— Це неправда, — ледь чутно сказав він.
Але щось у його тоні змусило Ейлін засумніватися в щирості цих слів, і її гнів спалахнув з новою силою. Лише подумати, що людина могла піти на цю ганебну роботу! І що вона, дружина Френка Алджернона Ковпервуда, стала жертвою цього хитрого плану свого чоловіка! Тепер усі знають, що вона — нелюбима дружина, до того осоружна й ненависна своєму чоловікові, що він змушений наймати когось, аби її позбутися!
Але заждіть! Вона зараз же, чи в крайньому разі завтра, покаже цьому паразитові й ошуканцеві, а також і своєму чоловікові, що не дозволить так себе принижувати! Принаймні вона від цієї хвилини більше не потребує послуг Толліфера. А Ковпервуду вона надішле телеграму, що знає про його підступний план, і між ними все скінчено назавжди. Вона повертається до Нью-Йорка, додому, а якщо він спробує приїхати до неї, вона подасть на нього до суду і викриє у пресі. Нарешті вона раз і назавжди позбудеться його брехні, зрад і знущань!
Після цього, повернувшись до Толліфера, вона крикнула:
— Можете іти. Вашу роботу закінчено. Я повертаюся до Нью-Йорка, і якщо ви ще колись потрапите мені на очі або набридатимете мені, я подбаю, щоб усі довідалися, хто ви такий. Відправляйтеся до містера Ковпервуда — можливо, він знайде для вас щось пристойніше!
Із цими словами вона підійшла до дверей і навстіж розчинила їх перед Толліфером.
Розділ 53
У той час як з Ейлін у Парижі відбувалися описані події, Береніс, що продовжувала жити в Прайорс-Коув, несподівано стала об’єктом уваги місцевого суспільства, — нові запрошення, нові знайомства, — одне слово, її успіх перевершив усі її очікування. І хоча чималою часткою цього успіху, як вона усвідомлювала, вона зобов’язана Ковпервуду, але, певна річ, ще більшою — закоханості Стейна і його бажанню ввести її до свого кола високопоставлених знайомих.
Оскільки Ейлін була в Парижі, Ковпервуд вирішив, що вони з Береніс можуть спокійно прийняти запрошення лорда Стейна покататися на його яхті «Айола». Серед гостей були також леді Кліффорд із Чадлея, чоловік якої носив один із найстаровинніших титулів Англії; герцогиня Мальборо, одна з найближчих приятельок Стейна, а також улюблениця королеви; і сер Віндгем Вітлі — дипломат, тісно пов’язаний з королівським двором.
Коли «Айола» нарешті кинула якір у Каус, Стейн повідомив гостей, що королева перебуває зараз тут і запрошує його разом із друзями на чай. Ця звістка надзвичайно схвилювала всіх, а особливо Береніс, яку певною мірою лякало те, що про цей прийом, напевно, стане відомо через пресу. Королева була надзвичайно люб’язною і поводилася так, наче ця неофіційна зустріч є для неї дуже приємною. Вона особливо зацікавилася Береніс, поставила їй багато запитань, що, якби вона відверто на них відповіла, могли б мати для неї сумні наслідки, але, оскільки вона не стала цього робити, все закінчилося тим, що королева висловила бажання ще побачитися з нею в Лондоні. Як сказала королева, вона сподівається, що Береніс матиме час для того, аби бути присутньою на найближчому прийомі при дворі. Люб’язність королеви сильно здивувала Береніс і разом з тим зміцнила її віру у свої сили і в те, що вона здатна досягти багато чого, якщо захоче.
Що ж до Стейна, то його бажання домогтися взаємності від Береніс після цього прийому значно зросло. Натомість посилилися і побоювання Ковпервуда щодо можливого впливу Стейна на Береніс.
