Ангел пригляду: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А я, між іншим, не жартую, — сказав він. — Ти повертаєшся на Землю. Є нова місія. Вкрай важлива.

— Ні,— Рубінштейн уже не дивився на нього, погас. — Досить із мене місій, важливих чи неважливих. Нічого не хочу.

— Це наказ, — сказав відповідальний. Голос його загус, завібрував у вухах. — Наказ, ти розумієш?

Рубінштейн розумів… Уже готовий був відступити, тремтіти перед волею Сфер, схилити голову. Але тут заглянув усередину себе і виявив, що в ньому немає нічого такого, що змусило б коритися. Він, рядовий небесної армії, якимись невідомими силами був звільнений від необхідності виконувати накази.

Це не здивувало його — певно, такі наслідки перебування в людському тілі. Свобода волі — здається, так це називається. Вона дається людям від народження, а зрідка, наче вірус, передається навіть ангелам. Благословення чи прокляття, він не знав… Ні, лукавив перед собою, знав: зрозуміло, прокляття. Людина в едемському саду сваволею заслужила на вигнання і смерть. Люцифер, сповнений гордині, повстав проти Отця — і був скинений у безодню… Без сумніву, прокляття. Але йому вже все одно. Як там: байдуже, фіолетово, паралельно, начхати, до лампочки, один біс, що совою об пень, що пнем об сову…

Але відповідальний цього ще не зрозумів, став лякати.

— Скинемо з небес… проклянемо…

Рубінштейн навіть плечима не знизав: та робіть що хочете. Відповідальний зрозумів, що його не залякаєш, дав задній хід, почав спокушати. Пообіцяв:

— Цього разу будеш молодий і гарний з себе. А місія — пальчики оближеш: найважливіша, найперша, суцільні блиск і слава!

— Я сказав — ні! — гримнув у відповідь Рубінштейн, і його голос відгукнувся далекими громами. Потім опанував себе, промовив тьмяно, безнадійно. — Не хочу нічого… Ніяких місій, і звідси більше ні кроку. Я зневірився, остаточно зневірився. Це зрозуміло?.Та де вам зрозуміти! Вже краще пекло й небуття, ніж… ні за що!..

Відповідальний відступив, глянув з подивом.

— Гаразд… — промовив він, — гаразд. З тобою інші поговорять.

Рубінштейну стало смішно. Які інші? Архангели, Сили, Престоли, Панування? Що йому всі ці небесні чини, якщо він стільки років прожив на Землі?.. Чи, може, спеціально заради нього з далекого далеку закличуть самого Отця?

— Ну, вже точно не Отця, — заперечив відповідальний, читаючи його думки. — Є тут у нас один новенький. Може, він тебе переконає. А ти послухай його, це цікаво.

Відповідальний зник, а Рубінштейн почув кроки. Кроки були тверді, впевнені, ще цілком земні, немов не в порожнечі рухався ангел, а йшов по паркету — цілком матеріальному.

— Здоровий був, Іване Івановичу! — пролунав над вухом до того знайомий баритон, що Рубінштейн мимоволі здригнувся й підвів очі.

Перед ним, усміхаючись по-своєму, трохи насмішкувато, стояв високий, чорнявий, кучерявий. Одягнений він був в обтислі білі джинси й білу майку — так, як колись давно, на Землі, коли зустрічав в аеропорту президента Таджикистану. Він і тут, нагорі, порушував дрес-код, і, схоже, його це не дуже турбувало.

— Ти… тут? — Рубінштейн не повірив очам.

— Ну а де ж мені бути? Не з чортами ж лаву місити, врешті-решт?

Кучерявий блиснув зубами, а Рубінштейн раптом виявив, що перед очима все розпливається, всередині стало гаряче. Ці відчуття злякали б звичайного ангела, але тільки не ангела пригляду. Він знав, що це таке: сльози, звичайні людські сльози. Адже він навіть не сподівався коли-небудь побачити Бориса, а провину за його загибель покладав частково й на себе.

— Ну-ну, що ти, Івановичу… — Борис тепло обійняв його. Таких обіймів не знають на небесах, тут багато чого не знають.

Відсунувся, оглянув з ніг до голови.

— На вигляд не дуже… Вимотався чи що?

Рубінштейн кивнув головою, шморгнув носом.

— Дуже втомився. Віриш — сил ніяких немає..

— А оце не годиться… Це недобре. Сили твої нам зараз ой як потрібні.

— Ти про що? — насторожився Рубінштейн.

— Справу не закінчено, розумієш? Зараз найскладніший момент. Або ми їх, або… словом, зараз ти — центральна фігура. Навіть не архістратиг, а ти, брате.

Рубінштейн замотав головою.

— Ні-ні, навіть не проси, не можу.