Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Як тільки вони влаштувалися, Береніс, якій не терпілося побачити гуру, відправилася на його пошуки з листом, що містив вказівки лорда Северенса. Вона вийшла на шосе, що перетинало Нагпур з півночі на південь, і, дійшовши до старої споруди, яка походила на занедбаний млин, круто повернула праворуч. Пройшовши близько півмилі вздовж спустілого бавовняного поля, вона вийшла до гаю чорного дерева й величезних тиків, такого густого, що жаркі промені південного сонця не проникали крізь листя дерев. Згадавши докладне пояснення Северенса, Береніс зрозуміла, що саме тут знаходиться житло гуру. Вона зупинилася в нерішучості й, огледівшись, побачила вузьку, ледь помітну звивисту стежку, що вела кудись у глиб гаю. Стежка привела Береніс до квадратного дерев’яного будинку. Пізніше вона дізналася, що цей великий, але напівзруйнований будинок колись був урядовим закладом з нагляду за лісами, включаючи і цей гай. У стінах зяяли провали, яких ніхто ніколи не зашпаровував, що відкривали вигляд кімнат, так само напівзруйнованих. Як довідалася потім Береніс, цей покинутий будинок віддали гуру Бородандаджу для його уроків медитації й демонстрації, як за допомогою йоги можна підкорити всю внутрішню енергію свого тіла.

З дещо боязким відчуттям ступила Береніс у тінь високих гіллястих дерев, під покровом яких панувала тиша й спокій, — саме те, чого вона так жадала, залишивши той світ, що став для неї неприйнятним. Коли Береніс підійшла до однієї з будівель на подвір’ї, назустріч їй вийшла смаглява літня індійська жінка і жестом запросила її пройти під арку, де в глибині виднілася ще одна будівля, сказавши:

— Іди сюди, — сказала вона. — Вчитель чекає на тебе.

Береніс пройшла услід за жінкою через провалля в стіні, повз розбиті глиняні горщики й чаші, розкидані біля колод, що, мабуть, служили лавами, і зупинилася перед широкими масивними дверима. Жінка відчинила двері, і Береніс, знявши туфлі, переступила поріг.

Вона побачила високого смаглявого чоловіка з худим обличчям, що сидів на великому шматку білої тканини посеред кімнати у позі йогів зі складеними між колін руками так, наче він молився. Він не поворухнувся і не сказав ні слова, тільки спрямував на неї допитливий погляд своїх глибоких, майже чорних проникливих очей. Потім заговорив.

— Де ж ти була? — запитав він. — Уже чотири місяці, як помер твій чоловік, і я чекаю на тебе.

Вражена цим питанням і його поводженням взагалі, Береніс мимоволі відступила кілька кроків назад, немов справді злякалася.

— Не бійся, — сказав гуру. — У Брахмані, який ти хочеш пізнати, немає місця страху. Підійди сюди, дочко, і сідай. — І довгою тонкою рукою він указав їй на кут того самого білого полотна, на якому сидів сам. Коли вона сіла, він знову заговорив:

— Ти пройшла довгий шлях у пошуках того, що дасть тобі спокій. Ти шукаєш своє Самадхі — єднання з Богом. Хіба не так?

— Так, учителю, — відповіла Береніс, здивована й перелякана, — це так.

— І ти вважаєш, що багато страждала від негараздів цього світу, — продовжував гуру. — І тепер ти готова змінити своє життя.

— Так, так, учителю, так. Я готова змінити своє життя. Бо тепер мені здається, що це я заподіяла світу зло, а не він мені.

— І ти готова виправити заподіяне, якщо це можливо?

— О так, так! — тихо сказала вона.

— Але чи готова ти присвятити цьому кілька років, чи, може, це скороминуще бажання?

— Я готова віддати роки навчанню, аби дізнатися, як я можу виправити шкоду, що я заподіяла. Я хочу знати, як це зробити. Я повинна цьому навчитися.

У голосі Береніс зазвучала сила бажання.

— Але, знай, це вимагає терпіння, праці й самодисципліни. Ти станеш сильною, лише скорившись тому, чого навчає Брахма.

