Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А що я кажу! Ясна річ. Я замовив машину о дев’ятій, і вона стояла під дверима вже за пів години.

— Водія зможете пригадати?

— Не так щоб дуже виразно. Бо він сам був не дуже показний. Ті важкі валізи ледве пхав, бідолашний!

Дама в диспетчерській таксі видавала інформацію не так охоче.

— Звісно, ми можемо перевірити, — заявила вона, — якщо ви назвете точний час і адресу. Але як мені знати, що ви справді з поліції? Я можу, наприклад перетелефонувати до вас у комісаріат?

— На жаль, це неможливо. Я зараз на оперативному виїзді.

— Тоді я нічого не можу вам повідомляти. Ви маєте звернутись особисто. Бель-Альянс штрасе, шістнадцять.

— Будь ласка, розшукайте для мене інформацію. Я за хвилину приїду особисто.

— Так хто завгодно може заявитися.

— Ви мене впізнаєте. Я покажу поліційне посвідчення.

— Приходьте, покажіть своє посвідчення, і я побачу, що я можу зробити для вас. Але не раніше. Ви вважаєте, нам бракує іншої роботи?

Рат поклав слухавку.

— Є надія, — сказав він Черні. — Я думаю, ми знайдемо водія.

— Ви мене триматимете в курсі? Я маю на увазі, якщо ви почуєте щось нове про Вівіан?

Рат ствердно кивнув.

— Все це ще не розв’язує моєї найбільшої проблеми цього вечора, — пожалівся він. — Мене запросили на Карнавал. Костюмований бал. Ви маєте якесь уявлення, де я зараз можу знайти машкару?

Черні спершу зиркнув на нього здивовано, тоді посміхнувся.

— Чого б я не знав? Я ж таки актор. Але нам доведеться знову повернутися в Бабельсберґ.

— Гляньте лишень на гауптмана Кепеніка![14] Ви хочете конфіскувати касу?

Чоловік біля входу явно був великим дотепником — інакше він би не здогадався доповнити баварський костюм зі шкіряними шортами матроською шапочкою.

— Моє прізвище Рат. Для мене має бути запрошення.

— Яволь, гер гауптман! — клацнув підборами і виструнчився жартівник. — Подивись там, Ліссі, — гукнув він до Раушґольененґель[15], що сиділа за касою. Та швидко знайшла і передала баварцеві вхідний квиток, який той надірвав і простягнув Ратові, зауваживши:

— Ви запізнилися.

— Це я сам знаю.

— Але вільних дам лишилось достатньо, — підморгнув баварський моряк.

— У мене побачення.

— Ну, тоді скажу просто: поринь у розваги!

Повітря в залі було насичене нікотином. У сіро-блакитному серпанку блукали тонкі промені світла від десятків обертових дзеркальних куль, і їхні відблиски ковзали по стінах і головах. Простір був щільно напакований людською масою. Гомін голосів майже заглушав музику. Якийсь співак пародіював найостанніші шляґери. Кілька гостей за своїми столами підспівували йому, погойдуючись у такт, але решта, як здалося Ратові, геть його не слухала. Більшість присутніх розмовляла, танцювала або цілувалася. Він насилу виокремив гостей у справді тематичній машкарі: було, щоправда, чимало піратів або пристрасних іспанців, кілька моряків, кілька ковбоїв і лічені індіанці, однак більшість обмежилися барвистим капелюхом або тоненькою пів маскою. Вбрання всіх жінок мало спільну особливість — його було якомога менше.

Рат більше знав «Резі» як міщанський осередок легкого флірту з перспективою шлюбу, але сьогодні буржуазія, здається, вирішила побавитися в дикі пристрасті.

Він почувався безнадійно старим, простуючи між рядами столів у пошуках свого місця. Однострій прусського гауптмана, позичений за допомоги Рудольфа Черні з колекції костюмів Бабельсберґа, стискав його тіло наче корсет, роблячи відчуття кожного руху таким жорстким, ніби він проковтнув тротуар. Крім того, він постійно чіпляв шаблею ніжки столів, стільців чи ноги гостей. Вечір обіцяв ті ще веселощі! Добре, що половина його вже минула. Було майже пів на десяту.