Колиска для кішки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я глянув на небо, де була пташка. Величезний змій з ліловою пащею здіймався прямо над нами. Він дзижчав, мов рій бджіл. Він непристойно вигинався, пожираючи повітря.

Ми, люди, побігли геть з моєї зруйнованої фортеці, спотикаючись, побігли сходами вниз, ближче до землі.

Тільки Г. Лов Кросбі та його Гейзел вигукували: «Ми американці! Американці!», ніби для смерчів мало значення, до якого гранфалону належали їхні жертви.

Я чув Кросбі, але не бачив. Вони спустились іншими сходами. Їхні вигуки, важке дихання та тупіт ніг інших, що бігли мовчки, невиразно доносилось до мене через внутрішній коридор замку. Моя єдина супутниця, моя божественна Мона, слідувала за мною безшумно.

Коли я зупинився, не знаючи, куди бігти далі, вона сковзнула повз мене й відчинила двері передпокою «Папиних» апартаментів. Стін та даху в передпокої вже не було. Але кам’яна підлога збереглась. І посередині її виднілась кришка люка, що вела до підземелля. Під небом, що кишіло зміями, серед лілового мерехтіння смерчів, які роззявили свої пащі, готуючись нас проковтнути, я підняв ту кришку.

Хід до підземелля, вузький, мов кишка, був облаштований залізними скобами. Я закрив за собою люк, і ми полізли вниз по цих скобах.

На дні ми знайшли державну таємницю «Папи» Монсано. Тут для нього влаштували затишне бомбосховище. З вентиляційною шахтою та велосипедним механізмом, що приводив у дію вентилятор. З баком, умурованим у стіну, наповненим водою. Вода була прісна, мокра, не спаплюжена льодом-дев’ять. А ще там були хімічний туалет, короткохвильовий радіоприймач, каталог фірми Сіарса-Роубука[22] і ящики з делікатесами та напоями. Крім того, я знайшов свічки, переплетені журнали «Нешнал Джіоґрефік» за двадцять років… і повний набір «Книг Боконона».

А ще там стояли два ліжка.

Я запалив свічку. Відкрив банку курячого супу з овочами, поставив на портативну газову плитку. Налив антильського рому в два келихи.

Мона присіла на одне ліжко. Я сів на друге.

— Зараз я скажу тобі щось, що раніше багато чоловіків казали жінкам, — попередив я дівчину. — Проте ще ніколи ці слова не були настільки правдивими.

— Що?

Я розкинув руки:

— Ми тут самі!

118 Залізна діва та підземелля

Шоста книга Боконона присвячена болю, зокрема тортурам, що їх одні люди завдають іншим. «Якщо мене колись стратять на гаку, — попереджає нас Боконон, — це видовище буде абсолютно людяним». Далі він розповідає про дибу, залізну діву, про veglia — тортури безсонням, та про кам’яний мішок.

Це все лише для того, щоб ви більше ридали

І забули самотність, коли б умирали.

Саме це відбулося з Моною та мною в надрах нашої скелі. Принаймні ми могли думати. І якось я додумався до того, що побутові зручності підземелля аж ніяк не допомагають позбавитись відчуття покинутості.

Протягом першої доби нашого перебування під землею смерчі налітали на кришку люка що кілька хвилин. Кожного разу тиск у нашому сховищі зненацька падав, у вухах дзвеніло, голова йшла обертом.

Щодо радіо, то воно хрипіло, свистіло від статичних струмів, та й усе. По всьому діапазону коротких хвиль — жодного слівця, жодного телеграфного коду я не чув. Якщо живі люди деінде ще існували, вони не передавали по радіо. І досі не передають.

Ось що спало мені на думку: смерчі, що розсіяли повсюди отруйні блакитно-білі частки льоду-дев’ять, знесли всіх, зруйнували дощенту все, що знаходилось на поверхні. А ті, кому пощастило залишитись живим, невдовзі помруть від спраги, голоду, божевільного збудження… або апатії.

Я заходився читати «Книги Боконона», бо все ще не досить глибоко ознайомився з ними й уважав, що знайду в них якусь духовну втіху. Я швидко проминув попередження на титульній сторінці Першої книги:

«Не будь дурнем! Негайно кинь цю книгу! У ній суцільна фома!»

Фома, зрозуміло, — це неправда.

Потім я прочитав:

«Спочатку Бог у своїй космічній самотності створив Землю і став дивитися на неї.

І сказав Бог: “Треба створити живі істоти з глини, щоб глина могла побачити, що Ми створили”. І створив Бог усіх живих істот, що нині є в світі. І однією з них була людина. Тільки ця частка глини була спроможна говорити. Бог схилився до людини-глини, аж ось вона сіла, роздивилась навкруги та заговорила. Чоловік підморгнув і ввічливо спитав:

— З якою метою все це створено?

— А що, усе мусить мати мету? — спитав Бог.

[22] Компанія Сіарс-Роубук (Sears, Roebuck) — провідний постачальник промислових товарів: інструментів, одягу та ін. Компанія була заснована у 1893 р., розвинулась завдяки економічному буму після Другої світової війни, існувала до 2005 р. Каталоги фірми були популярні серед фермерів та мешканців віддалених місцевостей, де не було магазинів. Фірма надсилала товари на замовлення навіть до найбільш ізольованих місць.