— Доведеться переробляти весь малюнок, аби виправити це, — сказала друга пані.
— От халепа, — вони всі уважно вп’ялися очима на прекрасну картину, зіпсовану ґанджем.
Друга жіночка заходилася вправно і хутко витягувати маленькими ножицями нитки. Стібок за стібком малюнок зникав. Вона майже зі злістю висотувала шитво. Щезло обличчя чоловіка. Вона продовжила рвати нитки.
— Що ти робиш?! — спитала її інша.
Вони схилилися і побачили, що накоїла майстриня.
Чоловічка на дорозі не було. Вона висмикала його всього.
Ніхто не сказав ні слова, всі продовжили роботу.
— Котра година? — запитав хтось.
— За п’ять хвилин п’ята.
— Це має статися о п’ятій?
— Так.
— І вони не знають, що буде, як це трапиться?
— Ні, не знають.
— Чому ж ми їх не зупинили, доки було ще не пізно і це не набрало таких масштабів?
— Це вдвічі більше, ніж раніше. Та де там, удесятеро, в тисячу разів більше.
— Це геть не так, як уперше, або й у подальші десяток разів. Цього разу все інакше. Ніхто не знає, що буде, коли все станеться.
Вони чекали на веранді, охопленій пахощами троянд і скошеної трави.
— Котра година?
— За хвилину п’ята.
Голки пронизували тканину срібними вогниками, пірнали, ніби табунці маленьких металевих рибок у літніх сутінках.
Десь почулося комарине дзижчання. А тоді — щось, схоже на бій барабанів. Усі три жінки звели голови, прислухаючись.
— Ми ж нічого не почуємо, правда?
— Кажуть, не повинні.
— Та, може, ми дурні? Може, після п’ятої ми продовжимо лущити горох, прочиняти двері, мішати супи, мити посуд, готувати обіди, чистити апельсини…
— Боже, ну ми й нарегочемося, згадуючи, як злякалися старого експерименту! — Майстрині посміхнулися одна одній.
— П’ята.
Почувши це, усі змовкли і знову заходилися працювати. Пальці бігали по тканині. Обличчя нахилені, очі спостерігали за несамовитими порухами рук, із-під яких виринали візерунки. Квіти бузку, трави, дерева, будинки та ріки народжувалися на вишиваному полотні. Жінки мовчали, та у тиші на ґанку було чутно їхнє дихання.
Минуло півхвилини.
Друга жінка врешті полегшено зітхнула.
— Знаєте, пішла я все ж таки чистити горох на вечерю, — промовила вона. — Я…