Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Нічого, не переживай, я ж тебе не лаю! — втішав Максим.

Арсен прокусив губу до крові. Він почувався жорстоко приниженим, причому привселюдно, і сам не знав, де взялося таке почуття.

— Емоційно відкочує, — пояснював йому Максим. — Провал у творчій роботі сприймається дуже важко. Тримайся! Зосередься! Кожна твоя удача виправдовує десять поразок, ні, сто поразок! Зосередься. Їдемо далі.

На третій раз, коли попалася величезна серйозна прохідна, Арсен був готовий впасти у відчай. Уявний курсор двоївся й троївся, здавалося, смітинка потрапила під лазерне «око» непрацюючої миші й заважає керувати тим, що діється на екрані.

— Спокійно, — сказав, нечутно підійшовши, Максим. — Не нервуйся, тебе за це не розстріляють і не позбавлять преміальних. Бери оцього, вусатого, я нейтралізую решту.

Він вийняв свій мобільний.

Через секунду в скляній будці на прохідній задзвонив телефон. Найпаскудніший з контролерів, низенький і жовтий, запопадливо схопився за слухавку:

— Прохідна!

У цю мить вусатий охоронець подивився в списки, де не було ніяких монтажників, і коротко кивнув.

Провернулася вертушка. Моргнув зелений сигнал.

— Алло! — кричав низенький у слухавку.

— Прохідна? — низьким вагомим голосом сказав Максим.

— Так! Так! Степан Федорович?

— Прохідна, — повторив Максим тим же глибоким голосом, задоволено, як ситий кіт. — Надбавка в касі. Після зміни. По накладній. Так!

Слова його окремо не мали сенсу. Проте разом — разом вони складалися в щось схоже на заклинання для низенького жовтого охоронця — ці слова, поєднані з голосом, що їх промовляв, та з інтонацією. Це була шифровка, шарада — охоронець витратив кілька секунд, щоб її розгадати.

Монтажники вже крокували коридором, незграбні у своїх робах, з витками кабелів на плечах. Максим від’єднався; жовтолиций охоронець з подивом подивився на слухавку у своїй мозолястій лапі:

— З бухгалтерії, чи що? Зірвалося…

Монтажники завернули за ріг і пропали з поля зору.

— Є, — сказав щасливий Арсен. — Дякую!

Максим ляснув його по плечу.

Клац. Освітився новий екран. Перший монтажник, стоячи на драбині, дивився в очі щойно встановленій камері, ніби дивуючись результатові. Знизу, притримуючи драбинку, виднівся другий.

— Вони — теж наші програми, — Максим указав на монтажників. — Маленькі утиліти. Ми їх використовуємо. Це аморально. Але ми їм потім платимо, це морально.

— Ти хочеш геть усе на світі засіяти камерами?

— І без мене засіюють. Уже майже засіяли. Я просто випереджаю події, наголошую на деяких об’єктах, для мене стратегічно важливих.

«Правда».

— Чому саме ці офіси?

— Тут приймають рішення, від яких залежать мої дальші плани. Я хочу, щоб рішення були на мою користь.

«Правда».

— Які рішення, якого роду?

— Комерційні. Управлінські. Які рішення зазвичай приймає керівництво на Важливих Нарадах?