Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Йому довелося ще раз зазирнути у свій квиток. Стіл 28. Осьде він, просто біля бару. Проте Каті за столом не було. Насправді за столом 28 сиділа тільки пара, що самозабутньо цілувалася, нічого й нічого навколо себе не помічаючи. Рат оглянув постаті на танцполі — там панувала неймовірна тиснява, тож не випадало надто багато розгледіти. Він помітив двох циганок, але з лиця жодна з них не була схожа на Каті.

Він влаштувався за столом із парою, яка, здається, й досі нічого не помічала. Врешті-решт тут має з’явитися Каті. Тепер він, принаймні, змушений трохи на неї зачекати, й це певною мірою заспокоїть його провинне сумління. Спочатку, натомість, з’явився кельнер. Рат замовив пляшку «Мозель-Рислінгу» — єдиний алкогольний напій, щодо якого вони з Каті могли дійти згоди, як уже показав досвід Нового року. Кельнер приніс вино і два келихи, а вона й досі не показалася. Вона сидить за іншим столом і спостерігає за ним? Тут, у «Резі», є можливість зателефонувати зі свого столика на інший або скористатися пневматичною поштою. Мекка для сором’язливих і «для тих, хто має потребу», як колись визначив це Ґреф, згадуючи Червінскі, що регулярно ходить до «Резі». За допомогою пневматичної пошти особливо обережні відвідувачі навіть обмінювалися своїми світлинами, перш ніж узяти участь у першому танці.

Кельнер поставив келихи і заходився наливати. Рат прикрив долонею келих Каті, кельнер поклав пляшку у відерце з льодом і щезнув. Цілувальники нарешті перервалися. Дівчина встала, розгладила на собі зім’ятий костюм наложниці з гарему і пішла геть. Чолов’яга вдоволено відповів на її усмішку і поправив на голові лискучого барвистого капелюха. Теж один із тих, «хто має потребу», подумав Рат, глянувши в закаляне губною помадою розпашіле обличчя сусіда.

Той потягнувся по своє витхле пиво і випростав спину.

— Доброго здоров’я, гер гауптман! Коли ви окупували наш стіл? А я й не помітив, що мене переможено!

Він розреготався власному жарту, Рат у відповідь криво посміхнувся:

— Я щойно сюди дістався.

— Ви, бачу, оптиміст? — показав сусід на порожній келих. — Одразу приготували приманку...

— У мене побачення, — відказав Рат: сусід був йому неприємним із першої миті. — Втім, наразі, за столом мало що відбувається.

— Вам треба було прийти з годину тому — оце атмосфера у нас тут панувала! Тут сидів один пірат — ото жартівник, скажу я вам! Дотепами сипав без упину. А циганка, що тут сиділа, від келишка до келишка робилася дедалі веселішою. Класна така кі...

— Циганка?

Чолов’яга замовк на пів слові й подивився на Рата. Тоді ніби щось збагнув.

— Бачу, циганка була твоя, — сказав він, голосно сміючись. — То не ображайся, але ти трохи запізнився.

— Я знаю, — сухо мовив Рат.

— В усіх сенсах запізнився, якщо можна так сказати. Боюсь, ти сьогодні циганку більше не побачиш. Вона пішла з піратом десь пів години тому. Разом з іншою парою. Думаю, вони хотіли продовжити в якомусь іншому місці.

Рат змушений був це проковтнути. Він чекав чого завгодно, але не цього. Каті прип’яла йому роги. Чи як це назвати? Це було так вульгарно! Новина його приголомшила, незважаючи ні на що. У своїй безглуздій уніформі він почувався особливо паскудно.

— Не журись, приятелю! — весело поплескав його по плечу сусід. — Не роби з цього трагедії. Тут достатньо дівчат. І настільні телефони, — сміявся він. — Я саме так зі своєю познайомився. Приємно, що тут парочка місць звільнилася. Принаймні, є, куди нам своїх кізочок припнути.

— Я, насправді, не козопас, — скривив рота Ґереон.

— Гаразд, гаразд! Ми не такі, ми норд-дойчі, німецькі лорди!

На щастя, повернулася дама з гарему і потягла свою красунчика до танцполу. Рат хотів був розпитати власника лискучого капелюха, куди саме пішла Каті зі своїм супутником, але, мабуть, запізно схаменувся, бо парочка вже зникла з його поля зору.

Зрештою, бігати за Каті не дуже й хотілося. Якщо судилося саме в такий спосіб її здихатися, що ж... Якщо Каті сама так вирішила — тим краще! Якби вона хотіла! Принаймні, коли її немає поруч, йому похватніше буде набратися. Навіть набагато краще. Рат спорожнив свій келих і підвівся. Витяг пляшку вина з відерця і пішов до бару.

Він знайшов вільний барний стілець і побачив, що навіть у барі є настільний телефон і пневматична пошта. Наливши собі черговий келих вина, він покликав до себе дівчину, що продавала цигарки.

— Одну «Оферштольц»[16] шістку, будь ласка.

— Ми продаємо тільки десятки.

— Теж добре. І сірники, будь ласка.

Пальці дівчини швидко виловили з лотка потрібний крам.

— П’ятдесят пфенігів, — сказала вона.

Рат поклав марку в її долоню й кинув:

— Решти не треба.

На подяку отримав приголомшену посмішку, яка дещо його розвеселила. Власник лискучого капелюха міг бути огидним, але щодо одного він мав слушність: жіноцтва на балу не бракувало! Навіть якби цієї-таки миті їх усіх у нього викрали. Рат одразу розпакував коробочку і взяв цигарку в рот. Він намагався зробити це якомога більш невимушено, але помітив, що навіть руки йому трохи трусяться з хвилювання. Навіть коли відірвав сірник. Він контролював себе цілий день, і тим більше втіхи відчував зараз від своєї поразки. Так, він хотів знову курити! К лихій годині всіх некурящих! К лихій годині Каті! Перша затяжка вдарила нікотином по мізках, наче обухом по голові, й приємна, хоч злегка й болісна, хвиля розійшлася з легень по всьому тілу. Він почувався зараз майже, як тоді — у свої дванадцять чи тринадцять, — коли поцупив кілька цигарок і викурив їх разом із приятелями в їхньому сховищі в Клеттенберзі. Він тоді теж гарно почувався. Щоправда, тільки на початку. Потім усі четверо пішли до котловану і вишикувалися навпочіпки на краю, як чемпіони з бігу на старті. Рат усміхнувся, згадуючи про те, як Пауль, який тримався найкраще з усіх, допоміг йому повернутися додому.