її до села – ласиця гарчала, скиглила й огризалася з усією люттю, і ці голоси несамовито клекотали й гуділи в порожній бербениці. Товариші жахнулися, а коли він нарешті випустив ласицю, та на мить зупинилася, ніби хотіла на нього кинутися, потім зміряла його поглядом і втекла, щезла. Проте всі розуміли, що це не віщувало нічого доброго. Засмутилися товариші. Журно їм було і невесело. Довбуш це збагнув:

– Чи ж ви не бачите, що я всі людські заборони вже переступив, що не злякався жодної?

Але товариші нічого не сказали. Не були певні, чи ласиця – то людська заборона.

А що було тоді свято Розигри, що мали надовго попрощатися з Верховиною, Довбуш хотів розвеселити товаришів, перш ніж підуть далі. Він знав про вогонь, що чаїться у скелях, і сам його випробував. Коли настав вечір, він знайшов таке місце, яке вже здалека можна було розпізнати за сильним запахом, заліз під скелю так, що його прикривав виступ плити, і, викресавши вогонь, швидко скотився вниз. Він ще не встиг стати внизу на ноги, як вогонь і гуркіт бухнули зі скелі, а за хвилю полетіло каміння, наче з великої гармати. А пізніше, коли гора вже вистрілялася, упродовж цілої ночі рівномірно горів великий стовп вогню, з ревом і гуготом. При цій оглушливій ватрі опришки їли та пили, веселились і співали. Танцювали прадавній танець, піднімаючи в танці топори, а велетенські тіні, що їх відкидала ватра, танцювали на протилежному схилі, наче тіні їхніх предків-велетів.

Над ранок, коли ледь почало світати, вони раптом побачили на протилежному схилі велику тінь, яка була відображенням голої жінки з розпущеним волоссям. Поглянули вгору, де гула нафтова ватра, і побачили химерно схилену постать жінки, золоту від вогню, з волоссям, що блищало, як золото. І тоді почули пронизливий писк, подібний до голосу ласиці. А постать зникла, біжучи від вогню вгору до царинок.

Саме там, високо на горі, над нафтовим схилом було обійстя Стефана Дзвінки. І там тоді Довбуш познайомився з жінкою Дзвінки – Ксенею. Він здогадався, що це вона перед світанням бігала гола по травах, святкуючи Розигри, але ніколи про це не згадував.

Ксеня чи інша?

Пісня переказує, оповідь повсюди розноситься про Довбушеву коханку, про Дзвінкову жінку з Космача. Вона говорила так солодко, повільно та співучо, як і сьогодні співають, говорячи дитячим голосом, як дзвіночком-голосом манять і чарують гуцулки. Ніколи нічого не наказувала, не вимагала, навіть не говорила рішуче, лише просила, ба навіть не просила, а стиха запитувала, дозволяючи здогадатися. Така солодка відьма, яга медова, бісиця цукрована! Ніколи навіть не плакала, як то баби вміють. Грають цілою капелою, виплакують стогоном, заводять риданням, відтіняють плачем, аби дурного хлопа сіпати за серце. А вона часом тільки подивиться на Довбуша очима, повними сліз. От він уже й пропав. А потім знову її волошкові, широко відкриті очі дивилися спокійно, лагідно, без жалю. Але й непроникливо, а навіть ніби зі строгістю глибокої задуми. Ті очі, лагідні й суворі водночас, були подібні до синіх квітів тирлича, що влітку квітнуть при стежках, на царинках. Вони дивилися з такою ж солодкістю спокою, але й наче з нерозгаданим холодом. Так, як оте озерце Несамовите під Туркулом у Чорногорі в погожий літній день відкривається великому небу.

І що лагіднішою була Ксеня, що більше вміла ґречним словом, шепотом-повівом слова, помахом вій, тихим поглядом розвіяти бурю Довбушевого гніву, то більше линуло до неї вдячне серце. І хто знає, для чого вона все це робила? Чи захоплювалася молодістю і славою Довбуша? Чи заради тихого відчуття сили, аби мати біля своїх ніг Довбуша, якого ніхто не міг здолати? Є такі, що розповідають інакше, і власне так говориться у піснях: «Сука то була, хотіла ґзитися і розпусти з найгарнішим на цілі гори леґінем. А як витягнула з нього досить скарбів, коли він їй набрид, швиденько його змарнувала, погубила». Та є і такі дурники, що зображають її, горду космацьку ґаздиню, знаряддям якихось жандармів, ба навіть австріяцьких жандармів, коли ще про ніяку Австрію нікому й не снилося. А ще інші доводять інше – на підставі актів та свідчень самого Стефана Дзвінки, який, як не один чоловік в історії людства, ні про які любощі своєї жінки нічого не знав і навіть їх заперечував. Тож, спираючись на твердження чоловіка, який завжди найкраще все знає про свою дружину, маємо доведено на папері чорним по білому не тільки те, що Ксеня навіть не знала Довбуша, але й те, що Довбуш взагалі не кохався, а лиш постійно думав про напади, невідомо чому і для чого.

