Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Учора, стоячи тут же, він кричав нерівним голосом: «Клан Ящерів! Збираємося перед корпусом!» Зараз двадцять підлітків, хлопців і дівчат, сидять у бібліотеці перед своїми терміналами й намагаються щось зрозуміти в редакторі персонажів. Або не намагаються — курять, сміються і лущать горіхи. Або не дійшли ще до бібліотеки — розпивають пиво, крадькома куплене в найближчому селі. Де вони? Де хоч один?! Уже п’ять на дванадцяту, стратегічний об’єкт стоїть без охорони, гра почалась, а ґеймерів і близько нема!

Він розгорнув карту. Три корпуси, три бази ворогуючих кланів, були розділені спортивними майданчиками. Тут, в альтанці, і тут, у гайку, треба виставити чати. Треба стрільця посадити на дах корпусу… Краще двох стрільців. Де ці виродки? Чи розуміють хоч краплею мозку, які вони ідіоти, які безпорадні мавпи?!

Беззвучно зіткалася з повітря фігура дівчини: висока, як модель, у зеленій кепці клану, з каштановими волоссям до плечей. З’явився нечіткий спогад: учора Мар’яна перешіптувалася з якоюсь дівчиною… Ця, намальована, була схожа на ельфа, і тільки колір волосся, яскраво-каштановий, уподібнював її до своєї авторки. Над головою ім’я — «Баффі Гнатенко». Така умова: прізвище у грі висвічується справжнє, а нікнейм кожний придумує сам. Он як; дівчина, звісно, талановита, але думає про себе дуже багато.

— Де ви там? — швидко написав Арсен у полі чату. — Де гравці?

Пауза.

«Тут, у бібліотеці».

— Нехай швидко входять у гру! Скільки можна чухатись!

«Зараз».

Війнув вітер, кинуті обгортки зашелестіли, наче справжні. Згустилися хмари. Арсен мимоволі глянув за вікно свого номера: над лісом світило сонце в блакитному небі. А тут, у грі, збиралося на дощ.

— Баффі, чекай тут. Як зберуться перші п’ятеро — веди за мною, в корпус. У кімнаті номер один має бути арсенал.

Він залишив її саму й вибіг по фарбованих сходах. Вони дуже натурально скрипіли під ногами; система керування тут була, як у багатьох іграх: «W» — уперед, «А» — ліворуч, «D» — праворуч. «Пробіл» — підстрибнути, ліва клавіша миші — стріляти або бити…

Усередині корпус був так само облізлий, як і зовні. Довгий коридор з лінолеумом на підлозі, двері в спільний туалет з буквами «Ч» та «Ж», далі — фарбовані білі двері в кімнати. На перших праворуч — бляшана цифра «1». Не замкнено. Арсен натис на літеру «Е» — відчинити.

На дерев’яній підлозі залишилися сліди від ліжкових ніжок. Ліжок не було, уздовж стін містилися стойки зі зброєю, точніше, з тим, що мало замінити зброю на першому етапі гри: десять залізних прутів. У сейфі з відчиненими дверцятами — три пістолети ПМ і три коробки з набоями.

Арсен розкрив свою віртуальну сумку. Особиста зброя — автоматичний пістолет невідомої Арсенові марки — був на місці. Він гадки не мав, як поводитися зі зброєю в реалі. Добре, що в грі можна просто натиснути «R»: «Зарядити».

Він підійшов до вікна. Його загін збирався: перед корпусом манячило вже восьмеро чи дев’ятеро персонажів у зелених кепках, у загальному чаті велося жваве, проте дуже далеке від справи спілкування.

— Ящери! — написав він у командному віконці. — У збройову, швидко!

Він збирався видати зброю тим, хто швидше добіжить. Хто впевненіше освоїться з керуванням.

За дві перші ігрові години — з одинадцятої до тринадцятої нуль-нуль тактична розстановка не змінилася. Жоден клан не захопив новий об’єкт. Жоден клан не був вибитий зі своєї бази — з рідного корпусу. Але в Арсеновому загоні несподівано знайшовся справжній ґеймер — та сама Баффі Гнатенко, яка перша сконструювала собі персонаж. Разом з персонажем Мар’яни Чабан — «Лессі Чабан» — вона дуже вдало відбила атаку Аніних Черепах. Троє хлопців у жовтих кепках обійшли волейбольний майданчик по периметру, ховаючись у кущах: ішли, видно, на розвідку. Баффі й Лессі підстерегли їх і пішли в атаку, розмахуючи залізними прутами.

Щоб перемогти в такій сутичці, не треба бути сильним: досить спритно клацати мишкою й правильно вибирати час для удару. Червоні лінійки, що відображають запас життя ворогів, почали скорочуватись. Один з хлопців упав, остаточно вбитий, під волейбольною сіткою, і тіло його повільно розчинилося в повітрі. Двоє інших відступили, сильно ушкоджені. Баффі й Лессі принесли на базу два трофейні залізні прути; обидві одержали другий рівень.

— Збираємось о четвертій. Хто останній увійде в гру — того я сам особисто пристрелю, і він чекатиме своєї черги до завтра! Походіть в обід по табору, добре огляньте місцевість, лазівки, тактично вигідні місця. О четвертій старт!

Він вийшов з гри й кілька хвилин дивився за вікно, на залиту сонцем галявину. Незвично й приємно було бачити сонце після двох напружених годин у грі: там ішов дощ, увесь час дощ. Як і слід було сподіватися, той чорнявий зі шрамом — на прізвище Іванченко — виявився поганим гравцем. Його персонаж натикався на перешкоди при ходьбі, і смішно було дивитися, як він біжить на місці, упершись лобом у цегляну стіну. «Брюс Іванченко», аякже. Коли Арсен обіцяв пристрелити останнього, хто ввійде в гру — він таємно сподівався, що цим останнім виявиться «Брюс».

Обід було накрито тут же, в готелі, на зарослій плющем веранді. Толік був якийсь незвично замислений. Аня сиділа, як звичайно, згорбившись над столом, і замислено ворушила листя петрушки у своїй тарілці.

— Ходімо в басейн? — запросив її Толік.

— Дощ, — відповідала вона меланхолійно.

— Який дощ! Ти навколо подивися!

Сонце висіло в зеніті, в безхмарному небі, на галявину падали тіні сосен, крізь живу стіну плюща пробивалося проміння.

— Так, — сказала Аня, помовчавши. — Тоді ходімо.

Вона в грі, подумав Арсен. Змодельований світ для неї реальніший, ніж справжній.

Йому страшенно закортіло відмовитися зараз від цього сонця. Повернутися в корпус-барак, де стукає дощ по бляшаних козирках над круговим балконом. Послати добувачів по ресурси. Торговець в адміністративному будинку заплатить за брухт, за траву чистотілу, за дрова, за металеві болванки; торговець — це тільки програма, він мовчки продає зброю й медикаменти, проте все це коштує скажених грошей. Весь клан Ящірок повинен трудитись у поті чола: збирати чистотіл у лісі й бляшанки на смітнику, відбивати добро у ворожих кланів. Патрульні й розвідники — ласа здобич, але ті ходять великими загонами, а на прямий штурм жовтого корпусу поки що бракує сил. Треба терміново налагодити роботу майстерні: хлопці, які в житті дриля в руках не тримали, зможуть точити віртуальні деталі на намальованому верстаті. А якщо цей верстат проапґрейдити, тобто купити в торговця відсутні деталі, то…

— Алло, Арсене! Ти заснув?