— О я робитиму все, що необхідно! — сказала Береніс. — Саме для цього я і прийшла сюди. Я знаю, мені потрібно навчитися зосередженості й медитації, і тоді я стану мудрою настільки, щоб відшкодувати або навіть виправити вчинене мною.

— Лише той, хто практикує медитацію, здатен осягнути істину, — сказав гуру, продовжуючи вивчати поглядом Береніс. Потім він додав: — Так, я приймаю тебе учнем. Твоя щирість — твій доступ до моїх занять. Завтра можеш при­йти на заняття з контролю дихання. Ми говоритимемо про високе дихання, середнє дихання, повне йогівське дихання та носове дихання. Затримувати дихання все одно, що затримувати життя в тілі. Це перший крок, і це основа, на якій ти будуватимеш свій новий світ. Через це ти досягнеш неприв’язаності. Ти звільнишся від страждання, що походить від бажань.

— Учителю, я готова багато чого віддати за спокій духу, — сказала Береніс.

Помовчавши кілька секунд, гуру почав майже урочисто:

— Людина, що відмовилася від життя в гарному будинку, від гарного одягу і гарної їжі й відправилася в пустелю, однак може мати багато прив’язаностей. Єдина його власність, його тіло, може стати усім для неї, і все його подальше життя може стати боротьбою заради свого тіла. Насправді неприв’язаність не означає щось, що ми можемо робити стосовно нашого вічного тіла. Вона в розумі. Людина може сидіти на троні і бути повністю вільною від прив’язаностей; натомість інша і у лахмітті може зберігати купу прив’язаностей. Але той, хто наділений здатністю духовного розрізнення і просвітлена знанням Атмана, позбавляється всіх сумнівів. Він не ухиляється від дій, що йому неприємні, і не прагне робити те, що йому приємно. Жодна людська істота не може повністю уникнути дій, але про того, хто відмовляється від плодів своїх дій, кажуть, що він досяг неприв’язаності.

— О вчителю, якби я могла здобути хоча б крихту цієї мудрості! — вигукнула Береніс.

— Усяке знання, дочко моя, — продовжував гуру, — є подарунок духу, і лише тим, хто вміє бути вдячним у дусі, знання розкривається, немов пелюстки лотоса. Від своїх західних учителів ти дізнаєшся, що таке мистецтво й наука, але за допомогою твоїх східних учителів ти відкриєш внутрішню таємницю мудрості. Істинно освічений не той, хто набув багатьох знань. Істинно освічений той, хто просвітлений знанням внутрішньої істини. Лише внутрішня істина перетворює мертві факти на живі, вона надихає серце людини на те, аби віддати знання на користь іншим. Не розумом, а серцем пізнаємо ми Бога. Роби добро заради добра, і тільки так ти досягнеш повної неприв’язаності.

— Я докладу всіх зусиль, щоб навчитися дихальним вправам, учителю, — сказала Береніс. — Я знаю досить про на­вчання йоги, щоб розуміти, що в цьому — основа просвітлення. Я знаю, що дихання — це життя.

— Не обов’язково, — сказав гуру. — Якщо хочеш, я покажу тобі зараз, що життя можливе там, де немає дихання.

Він узяв невеличке дзеркало й простягнув їй зі словами:

— Коли я перестану дихати, піднеси це дзеркало до мого носа і моїх губ і подивися, чи є на ньому волога.

Він закрив очі, і потроху тіло його ставало усе більш прямим і подібним до статуї. Він наче заціпенів. Береніс чекала, не зводячи з нього очей і піднісши долоню до його обличчя. Пройшло кілька хвилин, і вона вже майже не відчувала його дихання на долоні. Потім, на її подив, воно зовсім припинилося. Ані найменшого сліду ритмічного дихання. Вона почекала ще. Потім узяла дзеркало й піднесла його на кілька секунд до носа і губ гуру. Дзеркало не потьмяніло. Так, дихання припинилося, і гуру здавався кам’яною статуєю. Береніс схвильовано подивилася на годинник. Пройшло десять довгих хвилин, перш ніж вона виявила в нього ознаки дихання, що поступово стало цілком нормальним. Гуру, що здавався дуже стомленим, відкрив очі й з посмішкою подивився на неї.