Але ще більший привід для хвилювання чекав на нього у номері готелю в Лондоні. Це був лист від Ейлін, надісланий перед її від’їздом до Нью-Йорка, в якому йшлося:
«Нарешті я довідалася правду про своє принизливе положення у стосунках між Толліфером і тобою. Ти найняв цього лакея, щоб позбутися мене і мати свободу продовжувати своє звичне розпусне життя. Яка винагорода за мою багаторічну відданість! Але можеш не турбуватися — тепер ти вільний. Розважайся зі своїми повіями, де і коли тобі завгодно. Я сьогодні ж їду з Парижа до Нью-Йорка, де нарешті буду вільна від твоїх зрад й твоєї розпусти. Навіть не думай їхати за мною, бо інакше я притягну тебе і тебе коханок до суду і викрию тебе у всіх лондонських і нью-йоркських газетах. Ейлін».
Прочитавши це, Ковпервуд надовго задумався, розмірковуючи про можливі наслідки й негаразди цього суворого звинувачення. Найрозумнішим йому здавалося негайно повернутися до Нью-Йорка і зробити все можливе, аби уникнути публічного скандалу. Адже це тісно пов’язане з ситуацією Береніс. Якщо Ейлін здійснить свої погрози, це сильно вдарить по майбутньому Береніс. А цього не можна допустити ні за що в світі.
Тож насамперед Ковпервуд попрямував до Береніс, яка саме перебувала у веселому, сповненому честолюбних планів настрої. Але коли він розповів їй про останній випад Ейлін та її погрози, він одразу зрозумів по тому, як змінився вираз її обличчя, наскільки серйозною для неї виглядає справа. Спершу її зацікавило, що змусило Толліфера зізнатися Ейлін про свою роль.
— Адже він міг просто промовчати, — стурбовано сказала вона.
— Ти не знаєш леді Ейлін, люба, — іронічно відповів Ковпервуд. — Вона не з тих, хто обдумує проблеми і намагається передбачити наслідки. Ні, вона одразу дає волю гніву і цим радше шкодить, ніж допомагає, собі та іншим. Вона може так розлютуватися, що змусить будь-кого до зізнання на лихо для обох. Єдиний вихід, який я бачу зараз, це повернутися до Нью-Йорка найшвидшим пароплавом і, можливо, мені вдасться випередити її. Я вже телеграфував Толліферу, щоб він негайно приїхав до Лондона, адже якщо він продовжуватиме працювати на мене, мені легко буде домовитися з ним, щоб він мовчав. Можливо, ти також можеш щось запропонувати, Беві?
— Я згодна з тобою, Френку. Я думаю, тобі слід якомога швидше повернутися до Нью-Йорка і спробувати втихомирити її. Після того як ти поговориш із нею, вона, імовірно, зрозуміє, що скандалами їй нічого не добитися. Адже вона, звичайно, і раніше знала про мене, і не тільки про мене, — іронічно додала Береніс. — І ти, звісно, можеш про це їй нагадати. Зрештою ти не зробив їй нічого поганого. Як і Толліфер. Насправді, ти дав їй найкращого гіда для паризьких розваг, якого тільки можна знайти. Крім того, можеш пояснити їй, що твої справи тут не залишали тобі жодної вільної хвилини. Врешті-решт, мені здається, все це має хоч якось пом’якшити її. В газетах тільки й пишуть про твою діяльність, про твої успіхи.
Усі ці мудрі поради не пройшли повз вуха Ковпервуда. Єдине лихо в тому, зауважив він, що їхати доведеться йому, а не Стейну.
— Не тривожся, любий, — заспокоїла його Береніс, — ти надто видатна людина, щоб спіткнутися на цьому. Я переконана, що ти повернешся з перемогою, як завжди. І ти знаєш, що я буду з тобою весь час.
І вона оповила його шию руками і з глибоким почуттям заглянула йому в очі.
— Якщо так, то я знаю, що все буде гаразд, — упевнено сказав Ковпервуд.
Розділ 54
Перш ніж відплисти до Нью-Йорка, Ковпервуд поговорив з Толліфером, який запевнив, що особисто невинний у цій ситуації і що він сам і рота не розкрив, і так само надалі говоритиме лише те, що бажано містерові Ковпервуду.
