Колиска для кішки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що ж вони справді значать? — повторив посол Горлік Мінтон. — Це означає «За Вітчизну». За будь-яку країну, — прошепотів він. — Цей вінок я приношу як дарунок від народу однієї країни народові другої. Яка країна — не важливо. Думайте про народ… Та про дітей, убитих на війні… Та про всі країни. Думайте про мир. Думайте про братерську любов. І про добробут. Думайте про те, яким раєм міг би стати цей світ, коли б люди стали добрими та мудрими. Хоча люди зараз дурні та злі, день все одно прекрасний, — сказав посол Горлік Мінтон. — Я від себе та від миролюбного народу Сполучених Штатів Америки співчуваю сі-там мучо-нико-ов са замоо-крац-ую за те, що вони померли в такий гарний день.

І він скинув вінок через парапет униз.

У повітрі почувся гуркіт. Шість літаків Повітряних сил Сан-Лоренцо наближались, мчали понад моїм теплим морем. Вони збиралися стріляти по карикатурах тих, кого Г. Лов Кросбі назвав «майже всіма ворогами свободи».

115 Так сталося

Ми підійшли до парапету, щоб подивитися шоу. Літаки здавались маленькими, мов зернятка чорного перцю. Ми могли помітити їх на відстані тільки тому, що за одним з них тягнувся хвіст диму.

Ми думали, що дим — це частина шоу. Я стояв поряд із Г. Лов Кросбі, котрий — так уже сталося — поїдав альбатросові сандвічі й запивав їх місцевим ромом. Від нього тхнуло клеєм для моделей, а губи були масні від альбатросового жиру. Мене знов почало нудити.

Я відійшов до протилежного боку парапету та став там, хапаючи ротом повітря. Від решти публіки мене відокремили шістдесят футів старої кам’яної бруківки.

Я зрозумів, що літаки знижуються й пролетять нижче підніжжя мого замку і я не зможу побачити вистави. Але цікавість з нудотою несумісна. Літаки вже ревіли зовсім поряд, і я тільки голову повернув у той бік. У ту мить, коли загриміли їхні кулемети, той літак, що був з хвостом диму, раптом перевернувся догори черевом і загорівся.

Він знов зник з мого поля зору й відразу ж урізався в скелю під замком. Його пальне та бомби вибухнули. Інші літаки з ревом відлетіли, їх стало чутно не гучніше за комарине дзижчання.

Тоді пролунав гуркіт гірського обвалу: одна з великих башт «Папиного» замку, підірвана вибухом, повалилась у море.

Люди, які стояли біля парапету, здивовано витріщились на пустий цоколь там, де щойно височіла башта. Потім я почув нові обвали, тихіші та гучніші, вони якось узгоджувались між собою, ніби співали хором.

Спів наростав дуже швидко, до нього приєднувались нові голоси. То були голоси балок замку, що скаржились на свій тягар, який уже ставав нестерпним.

Аж тут тріщина блискавкою розсікла бруківку в десяти футах від моїх зведених судомою ніг.

Тріщина розділила мене та моїх гостей. Замок стогнав і голосно ридав.

Люди усвідомили, що їм загрожує. Разом з тоннами кам’яної кладки вони мали впасти вниз у прірву. Хоча тріщина була лише фут завширшки, люди почали героїчно перескакувати через неї довгими стрибками.

Тільки моя незворушна Мона просто переступила через тріщину.

Тріщина зі скреготом зімкнулась, потім знов розійшлась уже ширше. За нею, на смертельному боці, ще залишались Г. Лов Кросбі з Гейзел та посол Горлік Мінтон зі своєю Клер.

Філіп Касл, Френк і я схилились над прірвою й допомогли подружжю Кросбі перескочити на безпечну ділянку. Тепер ми благально простягли руки до Мінтонів.

Вони дивились на нас спокійно. Не знаю, про що вони думали. Можу тільки припустити, що передусім вони думали про власну гідність, про пристойне виявлення почуттів. Паніка була не в їхньому стилі. Навряд чи самогубство було в їхньому стилі також. Але гарні манери їх згубили, бо приречений уламок замку відплив від нас, ніби океанський лайнер від причалу. Схожість із лайнером, мабуть, помітили й Мінтони, що так багато подорожували світом, бо вони привітно помахали нам. Потім узялись за руки. Обернулись обличчям до моря. Лайнер їхній відплив… смертельний оркестр загримів… вони впали, зникли, вони покинули нас!

116 Великий ах-хуум

Зазубрена паща загибелі тепер була в кількох дюймах від моїх скорчених пальців. Я глянув униз. Моє тепле море поглинуло все. Хмаринка куряви — єдиний слід загиблої будівлі, неспішно пливла над морем. Палац, утративши свою масивну маску, звернену до моря, тепер посміхався півночі, мов прокажений, вискаливши гострі нерівні зуби. Зуби — то були уламки розтрощених балок. Прямо піді мною відкрилась простора зала. Її підлога, позбавлена опор, виступала над порожнечею, ніби вишка для стрибків у воду. Я на мить уявив собі, як стрибну на цю вишку, а потім стрілою, схрестивши руки, затамувавши подих, злечу з неї вниз і вріжусь без сплеску в теплу, мов кров, вічність. Це видіння розвіяв крик пташки, яка стрімко пролетіла повз мене. Пташка ніби хотіла дізнатись, що сталося.

— Тьюті-фьют? — спитала вона.

Ми всі глянули на пташку, а потім один на одного. Смертельно налякані, ми відступили від краю прірви. І щойно я зійшов з плити, яка мене підтримувала, вона похитнулась, мов дитяча конячка-гойдалка, і поїхала вниз. Плита звалилась на підлогу зали, підлога нахилилась, перетворюючись на трамплін. І вниз по цьому трампліну поскакали меблі, які ще збереглись у тій кімнаті. Першим стрибнув ксилофон, підскакуючи на своїх коліщатках. За ним покотилась тумбочка наввипередки з паяльною лампою. Їх уперто переслідували стільці.

А потім десь у глибині кімнати невидимо для нас заворушилось щось громіздке, що дуже не хотіло ворушитись. Воно повільно повзло до краю трампліна. Нарешті ми побачили позолочений ніс. То була шлюпка, де лежав мертвий «Папа». Шлюпка доїхала до краю. Ніс перехилився через нього. Шлюпка стала сторчма. І поринула додолу, перевернувшись догори дном. Папа випав зі шлюпки, полетів окремо.

Я заплющив очі.

Пролунав звук, ніби хтось повільно зачинив велетенські ворота, всесвітні ворота, що вели до небес, і вони тихо замкнулись. Над нами прокотився великий АХ-ХУУМ.

Я розплющив очі. Море перетворилося на лід-дев’ять.

Волога зелена земля вкрилась блакитно-білими перлами. Небо потьмяніло. Борасізі, сонце, виглядало як хворобливо-жовтий м’яч, маленький і ворожий.

Небо вкрилося зміями. До нас наближалися смерчі.

117 Святилище