Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гарний жарт! — Червінскі штурхнув його під бік.

Рат лаштувався вже пояснювати різницю між кельнським Фастеловендом і берлінським Фашінґом, коли з мороку вигулькнув другий каторжанин з двома кухлями пива в руці. Комісар Франк Бреннер, упізнавши колегу в уніформі гауптмана, глянув на нього менш привітно. Не мовивши ані слова, він подав Червінскі його пиво, вони цокнулися кухолями і почали цмулити.

— Гляньте лишень, що робиться, — озвався натомість Рат. — Тепер ти ще й після роботи відволікаєш моїх людей.

— З якого дива вони твої люди? — пирхнув Бреннер. — Якщо ми комусь належимо, то хіба що Вільгельмові Бьому — всі, включаючи тебе. З нетерпінням чекаємо понеділка. Шеф на тебе розлючений!

— Недоділка я ніколи не любив.

— Гей! — Червінскі показав своїм кухолем на танцпол. — Чи то не Ріттер там утинає?

Рат не відповів.

— Справді, вона, — підтвердив Бреннер. — Одначе, з неї вийшов пікантний Ільчі! Правильно кажу?

— Ільчі звати коня,[17] жлоб ти рогатий, — буркнув Рат.

Бреннер не зважав.

— Гостра штучка, ця мала, — гнув він своєї. — Пружна дупка, маленькі цицьки — саме на мій смак. Як вона в ліжку?

Рат промовчав. Він відчув, як у ньому наростає гнів, який він уже ледве стримував.

— Подейкують, що вона тобі давала, — явно намагався його спровокувати Бреннер. — То як вона була? У рот теж брала?

Рат блискавично вхопив товстуна за барки, згрібши його каторжанську робу. Пивний кухоль упав на підлогу, з мокрим дзвяком розлетівшись на скалки і змусивши Червінскі відскочити вбік.

— Стули свій паскудний писок, доки не сталося гірше, — просипів Рат Бреннеру просто в пику.

Його обличчя було в кількох міліметрах від обличчя Бреннера.

— Агов! Це що має означати? — прохрипів товстун, задихаючись. — Пожартувати вже не можна? Думаєш, ти єдиний, хто пер цю сучку?

Рат вклав весь свій гнів у точний несамовитий удар Бреннеру під дих. Комісар у костюмі в’язня склався навпіл, і Рат підкинув його вгору лівим гуком, і аж тоді ззаду хтось вхопив його зап’ястя. То був Червінскі. Він міцно тримав його, тим часом як Бреннер стогнав і цідив прокляття. Опасистому комісарові кров бігла і з носа, і з рота.

— У своїх дружків гангстерів навчився? — проскавучав він люто.

Тільки зараз Рат усвідомив, скільки людей дивиться на нього: на танцполі деякі пари зупинилися — серед решти, індіанець із ковбоєм.

Шарлі з жахом дивилася на нього, і він відвернувся. Сподіваймось, вона не впізнала його!

— Усе гаразд, — сказав Рат Червінські, пручаючись у його напрочуд чіпких лапах. — Усе гаразд, відпусти мене, Поле, я більше його не займатиму.

Той попустив хватку і ґереон вивільнився. Не озираючись, він вийшов із зали.

Він усе підготував, встановив світло, заправив плівку в камеру, розклав по місцях інструменти, наповнив шприц, усе напохваті. Коли він бачить в подробицях оці свої точні приготування, його знову вражає млосне відчуття цілковитої знемоги, це відчуття, від якого підламуються коліна, а в шлунку неприємним холодком озивається порожнеча — як у мить вільного падіння: він знає це тривожне відчуття порожнечі лише зі снів; це почуття, яке дозволяє відчути власне нутро, і — що найгірше — відчути, що твоє нутро порожнє.

Це мало відбутися тут.

Це мало відбути зараз.

Була б вона зараз жива.

Відчуття знемоги не відпускає. Воно триває і витягує з глибин пам’яті картину, яку, здавалося, він давно забув, яку затопив у морі забуття багато років тому, щоб вона ніколи більше не виринала на поверхню. А тепер, щойно він заплющує очі, вона випливає і повільно обертається навколо власної осі, щоб він міг оглянути її з усіх боків. І ось, навіть із заплющеними очима, він бачить...

Навіть із заплющеними очима він бачить Анну.

Обличчя Анни, тендітні контури, чарівний профіль, що чітко вимальовується проти яскравого світла вікна.