Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мабуть, він відчув, що фраза прозвучала, як репліка однієї з його ролей.

— Я знаю, це звучить патетично і наївно. Зрештою, на те воно й вийшло.

— Як це?

— Вона зацурала мене. Я чекав її зі спакованими валізами на вокзалі Ангальтер, а вона так і не прийшла. Ми хотіли разом поїхати в Давос, на два безтурботних тижні серед снігів. Ласкаво просимо! Ніколи ще я не почувався в горах так паскудно.

— Тепер візьміть собі чогось випити і сідайте, — запро­понував йому Рат. — А тоді спокійно розповісте мені, що сталося.

Черні, здається, змирився з думкою про те, що в його кріслі сидить непроханий гість. Він кивнув, дістав із шафи дві склянки і пляшку віскі і поставих усе це на стіл.

— Мені зараз треба випити, — сказав він, наливаючи.

— А мені, дякую, краще звичайної води, — попросив Рат.

Черні пішов на кухню і повернувся з глечиком.

— Прошу, наливайте собі, — припросив він, сідаючи.

— Дякую. Відтак, до справи. То ви однаково поїхали до Швейцарії? Без неї?

— А що я мав робити? Все було наперед заброньовано. Коли вона не з’явилася, і я не зміг ніде її розшукати, то просто сів у наступний потяг. Я знав від швейцара в її будинку, що вона сіла в таксі зі своїми валізами; я подумав, може, вона сіла на інший поїзд і вже десь на місці. Або приїде пізніше.

— Але вона не приїхала?

Черні похитав головою.

— Я не бачив Вівіан ось уже майже чотири тижні. І від неї жодної звістки.

— Ви не були занепокоєні?

Черні знизав плечима.

— Що ви називаєте занепокоєнням? Треба приймати правду такою, яка вона є. Почекавши три чи чотири дні серед снігів, я змирився з тим, що Вівіан банально кинула мене.

Рат задумливо кивнув.

— Якщо це так, ви не єдиний. Манфред Оппенберґ, у такому разі, теж знехтуваний. Однак він у це не вірить.

— Те, що вона не з’явилася на зйомки — це справді не є в її стилі. Вівіан надійніша, ніж ви собі уявляєте.

— У професійному сенсі, я так розумію?

— Я знаю небагатьох наших колег, які б так важко працювали, як вона.

— Крім того, вона пропускає зйомки фільму, який Оппенберґ робить спеціально для того, щоб побудувати їй золотий міст у майбутнє? Чому? Тільки щоб не стикатися з вами і її покровителем Оппенберґом? Ні, це не тримається купи! Вона таким чином ставить під загрозу свою кар’єру!

— Вона б так не вчинила. «Вражений блискавкою» — це її другий звуковий фільм! Вона до цього вже показала в «Люті», що не належить до когорти примадонн німого кіно, які бояться звуку, бо він розкриває їхні мовні ґанджі й акторські вади.

— Як ви гадаєте, де Вівіан?

— Звідки мені знати? — стенув плечима Черні.

— А ви просто розкажіть мені все, що знаєте. — Рат відчув, що актор щось замовчує. — І все, що ви думаєте, що, можливо, знаєте.

Черні вагався лише коротку мить.

— Було таке, що... Гаразд, вона мені сама сказала якийсь час тому, що когось зустріла.