Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Криміналісти вже дослідили кріплення злощасного прожектора. Технічна експертиза засвідчила відсутність істотних дефектів. Нарізь ніде не пошкоджена, знайдений Ґрефом болт — як новий. Отже, хтось навмисне мав його відкрутити.

І цього когось вони мали знайти.

Рат зняв слухавку і зв’язався з пошуковцями. Жодного поступу. Жодних ознак Кремпіна. На заклик газети зголошувалися деякі громадяни, що нібито бачили чоловіка з надрукованої світлини, але наразі всі заяви виявлялися помилковими.

Рат повернувся до теки з матеріалами криміналістичної експертизи. У пошуках слідів колеги оглянули одяг загиблої, спалену шовкову сукню, навіть взуття, панчохи й білизну. Прусський педантизм людей Кронберґа навіть трохи лякав. Вони працювали суворо за протоколом, не пропускаючи жодного кроку, вони знайшли кров на сукні Бетті Вінтер (звісно ж, її власну) й кілька волосинок, що не їй належали (ймовірно, з її гардеробної чи від партнера). Якої додаткової інформації міг вимагати цей випадок? Смерть, яку навіть зняли на кіноплівку!

Потім Рат розгорнув теку з рапортами Пліша і Плюма. Ті ретельно опитали свідків. Рат порівняв свідчення різних осіб і не виявив суперечностей. Усі, хто бачив смерть Бетті Вінтер, описували її саме так, як найпершим змалював її Джо Дреслер. Цікавішими були особисті висловлювання про небіжчицю. Адже, якщо це справді вбивство, мав бути якийсь мотив.

Проблема, як з’ясував Рат, прочитавши перші свідчення, полягала не в тому, щоб знайти мотив, а, скоріше, в тому, щоб обрати найімовірніший з усіх наявних мотивів.

Бетті Вінтер, очевидно, була справжнім драконом. І хоча опитувані, наступного дня після жахливої смерті актриси, висловлювалися дуже обережно, між рядками можна було чітко прочитати, що Бетті Вінтер не мала шансів зажити багатьох друзів серед своїх колег. Її поважали, але за нею не побивалися. Деякі делікатно обмежилися твердженням, що всі — за винятком них самих, звісно — ненавиділи Вінтер. Інші переповідали певні плітки, які не випадало брати за щире золото, тож завжди доводилося питати, хто міг бажати небіжчиці зла. Відкрилася ціла мережа інтриг і наклепів. Невеличка родина, як визначав свою компанію Белман...

Геннінг навіть надиктував Фосс коротку характеристику небіжчиці. Виходило на те, що Бетті Вінтер народилася як Беттіна Зима 17 липня 1904 року в Фрайєнвальде. Вона ніколи не здобувала класичної акторської підготовки, але численні колеги свідчили, що вона мала природний хист. У роки інфляції доля привела її в Берлін, де вона шукала щастя на естраді, успішно проходячи різні відбори й кастинги, а незабаром стала отримувати невеличкі ролі в розважальних виставах. У 1925 році вона зіграла свою першу роль у кіно, на той час маючи за партнера на чотири роки за неї старшого Віктора Майснера. Саме він привів її в кіно, а не Белман, як підозрював Рат. Майснерові тоді вже доб­ре велося, як героєві пригодницьких і кримінальних фільмів, а поряд із Беттіною Зимою, яка від самого початку своєї кінокар’єри стала називатися Бетті Вінтер, він успішно ввійшов також у царину романтичної комедії. За останні п’ять років вони знялися разом у дюжині фільмів і зробилися однією з найпопулярніших пар на екрані, а також у приватному житті — від часу свого другого фільму (тут Гереон не втримався від посмішки) «Пастка жадань».

Ця інформація не надходила винятково з колективу «Ля Бель»: Геннінг доповнив досьє численними посиланнями на журнали про кіно й жовту пресу — очевидно, що помічник детектива не на жарт залюбився у світ кіно. За його даними, Бетті Вінтер і Віктор Майснер, які одружилися в 1927 році, але зберегли свої сценічні імена, були найщасливішою парою в німецькій кіноіндустрії. В усякому разі, вони не розлучилися через три місяці по весіллі.

Так чи інакше, схоже, Віктор Майснер був єдиним, для кого смерть Бетті Вінтер справді означала особисту трагедію. Що до Белмана, Рат від самого початку мав враження, що той, якщо взагалі переймається смертю своєї примадонни, то суто з фінансових причин.

Віктора Майснера, актора і вдівця, у списку опитаних не було, він, схоже, вчора на студію не повертався, і було б дивом, якби Пліш і Плюм виявили ініціативу і відвідали його вдома. Проте вони опитали всіх решту в студії, де Дреслер уже знову знімав, попри смерть своєї головної актриси. Час — це гроші, пригадалися Ратові слова Белмана. Чи то Оппенберґ це сказав? Продюсер навіть не дав своїм людям день на жалобу, і вони, либонь, сьогодні теж знімають, використовуючи кожен день, за який ательє «Терри» сплачено оренду. Час — це гроші...

Думки Рата мимоволі перекинулися до батька з його девізом. Знання — це сила. Гідна заздрощів здатність усе на світі зводити до таких простих формул, які забезпечують лад у житті. Він так не вмів. Та й не хотів уміти, зрештою. Рат боявся, що це могло б якоїсь миті перешкодити йому ясно бачити реальність. А його робота полягала саме в цьому: висвітлення того, що сталося насправді — складного, хаотичного й нелогічного, яким, насправді, здебільшого й бувало життя, складне, хаотичне й нелогічне.

Рат подивився на годинник, позгортав усі течки і акуратно склав їх у стос, на своє місце. Час іти геть.

Вона не здатна приховати свій захват. Він чудово бачить, яке враження справляє на неї це помешкання. Не стільки помпезний стиль, з картинами на стінах і рештою антикваріату, скільки розміри просторої кімнати й розкішний краєвид, що відкривається з вікон на парк і озеро. Вона ніколи такого не бачила, він це відчуває.

Та й не дивно: більшість кінопродюсерів занадто скупі. Якщо взагалі запросять актрису до себе додому, то щонайбільше — у якусь неприбрану квартирку, в печеру кохання, але ніколи у своє справжнє житло, у своє реальне життя. Альберт тримається непомітно, на задньому плані, лише в доречний момент підливає вино і поступово подає на стіл нові страви з витонченого меню.

Сьогодні прислужує тільки Альберт, сьогодні не він не хоче навколо себе іншої прислуги. Як завжди, коли в нього такі гості, як вона.

Величезний стіл — тільки для них двох.

Він підносить келих:

— За твоє майбутнє, Жанет.

Вона всміхається і відповідає на тост:

— За наше майбутнє.

— Отже, ми дійшли згоди?

— Ви пропонуєте мені великі гроші. Але також це мистецький виклик; нині, у часи, коли всі просто знімають звукові фільми. Як би я могла відмовитися?

Їй ідеться тільки про гроші, він це бачить в її очах — до мистецтва їй байдужісінько. Вона мовчить, коли Альберт подає фруктовий салат. Вона підчеплює десертною виделкою невеликий шматочок зеленого плоду, обережно кладе його в рот, робить захоплений вираз обличчя.

— М-м! Що це?

— Янґтао. З тих фруктів, що можна придбати в китайців на Кантштрасе.

— Дуже смачно.

— І корисно.

Він теж бере виделку.

— Ви не пошкодуєте, якщо підпишете зі мною контракт, — запевняє він. — Я фінансово незалежний і можу цілковито присвятити себе мистецтву кіно.