А може, для всього її чару потрібні були тільки скарби та клейноди. Адже вона не хотіла покинути свого ґазду, не хотіла йти з Довбушем аж на Чорне море, на великі степи, на скелі й острови. Чи ще й боялася життя лісових людей і знала, що найкраще її краса буде розквітати на багатому ґаздівстві. Проте, хоч нині всі проклинають Дзвінкову жінку, хоч лають і дорікають, топчуть її брудним дошкульним словом, наче копаючи підкутим гайдуцьким чоботом, ніхто нічого про неї не знає, ніхто не може нічого певного про неї розповісти. Ніхто також не знає нічого про її чар, про її вроду.

Довбуш зносив усі скарби, яких їй лишень заманулося. І ще й інші скарби їй віддавав – звіряв їй усі свої таємниці. Вона вабила його, як солодка смерть, як дно Несамовитого озерця. Кому ж він мав відкрити всі свої таємниці, як не цій солодкій смерті? Із цих звірянь вона вже знала все: про віщих орлів, про громовий топір, про зілля велетнів, про соки цього зілля та про поради старенького діда. І ще знала, як можна зняти всі ці чари. Звідки береться сила Довбуша і чому його не можна поранити? І як це можна відмінити… І що ті золоті волосини велетів сховані серед гущини чорних кучерів. От якби їх вирвати? Вже було б інакше…

