Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ні, сказав Арсен.

Було дуже важко. Наче він намагався надати форму сухому піску, зібраному в поліетиленову торбинку. Колишні його жертви — ті, кого він змушував писати на папері ім’я й підходити до дзеркала з цим саморобним плакатом, — випадкові люди сприймали його, як частину себе. Ця жінка пручалася: руки її, без перснів, без жодних прикрас, з коротко обрізаними нігтями, тяглися до модема. Вона його вимкне або висмикне кабель — тоді Арсен не зможе повернутися.

Фігня, сказав він собі. Я вдома, я сиджу за своїм столом, я загрався, дивлюсь на монітор… Що переді мною на екрані? «Королівський бал», пам’ятник Міністрові, стоїть Лопушок, він порожній зсередини, намальована фігурка, ніким не керована. Де я? Що таке «я»? Арсен перед монітором — теж фігурка, тільки з плоті та крові, ніким не керована… А я де?!

Він зібрав усю волю. «Причепа», зовнішній кістяк цієї жінки, з желеподібного став пружним, мов м’язи молюска, що стуляє мушлю. Він змусив жінку випростатись, змусив подивитися на монітор, і сила його розпачу була така, що вона на секунду знову зробилась його ігровим персонажем.

На її робочому столі, на екрані, була картинка — тропічний берег, сліди босих ніг на вологому піску, збитий з дощок поміст вів удалину, і хилилась до моря кокосова пальма. На пальмовому листі, мов ялинкова іграшка, жовтіла іконка «Королівського балу». Арсен смикнув жіночу руку, кинув на мишу, і рухова пам’ять не підвела — курсор сполучився з іконкою. Палець натис на кнопку перш, ніж жінка встигла знову звільнитися. Залишалося кілька секунд, поки програма завантажиться…

Жінка, на якій Арсен висів, ніби риба-причепа, ривком вивільнилася з його волі. Упала на коліна, схопила модем і рвонула кабель.

— То, виходить, жарти скінчилися? — Максим закинув ноги на стіл і потягся, піднявши до стелі маслакуваті кулаки.

Арсен залишився стояти. У кімнаті без вікон беззвучно працювали кондиціонери.

— Ти ж мене не попереджав, — сказав Арсен.

— Це було востаннє, що ти входив з дому, — Максим кивнув. — Відтепер — ось твоє робоче місце, — він кивнув на комп’ютер у кутку. — А твій комп, скажи батькам, хай продадуть.

— Ти мене не попереджав, що так може бути! Що це небезпечно!

— Небезпечно?! Тьху на тебе. Ніякої небезпеки немає. А що таке може бути, я сам не припускав…

Максим говорив й, тицяючи пальцем, перебирав крихітні картинки-екранчики на моніторі свого ноутбука. По черзі виводив їх на більші екрани: дама перед банкоматом, ескалатор метро, кабінет офісного працівника, автостоянка, перон; він переглядав їх і знову збирав на екрані ноута, і Арсенові здавалось іноді, що Максим складає величезну головоломку, пазл.

— Що це було? — Арсен почухав роздряпану долоню. — Вона сказала… сказала, що я вірус?

— Ну який ти вірус? — Максим говорив, не відриваючись од своєї справи. — Вірус — це програма, здатна створювати свої функціонально ідентичні копії. Ти можеш створювати свої копії? Ні? Просто за обивательською звичкою ми називаємо вірусом усе, що переміщається й шкодить. Чи просто переміщається без відома користувача. Не стовбич, візьми собі кави.

Арсен потоптався ще, потім сів.

Він опам’ятався вночі від того, що мама трясла його за плече й плакала. Батько готовий був викликати «швидку»; Арсен ледве сів і виявив себе на підлозі під столом. Його комп’ютер безтурботно спав, викинувши на екран заставку-скрінсейвер.

— Що з тобою? Та що з тобою, ти знепритомнів?!

— Я просто заснув, — сказав Арсен і всміхнувся.

— Я десять хвилин не могла тебе добудитися! Ти ж тільки один келих шампанського… Якби я знала…

Він заспокоїв батьків, як міг. Уранці встав раніше й напоказ зробив зарядку, прийняв контрастний душ, потім узяв роликові ковзани й подався в парк. Батьки дивились недовірливо, і правильно робили: проїхавши коло по парку, засапавшись і двічі гепнувшись, Арсен подзвонив Максимові, і той прислав по нього машину.

— Що зі мною сталося, ти можеш пояснити? Що вона збиралася зі мною робити?

— Думаю, вона збиралася записати тебе на знімний вінчестер і гарненько препарувати. Проте аварійна програма, яку я тобі прописав, увімкнулася, знищила захоплену копію й активувала резервну.

— То, виходить, копія все-таки була?!

— Арсене, ну а як ти думаєш? Що ти справді стрибаєш, мов блоха, чи мов бродяча душа, з тіла в тіло? З екрана в реальність і назад? Це інформаційні фантоми, це всього-навсього програмки, які виконують для нас певну роботу… Візьми собі кави, прошу тебе, і заспокойся.

— А якби ти не прописав мені аварійний вихід…

— Мене треба було б повісити за недбалість.

— Я серйозно.

— І я серйозно. Я дурний, по-твоєму? Подивись на мене — я дурний?

Максим випростався в кріслі, всім своїм виглядом показуючи, що сама постановка питання його обурює. Арсен виявив, що й досі тримає в руках сумку з роликовими ковзанами.