За п’ять днів Ковпервуд зійшов на берег у Нью-Йорку, де ціла армія репортерів засипала його питаннями, яких вистачило б на невеликий довідник. Приїхав він знову за грошима, щоб скупити нові лінії лондонського метрополітену, чи для того щоб позбутися залишків американської трамвайної мережі? Які картини він придбав у Лондоні? Чи правда, що він щойно заплатив сімдесят вісім тисяч доларів за «Вогні на Темзі» Тернера? І чи вірно, що він погодився заплатити одному художникові двадцять тисяч доларів за свій портрет, а коли портрет був закінчений, послав йому не двадцять, а тридцять тисяч? А також: що він тепер думає про вміння англійців вести справи?
Усе це переконало Ковпервуда, що в той час як інтерес до нього як до публічної людини зростає, ніяких натяків на скандал поки що немає. Тому цього разу він з більшою, ніж зазвичай, готовністю відповідав на запитання, принаймні на тих з них, на які міг дипломатично відповісти без шкоди для себе.
За його словами, справи в Лондоні йдуть гладко. Більше того, він може не без підстав пишатися своїми досягненнями, оскільки до січня 1905 року він розраховує електрифікувати й здати в експлуатацію лондонський метрополітен. Буде прокладено сто сорок миль залізничних колій, а капітал компанії складе вісімдесят п’ять мільйонів доларів. Чистісінька правда, що він будує найбільшу у світі електростанцію, і коли вона буде готова, Лондон матиме найкращий метрополітен у світі. Що ж до англійців, то, як він стверджував, їх ставлення до таких великих проектів, як його, прихильніше, ніж в Америці; тобто англійці, схоже, розуміють значення масштабних програм з будівництва, і якщо вже вони надають концесію, то не на якийсь обмежений строк, а навічно, що дозволяє здійснювати ширші задуми й будувати речі, розраховані на тривалий час.
Стосовно картин, так, він придбав кілька нових полотен вже після останнього візиту до Нью-Йорка; зараз він везе із собою Ватто, Джошуа Рейнольдса (портрет леді О’Браєн) і Франса Гальса. Так, він дійсно заплатив художникові, про якого йде мова, тридцять тисяч доларів за свій портрет, хоча угода була про двадцять тисяч. Але художник повернув йому зайві десять тисяч із проханням пожертвувати гроші на бідних, що викликало зойк подиву в репортерів.
Усе це було розписано в усіх газетах і не могло не вразити уяви Ейлін, яка повернулася лише за два дні до приїзду Ковпервуда під чужим іменем. Незважаючи на свій гнів, вона подумала, що, мабуть, варто переглянути свої попередні наміри. Що станеться із цими картинами, які він зараз купує? Вона згадала, як нещодавно він говорив, що треба добудувати нью-йоркський особняк, щоб розмістити нові твори мистецтва. Якщо так, то скандал у пресі і загроза процесу з розлучення змусять його змінити свої плани на користь іншої жінки. Перед Ейлін постала та сама дилема, що й кілька років тому, коли їй не залишалося нічого іншого, як тільки відступити й здатися.
Одначе Ковпервуд, сприймаючи її загрози цілком серйозно, вирішив на час свого перебування в Нью-Йорку зупинитися у «Волдорф-Асторії», а не на П’ятій авеню, і, влаштувавшись у готелі, він почав намагатися поговорити з Ейлін по телефону, але безуспішно. Вона вирішила не дозволити йому прийти й обговорювати те, що, з її точки зору, було злочином, який неможливо виправдати, і навіть викликала до себе одного нью-йоркського адвоката. Однак, читаючи газети, в яких продовжували писати про Ковпервуда, вона все більше змінювала свій настрій. Адже вона, природно, пишалася його успіхами і, однак, водночас відчувала ревнощі, оскільки була впевнена, що за всім цим ховається якась коханка — певно, Береніс, — яка, безсумнівно, і ділить з ним цей найбільш райдужний період його життя. Ейлін любила загальну увагу і блиск. Інколи вона зовсім як дитина невідривно стежила за черговим періодом газетного галасу навколо Ковпервуда — позитивного, негативного чи нейтрального. Одного разу зображення в газеті величезної електростанції, яку Ковпервуд будував у Лондоні, так вразило її, що вона майже забула про свої біди. З іншого боку, коли його лаяли в одній статті, Ейлін не могла не обуритися, хоча сама водночас збиралася воювати з ним.