Та скільки б разів Довбуш, сповнений сердечної вдячності, не починав розповідати їй про накази хвиль – не слухала. Туман знемоги застилав їй очі – не розуміла, що він говорив. Вона хотіла знати тільки одне: як тримати його в руках. А що і для чого, то їй байдуже. І тому вона ніколи не дізналася найглибшої таємниці. Хоча й Довбуш під її співанки забував навіть про хори хвиль. «Найгарніша гра дзвінкова, ти співаночка хвильова», – так він їй казав. А коли вона йому солодко шепотіла: «Олексочку!»  – вмить маліла в ньому сила велетнів, і млява кволість розповзалася його молодим тілом. Можливо, він уже й сам чув, як починає банувати Верховина-мати за своїм сином, що зв’язався з водяницею-нявкою і десь мовби на дні Несамовитого грається з нею, пестить її та цілує.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Шесть лет молчания
Шесть лет молчания
[Современные любовные романы / Современная проза / Роман]
Лекси знает расписание старшеклассника Кита лучше, чем своё. Он оборачивается в коридоре — всего на секунду, — и этого хватает, чтобы она придумала себе историю на шесть лет. Шесть лет тишины.
0
Последняя из рода Громовых 2
Последняя из рода Громовых 2
[Любовное фэнтези / Современная проза / Приключения / Фэнтези]
Я, принцесса Райвен, ставшая Риммой Громовой, успешно пересдала экзамены и зачеты, и даже сумела немного поднять свой уровень магии.Я постепенно осваиваю новую для меня Силу жизни и радуюсь, что
0
Лишняя в Академии
Лишняя в Академии
[Детективы / Приключения / Фантастика]
Как простой девушке из низов выжить среди элиты престижной Академии Паладинов, куда она поступила обманом, да еще и умудриться не вляпаться в новые неприятности? И как заставить самого классного
0
Обретешь не там, где ищешь
Обретешь не там, где ищешь
[Современные любовные романы / Эротика, Секс / Проза / Роман]
Только я могла так вляпаться: познакомиться с парнем моложе себя, переспать с ним в первый же вечер, а на утро выяснить, что он настоящая звезда! Так, спокойно, это очень скоро останется в прошлом, и
0
Сдаюсь сибирскому спецназу
Сдаюсь сибирскому спецназу
[Современные любовные романы / Проза / Современная проза / Роман]
- Ты кто? Эй, говорить умеешь? - Я замержла, – сиплю, принимая на снегу позу пособлазнительнее. – Рот замерж. И жубы. И весь йижик. Там вофк, – показываю назад. – Пуштите погретша. Я ошень бежава.
0
Пол с Терауры
Пол с Терауры
[Научная фантастика]
На маленькой затерянной планете Тераура восьмилетний Пол не родился у своих родителей — они его выбрали. Томас и Анна, инженеры-терраформеры, любили его по-настоящему. Недолгое время мир был тёплым:
0
Добрые сказки Волшебной долины
Добрые сказки Волшебной долины
[Детская литература: прочее / Сказка / Детская проза / Детские приключения]
Дорогой собиратель чудес! Распахни обложку этой книги — и перед тобой раскинется Волшебная долина! В ней живут прекрасные принцы и капризные принцессы, коварный король и заботливая мать-королева,
0
Искатель 29
Искатель 29
[Попаданцы / РеалРПГ (RealRPG)]
ФИНАЛ Умереть, эпично взорвавшись? Могу, умею, практикую. Заинтересовать то ли богиню, то ли непонятно кого любовью к играм? Не вопрос. Попасть в новый мир, где можно встретить как опасности,
0
Развод. Пока я носила твоего сына
Развод. Пока я носила твоего сына
[Дом и семья / Психология / Секс и семейная психология / Современная проза]
Я лежу в роддоме и прошу только об одном: пусть наш сын родится в срок. Мне так нужен муж, его ладонь на моём животе, тихое «мы тебя ждём». Он привозит крошечные носочки для малыша. И целует другую
0
Кровь Отверженных. Пробуждение истинной
Кровь Отверженных. Пробуждение истинной
[Детективы / Триллер / Боевик / Современная проза]
Подпольных аукционов, где женщин и детей продают как товар, не существует. Так считает весь мир. Но дети продолжают исчезать, как когда-то исчезла сестра Эмми. Когда сама героиня становится следующей
0
Расцвет Стальной Розы
Расцвет Стальной Розы
[Юмористическое фэнтези]
Я обрела силу рода Стальной розы и теперь сама могу решать, как мне жить. Но принцы не оставляют попыток получить моё доверие и присвоить магию жизни, которой я обладаю. Им нужна власть, мне –
0
Калиновая мостовая - 13
Калиновая мостовая - 13
[Триллер]
Чернореченск возник на берегу таинственной реки, где древний лес хранил мрачные тайны. Ослушавшись старинных запретов, люди вырубили чащу, и на город обрушилось проклятие. Даже в советскую эпоху
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Петербургский врач 11
Петербургский врач 11
[Военное дело, спецслужбы / Медицина / Проза / Современная проза]
Вадим – хирург и микробиолог, попавший волей судьбы в Петербург 1904 года, в тело медицинского секретаря, работающего у богатого врача-мошенника. …Во дворах-колодцах тускло горят газовые фонари.
8
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
6
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
10
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Домохозяйки с того света
Домохозяйки с того света
[Иронический детектив / Городское фэнтези]
В тихом и безупречном районе Спелвелли, где соседи знают друг о друге всё, происходит невозможное! Люси Джонс – самая милая и добрая жительница городка – найдена мёртвой в собственном зоомагазине.
0
Полтора аршина
Полтора аршина
[Попаданцы]
Весна 1916 года. Год назад Морозов настоял на том, чтобы четверым обокраденным вернули не вещь, а выбор: приехать, объяснить и предложить решить самим. Один отказался, вдова продала за четыре рубля,
0
Херонейский Лев
Херонейский Лев
[Приключения: прочее / Боевик / Проза / Историческая проза]
Херонея, 338 год до н. э. Жирная точка в истории Классической Греции и отправная веха Эллинистической эпохи. Пока объединенные полисы выставляют стену щитов, чтобы защитить свою свободу, хитрый
0
Зеленая лампа
Зеленая лампа
[Русская классическая проза / Новелла]
"Фантастика 2026-157". Компиляция. Книги 1-26
[Боевая фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Очередной 157-й томик  серии книг "Фантастика 2026", содержащий в себе законченные и полные циклы фантастических романов. В основе своей, романы включённые в эти сборники, есть эксклюзив, так как
0
Архивное дело
Архивное дело
[Детективы]
Мелиораторы, корчуя пни, обнаружили истлевший скелет, пролежавший в земле чуть не полвека. Долгие кропотливые розыски позволили восстановить доброе имя погибшего. ...По заключению судмедэксперта Зуев
0
После развода. И даром не нужен
После развода. И даром не нужен
[Современные любовные романы / Самиздат]
Возвращаюсь домой из отпуска и слышу от нашего говорящего попугая странные фразы: «Ксаночка, кубничку будешь? Чьи такие ножки? М-м-м». Тем же вечером муж знакомит меня с красивой брюнеткой лет
2
Отмеченная волком (ЛП)
Отмеченная волком (ЛП)
[Любовная фантастика / Эротика, Секс]
Оборотни охотятся на меня. Я была самой обычной девушкой, работала официанткой в баре маленького городка. И понятия не имела, что магия существует. До того дня, пока я пару раз не переехала своим
1
Регрессор №15 (Условный финал)
Регрессор №15 (Условный финал)
[Попаданцы / Самиздат / Альтернативная история]
«Так, что же со мной? Как такое возможно? Почему я?.. Божественное вмешательство? Безусловно. Только, Боже мой, зачем?! Разве кроме меня других людей на Земле нет? Разве я именно тот, кто достоин...
0
Белая слива Хуаньхуань
Белая слива Хуаньхуань
[Классическое фэнтези]
Юная Чжэнь Хуань, которая во время отбора произвела большое впечатление на императора и попала в его гарем, оказывается не единственной любимицей Сюаньлина. Статус наложницы дал ей не только
0
Попаданка и ее айдолы
Попаданка и ее айдолы
[Любовная фантастика / Самиздат]
Вы бы хотели коснуться любимого актера? А еще дышать с ним одним воздухом, есть из одной тарелки, ездить в одной машине, таскать на руках и... эх. Вот я — не хотела. А потому слушайте сюда: отдам
1
Анархия в школе Прескотт (ЛП)
Анархия в школе Прескотт (ЛП)
[Эротика, Секс / Современные любовные романы]
Одну ошибку в школе Прескотт нельзя совершать. Если не хотите, чтобы я уничтожила вас. Не трогайте моих прекрасно сломленных Парней Хавок. Смерть бродит по коридорам школы Прескотт. Однажды моя
1