Колиска для кішки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я висловив припущення, що саме безнадійність нашого становища позбавила нас чоловічої сили.

Ньют зробив проникливе зауваження:

— Мабуть, наші постільні захоплення набагато тісніше пов’язані з радістю продовження людського роду, ніж це досі вважалось.

— Очевидно, якщо б серед нас була жінка, здатна народити, ситуація змінилася б радикально. Проте наша старенька Гейзел уже давно не здатна народити хоча б ідіота-дауна.

Виявилось, що Ньют добре обізнаний з такими ідіотами. Він якийсь час ходив до спеціальної школи для дітей з вадами розвитку, і серед його однокласників було кілька даунів.

— У нашому класі краще за всіх уміла писати дівчинка-даун на ім’я Мірна. Я маю на увазі її почерк, а не зміст того, що вона писала. Господи, я не згадував про неї багато років!

— Школа була хороша?

— Я пам’ятаю тільки, як директор вичитував нам за якісь провини. Він завжди користувався гучномовцем і завжди починав свої промови однаково: «Мені геть набридло, я втомився…»

— Це точно відповідає моїм почуттям останнього часу.

— Може, тобі було призначено так себе почувати?

— Ньюте, ти говориш мов боконіст.

— Чому б ні? Наскільки я знаю, боконізм — це єдина релігія, що згадує про ліліпутів.

Коли я не був зайнятий своїм рукописом, я вивчав «Книги Боконона», але згадку про ліліпутів якось пропустив. Я був удячний Ньютові за те, що він звернув мою увагу на ці рядки, бо в них коротко сформульовано жорстокий парадокс боконістської ідеї: суперечність між відчайдушною необхідністю брехати про реальність та відчайдушною неможливістю збрехати про неї.

126 Грайте, флейти, грайте ніжно![25]

— Занадто похмура релігія! — вигукнув я і спрямував нашу бесіду в царину утопії: що могло статися, що мало статися і що може ще відбутися, якщо світ якимось чином відтане.

Але Боконон займався цією темою також, він присвятив цілу книгу утопіям — «Сьому книгу», яку він сам назвав «Республіка Боконона». У цій книзі можна знайти такі жахливі афоризми:

«Світом править та рука, що постачає товар до аптек».

«Почнемо будувати нашу республіку з мережі аптек, з мережі бакалійних магазинів, з газових камер та національного спорту. Тільки після цього можна писати конституцію».

Я обізвав Боконона чорномазим мерзотником і знов змінив тему. Я заговорив про значні, героїчні вчинки окремих людей. Зокрема, я хвалив Джуліана Касла та його сина, які, не боячись смерті, пішли, коли смерчі ще вирували, до «Дому надії та милосердя в джунглях», щоб віддати людям усі надію та милосердя, які в них залишились. Назвав я також величною смерть бідної Анджели. Вона знайшла кларнет серед руїн Болівара і відразу почала грати на ньому, навіть не перевіривши, чи не попав на інструмент лід-дев’ять.

— Грайте, флейти, грайте ніжно, — пробурмотів я хрипко.

— Ну, може, ти також знайдеш гідний спосіб померти, — сказав Ньют.

Так міг сказати справжній боконіст.

Я не втримався та повідав йому про свою мрію: піднятись на гору Мак-Кейб з якимось величним символом і встановити цей символ на вершині. Я на мить відірвав руки від керма, показуючи, що такого символу в мене немає.

— Але, хай йому грець, який це може бути символ, Ньюте? Який то буде чортів символ? — я знов ухопився за кермо. — Кінець світу вже настав, ось, я вже тут, можна сказати, майже останній чоловік на землі; ось вона, найвища гора, в мене перед очима. Тепер я знаю, для чого існував мій карас, Ньюте. Бозна-скільки людей працювали вдень і вночі протягом, може, півмільйона років для того, щоб я зійшов на цю гору. — Я покрутив головою, ледь не заплакавши. — Але що, Боже милостивий, що я маю тримати в руках?

Говорячи це, я несвідомо дивився у вікно машини, настільки несвідомо, що проїхав більше милі, перш ніж збагнув, що я тільки що подивився у вічі старого чорношкірого чоловіка, живого чоловіка, який сидів біля дороги.

Я зменшив швидкість. Потім зупинив машину. Заплющив очі.

— Що сталося? — спитав Ньют.

— Я бачив Боконона там, на дорозі.

127 Кінець

Він сидів на камені. Він був босий. Його ноги були припорошені льодом-дев’ять. Його єдиним одягом було біле покривало з блакитними китицями. Китиці складались у напис «Каса Мона». Він ніби не помітив нашої появи. В одній руці він тримав олівець, у другій — аркуш паперу.

[25] Цитата із вірша поета Джона Кітса (1795–1821) «Ода до грецької вази», що оспівує античне мистецтво як найвище досягнення людства.