Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«…Якби я не знав цієї людини — не повірив би. Говорить, відкрилася картинка й одразу пропала, а він почав сам, своїми руками, форматувати диск. Інформацію, звісно, можна витягти, але скільки мороки!»

Арсен почухав перенісся. Під вікном співали птахи, безтурботно, радісно; пахло лісом і хвоєю.

Він спустився в хол. Аня, з мокрим голчастим волоссям, сиділа в кріслі перед темною плазмовою панеллю на стіні. На колінах у неї був ноутбук.

— Нова залипуха пішла по мережі, — сказав Арсен, звертаючись до коротко стриженої потилиці. — Вірус, що вражає не машину, а користувача. Тепер доведеться працювати, дивлячись у дзеркало. Щоб не скам’яніти від погляду василіска.

— Гарна назва для віруса — «Василіск», — не обертаючись, сказала Аня. — Хоч «Орхідея» мені подобається більше.

— …Ну чого ти йому не простиш, якщо я простила? Він мій однокласник, зрештою! Я сама вирішу наші з ним…

— Він у тебе вистрілив!

— Ти що?! Це ж гра! Він мишкою клацнув!

— Він вистрілив у тебе. Заради свого паршивого авторитету! Паскуда він, цей твій Сніжицький. Я нічого не хочу з ним…

— Це гра!

— Ну що ти вперлася?! Хочеш — іди, грай з ним. Я не буду.

Дівчинка з довгим каштановим волоссям різко піднялася з лави і, широко крокуючи, вийшла за межі кадру. Мар’яна Чабан подивилась їй услід, беззвучно сказала — «дурна». Потім опустила голову й замислилась.

— Це що, твоя однокласниця? — запитала Аня в Арсена. — Їй на вигляд років шістнадцять, якщо не більше!

— Статеве дозрівання дівчат, — сказав Арсен нудним голосом, — настає в середньому на два-три роки раніше, ніж…

У кадр увійшло троє хлопців. Мовчки сіли на лаву поруч з Мар’яною. Арсен насторожився. Чорнявого Брюса Іванченка серед них не було.

— Ми тут побазарили, — сказав коротко стрижений кремезний хлопець, з вигляду старший за інших. — Словом, хто завтра спізниться — тому навішаємо свистулів після гри. Ви з подружкою щоб у десять сорок п’ять були в бібліотеці як зайчики. Будете броню нам точить у дурбудиночку. Тобто в турбудиночку. У Змій два стволи додалося — погані діла.

Мар’яна слухала з кам’яним лицем.

На другий день усі гравці ввійшли в гру моментально й майже одночасно. Запізнень не було. Не було й Баффі. Мар’яна з’явилася перед корпусом, але з виразу обличчя її персонажа нічого не можна було збагнути.

— Командир, у нас проблема, — написав у чаті один хлопець. — Ця дурка…

— Заткнися, — велів Арсен. — Я забороняю їй з’являтись у грі тиждень. Ясно? Це мій наказ. Без його спеціального скасування вона не гратиме. Її ноутбук одержить той, хто найбільше відзначиться в бою.

Розпорядження зустріли з ентузіазмом; не було ні хвилини на балаканину — йшла гра, велика гра, і розвідники донесли, що загін клану Змій переходить футбольне поле.

Клан Черепах скористався моментом і захопив дитячий майданчик — маленький замок, оточений частоколом з цілих колод, гойдалку та гірку. Споруда була непотрібна сама по собі, однак давала кожному бійцеві клану додаткове очко захисту. Та й обороняти його було просто, вистачало одного сторожа із залізним прутом на вході. Арсен не міг не віддати належне суперникам: і Аня, й Толік грали раціонально, напористо і з фантазією.

Черговий раунд закінчився з незначною перевагою Черепах; на другому місці за впливом і силою виявилися Змії, а Ящери — з крихітним відставанням — на третьому місці.

— Максиме, — Арсен зупинився поруч зі столиком, за яким керівник програми неквапливо поїдав гуляш, — а у спальнях ви встановили камери спостереження чи чомусь ні?

Максим прожував шматок м’яса й тільки потім відповів:

— Я розумію твій сарказм. Ні в спальнях, ні в туалетах, ні в душових ніяких камер немає — тільки там, де прийнято відкрито з’ясовувати стосунки. І це не шоу, Арсене. Це серйозний експеримент.

Всі спроби фізкультурника реалізувати в таборі спортивну програму закінчувалися невдачами. На третій день зміни відбувся турнір з настільного тенісу, в якому брали участь переважно дівчата. На четвертий день відкрився футбольний чемпіонат — і відразу закрився через недобір у командах. Щовечірній волейбол «у коло» збирав щораз менше охочих. Незабаром з’ясувалося, що представники різних кланів не бажають грати одне з одним, і одне велике коло розпалося на три.

Табір поділився на три кольори. Ніхто не виходив з корпусу без кольорової кепки з емблемою клану. Вихователі — їх було мало, їхні функції зводилися до того, щоб заганяти вночі відпочивальників у корпуси, а вранці стусанами піднімати на зарядку — розслабилися: підтримувати дисципліну на цій дивній зміні виявилося несподівано легко.

Одна з камер спостереження стояла в їдальні. У перші кілька днів кольорові кепки розсипалися по залі казна-як. Дуже скоро запанував командний дух: Ящери обідали у своєму кутку, Змії — у своєму, Черепахи — окремо.

Арсен запровадив для своїх штраф за балаканину в бібліотеці. Те саме — навіть раніше — зробили Аня й Толік. Тепер під час гри чулися тільки вигуки й лайки. Все спілкування — як і передбачалося грою — відбувалося в чаті, і тим, хто повільно набирав текст, доводилося висловлюватися знаками.