Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти що? — закричали його приятелі. — Агов, Колян, ти що?!

Хлопець моргав, дивлячись прямо перед собою. Арсен позадкував. На якусь хвилину, йому здалося, хлопців погляд сфокусувався на ньому — і відразу зісковзнув, як апельсинова кірка з крижаної гори.

Хлопець із запізненням виматюкався. На очах у нього були сльози — видно, Арсен тицьнув його відчутно. Не бажаючи більше на це дивитися, Арсен розвернувся й швидко пішов геть.

Убогість фантазії, от що нас губить. Максим сказав: «Вияви фантазію, як тільки зможеш. Ну, без катастроф, бажано, і ще так, щоб відчути насолоду».

Арсен зупинив таксі. Велів їхати в аеропорт. Розплатився п’ятисоткою. Порозпихав по кишенях здачу.

Він пройшов крізь усі кордони, зайшов на службову територію аеровокзалу й сів у мікроавтобус, що віз пілотів на лондонський рейс. Він зайшов у кабіну й знайшов собі місце на відкидному стільчику збоку. Його не помічали.

Літак почав вирулювати на зліт. Ішли переговори з диспетчерською, насувалася злітна смуга, і крихітна машинка з прапорцем на даху йшла поперед літака, як поводир. Арсен відчував, що пілотам незручно: не помічати людину в тісноті кабіни виявилося важкувато. Наростала напруга, вона дедалі виразніше чулася в голосах. Ще станеться щось, подумав Арсен, перелякавшись. Через мене…

Виходити було пізно — літак вирулив, йому дали дозвіл на зліт. Арсен на кілька хвилин забув про страх: він ніколи не сидів у пілотській кабіні, ніколи не бачив зльоту отак, крізь переднє скло. Відірвалися шасі від бетонки, сперло дух; Арсен дивився із захватом, як віддаляється земля…

І тільки потім згадав, що треба вимкнути мобілку.

Він повернувся тим же літаком, тільки в салоні. Виходити за межі аеропорту Ґатвік, їхати на електричці, тинятися без документів по Лондону не ризикнув. Хоч кишеня його вітровки на запит справно видавала і фунти, і євро.

Він зайняв місце в останньому ряду в салоні, поруч з туалетом. Стюардеса розносила вечерю. Арсен довго не наважувався про себе нагадати, проте голод переміг, і він попросив тихесенько: можна мені?

Стюардеса простягла йому упаковку з літаковим харчем — і відразу про нього забула. Арсен розпакував гарячу коробку зі щільної фольги й задмухав на тушковану курятину.

Я все можу.

Навіщо іграшки, навіщо «Королівський бал», якщо я просто все можу? Все. Летіти, куди захочу, робити, що захочу, дружити з Кіану Рівзом. Грати у збірній з футболу. Та що там — у будь-якій збірній. Виходити на ринг. Я все можу, і це ж тільки початок!

Арсен сидів, сльози текли по щоках, чи то зі щастя, чи то з нервів. Оголосили посадку. Арсен міг би не пристібати пас — однак подумав і про всяк випадок пристебнув.

Увечері він активував «Владу слова» й сказав мамі, що треба було б поміняти холодильник (востаннє його міняли рівно місяць тому, довго обирали модель, дуже раділи, як він чудово вписався в інтер’єр і який стильний має вигляд). Мама, уважно подивившись на Арсена, перевела погляд на холодильник, що служив безвідмовно і дуже її тішив, і сказала, що Арсен має рацію. Треба міняти, негайно.

Батько ніяк не міг зрозуміти, що сталося: щойно ж купили! Новий! Дорогезний! Який хотіли!

Трохи послухавши їхню сварку, Арсен вийшов зі своєї кімнати й сказав мамі, що нічого, мабуть, робити не треба, і холодильник дуже гарний. Мама негайно змінила думку. Батько цілий вечір був похмурий і поглядав на маму з подивом. Вона й сама розгубилася — не могла зрозуміти, чого це їй раптом заманулося міняти холодильник?!

Арсен замкнувся в кімнаті й вимкнув функцію «Влада слова». Довго сидів, міркуючи, інвентаризуючи свій уявний робочий стіл. Крім старої, найпершої програми розпізнавання правди й неправди у нього набралося біля двадцяти іконок, різного вигляду й стилю, вони дозволяли йому керувати людьми на різний лад: переконувати їх, купувати, залякувати, викликати любов і співчуття…

А якби він сказав мамі, що треба стрибнути з даху? Напевно, передбачено якісь аварійні замки, котрі втримують од відверто екстремальних дій…

З другого боку, знаючи Максима, — скоріше за все, ні.

Розділ шостий

Цуцики в темряві

— …Ось лампочка: вона або горить, або погасла. Єдиний біт. Простіше не буває. Так чи ні. Угору або вниз. Записавши двійковим кодом порядковий номер усіх букв в алфавіті, одержимо абетку. Коли ти читаєш слово — «корова», бачиш шість букв… Але при бажанні можеш побачити білу з рудими плямами, рогату, з великими губами, з вим’ям до самої землі, точніше, до самої трави, тому що навкруги луг, цвіте біла кашка, літо, сонце, роса… Ти перетворив шість символів на образ. Ти побачив барви, відчув запахи, відчув тепло на щоці. Любиш свіже молоко? Ні? Ех, дитя кам’яних джунглів… Я пропоную увімкнути фантазію: уяви, що енергія й матерія можуть бути трансформовані в інформацію й перенесені з носія на носій. Це означає, що й ти, Арсен Сніжицький, можеш бути записаний на диск, умовно кажучи. На дуже місткий диск. Зрозуміло, якщо ми будемо користуватися традиційними технічними засобами, тебе доведеться записувати на гору дисків завбільшки як хмарочос. Одначе й перші комп’ютери займали цілі будинки…

— Не мороч мені голову, Максиме, — сказав Арсен. — Це чари. Ти чарівник, а вся твоя псевдонаукова риторика — заклинання.

— Не будемо сперечатися про термінологію.

— Я дуже прошу: не треба мене записувати на диск.

— Я дуже прошу у відповідь: не треба нічого боятися. Я тебе хоч раз підводив? Ми з тобою вже скоро рік знайомі!

Арсен подивився у вікно.

Листя опало за одну ніч. Ударив перший жовтневий, ще випадковий, залітний морозець, і листя опало. Жовте, вкрило промзону, аж дивно було, як нечисленні деревця, що збереглися тут при забудові, могли виробити стільки мокрого золота.

— Щоразу, як ти працюєш з «Причепою», з «Блохою», та хоч візуалізацію Вмикаєш — частина тебе, Арсене, переходить у цифру. Це не боляче й не страшно. Коли ти був уражений «імовірнісним черв’яком», і я тебе відновлював — ти в якийсь момент весь був у цифрі, Арсене. Нічого ж не сталося жахливого, правда?