Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він робив це тижнями. Він знав, коли в кухні нікого немає і шлях до неї вільний. Він стояв перед усіма тими ласощами, в животі йому бурчало, і він потроху куштував від кожного з усіх тих смаколиків, які йому не дозволяли їсти.

Від солодощів.

Хоч би скільки він того з’їдав, він не гладшав — так було від того часу, коли ця недуга вразила його.

Однак вони таки помітили.

Батько влаштував йому цю підступну пастку. Власному синові!

Соромно стояти з вимазаним червоним ротом, у коморі, з пляшкою соку в руці, під їхніми очима. Якби ж вони хоч дорікали йому. Але в їхніх очах саме тільки розчарування. Вони стоять і мовчки дивляться на нього.

— Ричарде, він ще дитина, — каже мати. У неї сльози в очах.

— Ми зобов’язані захистити його від самого себе, — каже батько. — Інакше він ніколи не виросте.

Слуги мовчать.

Альберт зачиняє важкі двері, ключ дзвінко обертається в замку, відтак це починається. Полон почався, від зовнішнього світу він відрізаний.

Звісно, його ще пускають за двері — але тільки під наглядом двох охоронців, які постійно біля нього. Ні, від цього він радше відмовиться.

Він кориться своїй долі.

Мириться з тим, що більше не має друзів.

Що не знайде більше любові в цьому світі.

П’ятнадцять років, над якими тяжіє суцільна темна завіса.

Не допускай цього! Створи свою власну реальність!

Без болю. Без голоду. Без недуги.

— Має ласкавий пан інші побажання?

Альберт так само стоїть там — єдина константа в його житті, єдине, що залишається. Він заперечно хитає головою, і старий слуга мовчки виходить із кімнати.

Він складає газету, як робить завжди.

На мить, лише на коротку мить, він може стати геть іншим, опинитися в іншому світі, як довгими вечорами перед екраном, але реальність не відпускає його, не цього разу, ні.

Можливо, то просто сон? Хто вирішує, що є реальність, а що є сон?

Біль крає йому серце, а сон це чи реальність, давно вже не має значення.

«Бетті Вінтер убита прожектором!»

А тоді він бачить одне слово, одне дуже велике слово зі знаком питання.

«Саботаж?»

Його біль перетворюється на гнів, безмежний гнів, який не знаходить виходу. Він тягнеться до ретельно складеної газети і дере її на клапті, на крихітні шматочки, і жбурляє їх у повітря. Вони кружляють навколо нього, як неприродно великі сніжинки.

Хто заподіяв це йому?

Хто?

Він так любив її!