Радіоп'єси: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Та невже шоста? Так-так. Уже шоста година. Отож, Ви завжди краще знаєте, котра у нас година. Напевно, Ви цілий день тільки те й робите, що дивитеся на годинника. Та я Вам скажу, час не збігає швидше, якщо Ви постійно дивитеся на годинника. Бо час не можна підганяти, він дуже точний, дуже, значно точніший, ніж Ваш пан начальник.

АННА Я не дивилася на годинника; я лише чула дзвони з костелу францисканців. Дзвін бомкає дуже голосно, а ми трішки відчинили вікно.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Та там же собачий холод, негайно зачиніть його. А то я ще застуджуся.

АННА Так, осінь досить холодна, проте нам треба радіти, що не зовсім похолодало, цими днями ще можна чудово ходити в розстібнутому пальті. Я ще ношу легкі черевички… але звичайно, якщо в когось дуже вразливі бронхи, треба завжди вважати, застудитися можна так легко, деякі люди застуджуються навіть улітку; я саме нещодавно читала щось про цей вид застуд, вони не такі вже й безпечні, здається, я читала про це в «Погляді у світ» — насамперед це залежить від коливання температури, яка змінюється від приміщення до приміщення. Комічно, що це так небезпечно, навіть улітку, а у нас усе ж таки вже жовтень на вулиці, а вечорами ще можна сидіти надворі, однак деколи все-таки треба вважати.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Та зачиніть нарешті вікно!

АННА Та це ж зовсім вузька щілина, крізь яку заходить повітря, власне, це непогано, якщо заходить трохи свіжого повітря, коли так багато курять, чоловіки завжди так багато курять, я рада, що взагалі не призвичаїлася до куріння, я була вже недалеко до того… та зараз я все-таки дуже рада…

Вона зачиняє вікно.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Чи є тут принаймні Лауренц?

АННА Так, звичайно, мені здається, за всі ці роки він ще ніколи не пішов раніше, ніж Ви. Він, так би мовити, завжди тут.

Дуже стримано сміється.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Отже, він завжди тут! А що він робить, коли він «завжди тут»? Мені не подобається, коли люди доказують, що вони «завжди тут». Це нахабно, «завжди» бути «тут». Мені цим не заімпонуєш. Мені важливо, щоб була виконана робота… лише виконана робота!

АННА О, він дуже старанний і такий скромний, і йому, власне, видалося б комічним, якби хтось зауважив, що він завжди тут, і що він такий старанний; для нього, власне, ніхто не знаходить слова визнання, і це, напевно, також видалося б йому комічним. Я ще не обмінялася з ним навіть десятьма фразами, однак у мене створилося враження — ні, я перебільшую, я, звичайно, обмінялася з ним більше, ніж десятьма фразами, за два роки це буде вже дуже багато фраз. Я хотіла лише сказати, що створюється враження, ніби не обмінявся з ним більше, ніж десятьма фразами, цим, напевно, майже все сказано…

Дзвонить телефон.

АННА бере трубку — до генерального директора Вибачте. У телефон …Алло, так, ні, він уже пішов. Пане Лауренце, а чи могли б Ви ще на хвильку зайти сюди, так, у мене для Вас щось є, це було б так мило з Вашого боку, якби Ви змогли це взяти на себе. Вона сміється. Щезнув! Він уже йде… Кладе трубку.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Скажіть йому, він уже може йти додому, я б надав перевагу тому, щоб він пішов, ніж би робив у такий безсоромний спосіб надлишкові години. Принесіть мені моє пальто. Нехай Лауренц потім замкне.

АННА Так, цієї ж миті. Чути, як вона йде геть.

ЛАУРЕНЦ — відчиняються двері, чути кроки, які наближаються — Доброго вечора… панна Анна… уже пішла?… Я, мабуть, мав би забрати друкарську машинку, завтра її треба віддати до ремонту… «Е» так слабо вдаряє.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Гм.

АННА повертається Ось прошу, я знайшла й рукавиці, я знала, що Ви маєте звичку класти рукавиці на підвіконня… Як на мене, це так оригінально.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Оригінально? Що? Гм. На добраніч, і дивіться, не затримуйтеся.

АННА і ЛАУРЕНЦ водночас На добраніч, пане генеральний директоре.

АННА Пане Лауренце, Ви можете йти, я хотіла сказати Вам, шеф вважає, що Ви не мусите завжди останнім залишати приміщення. Ви ж знаєте, він деколи надто упереджений, можливо, він сердився б і тоді, коли б Ви залишали приміщення першим, а зараз він сердиться саме тому, що Ви йдете останнім… прошу, зрозумійте це правильно, я думаю, Вам треба ставитися до цього не так серйозно.

ЛАУРЕНЦ Так, так, розумію… ні, я, власне, не розумію, однак це так мило з Вашого боку, панно Анно, Ви завжди такі люб’язні… такі привітні до мене. Так.

АННА йде до дверей, там іще раз озирається Не забудьте лише витягнути ключі й віддати їх портьє. На добраніч. Чути, як зачиняються двері.

ЛАУРЕНЦ один, сам до себе Звичайно, я ж ніколи не забував… друкарська машинка. Ударяє по кількох клавішах на друкарській машинці. «Е» майже не видно… вікно вже зачинене… Ще раз пробує віконну ручку. Ключі… Виходить, зачиняє за собою двері, далі в коридорі, відкручує кран, миє руки, наспівує.

Отож… кран, так, звичайно… тут, напевно, мав би глянути сантехнік… він усе ще протікає… так, ось так… хто ж це мило забув… а, напевно Тремель… мило «Люкс»… так, гм. Сушить руки.

ПЕПІ Пане Лауренце, Вам принести пальто?

ЛАУРЕНЦ Ні, я Тобі дуже вдячний, Пепі. Іде до шафи, бере пальто, одягає його. Ти вже можеш іти.

ПЕПІ Гаразд, тоді на добраніч, пане Лауренце.

ЛАУРЕНЦ На добраніч. Він зачиняє двері, йде сходами далі, донизу. На добраніч, пане Вальдау…