Рута: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Звісно, у мирні часи припаркуватися в центрі було нереально, але зараз машин їздило небагато, тому місце для Андрієвого джипа знайшлося швидко. Заглушивши двигун, він вийшов на бруківку і відчинив задні дверцята, де на сидінні стояла велика спортивна сумка з майданними лахами — теплими шкарпетками, черевиками, лижним комбінезоном і навіть термобілизною для особливо холодних ночей. За кілька наступних хвилин керівник рекламної агенції перетворився на революціонера — одного з сотень, що ходили Хрещатиком. Теплий одяг, рукавиці, респіратор на шиї, за спиною — бейсбольна битка. Потупцювавши на місці, щоб перевірити, як сидить взуття, він акуратно склав знятий костюм та пальто і взявся вивантажувати з багажника речі, передані жінками, — тими, що боялися їхати на Майдан.

— Пробачте, ви не допоможете?

Це запитання можна було адресувати «в нікуди», й одразу намальовувалося кілька охочих. Люди настільки прагнули бути корисними, що хапалися за будь-яку справу. Барикади будувати, сніг прибирати, носити шини — все робилося швидко та з ентузіазмом. Це здавалося дивним — адже попри наявність штабу в Будинку профспілок, попри сцену, з якої лунали не тільки пісні, але й цілком конкретні команди, більшість людей тут були, як то кажуть, «самопасами» — вони здебільшого тинялися сюди-туди, від Грушевського до ЦУМу і назад. Але залюбки допомагали організованим силам — медикам, сотням самооборони, кухні та комендантській службі, не кажучи вже про авральні роботи, як-от побудова барикад.

Тому й зараз на пропозицію піднести речі до найближчого пункту прийому допомоги відгукнулося п’ятеро молодиків, які так швидко розхапали пакунки та барильця, що Андрієві нічого не лишилося. Він подякував хлопцям, вони — йому. Загалом рівень ввічливості тут зашкалював, іноді складалося враження, що й справді на Майдані зібралася еліта, і не та, що має багато грошей, а та, що відповідає за себе та країну.

Такі прояви людського духу завжди розчулювали Андрія, і зараз незнайомі хлопці своїм ентузіазмом повернули настрій, що його була зіпсувала розмова з дружиною. Є ще люди в Україні, і їх зовсім не мало.

Впевнено ступаючи важкими черевиками, Андрій спустився Прорізною до благенької барикади на розі, що мала прикривати революціонерів від несподіваних атак, зупинився біля скриньки для збору допомоги і відрахував туди чергові дві тисячі — таку тижневу таксу він сам встановив собі, бо як бізнесмен розумів значення грошей у господарстві, а Майдан був величезним господарством.

Помаранчеві захисні каски, які стали головним модним трендом Майдану, робили табір схожим на будівельний майданчик — адже несподівано з’ясувалося, що вони захищають голову не лише від цегли чи цементного розчину, але й від міліцейських кийків та навіть гумових куль. Саме тому їх і спробували заборонити законом у січні, проте без особливого успіху. Таким чином учора ще цілком мирний засіб захисту став дефіцитом і сьогодні купити його було практично неможливо. У цій ситуації власників мотоциклів виручали мотоциклетні шоломи, а гірськолижників — відповідно лижні.

Людей на Хрещатику було не дуже багато — воно й зрозуміло, якщо врахувати, що всі організовані сотні пішли на мирну ходу. Біля наметів залишалися тільки чергові. Ну й «самопаси», які звично тинялися між барикад та кучкувалися біля столиків з чаєм.

Біля намету шостої сотні, до якої колись записався був Андрій, стояло шестеро хлопців, сьомий рубав дрова для кухні. Всі крім нього були споряджені за майданною модою — каски чи мотоциклетні шоломи, респіратори, битки. Колишній однокашник Андрія по інституту Семен хвалився новим надбанням — захисними щитками на руках і ногах, зробленими зі звичайних глянцевих журналів та клейкої стрічки. Він періодично стукав по них палицею, щоб продемонструвати ефективність такого захисту.

— Слава Україні! — привітався Андрій.

— Героям слава! — першим відповів Семен.

Ритуал рукостискань на мить відвернув увагу від Семенових доспіхів, утім він одразу виправив ситуацію, похвалившись:

— От бачите, навіть з жіночих журналів може бути користь!

— Думаєш, поможе? — скептично перепитав кухар.

— Аякже! Ми тоді у грудні з ментами штовхалися, то вони, суки, по литках б’ють. А так виходить щиток, як у футболістів. А руку можна просто підставити, коли кийком б’ють, от спробуй!

Один із хлопців ліниво махнув биткою у бік Семена, і той різко викинув назустріч передпліччя, обмотане журналом.

— От бачиш! — захоплено вигукнув він.

— Солідно, — похвалив Андрій.

— Щоб ти знав, колись в Англії ополчення вдягалося у доспіхи, зроблені з паперу.

— Я собі уявляю! — засміявся кухар.

— Серйозно! — емоційно продовжив Семен. — Складали багато шарів і простьобували нитками, як ковдру. То щоб ти знав, воно стрілу витримувало.

— Що нового? — поцікавився Андрій, коли тема паперового захисту вичерпалася.

— Та в Маріїнському заміс, — відповів Семен. — Менти з титушками взяли наших у кільце. Кажуть, уже кілька вбитих.

Андрій розвів руками. Погані передчуття підтверджувалися:

— Це такий мирний наступ?

— Так і я ж про це, — Семен плюнув собі під ноги. — Який може бути мирний наступ? Де таке бачено? Це як печений лід. Мирний і наступ. Мирно йде худоба на бійню, а наступ — це зовсім інше.

Всі закивали на знак згоди. І така єдність не дивувала, адже ті, що вірили в нову ініціативу Ради Майдану, пішли до Маріїнського. На Майдані залишилися лише скептики.

— Я позавчора дизель у каністру заправляв для генератора. То що ви думаєте, налетіли, схопили і присудили нічний арешт,— поскаржився хлопець, який виконував обов’язки старшини-господарника. — Я судді кажу: дизель для коктейлів Молотова не годиться, потрібен бензин, — а їй пофіг. Якщо каністра, значить терорист. Тепер після десятої маю бути вдома, інакше посадять.

— Отож і виходить, що ти завжди винен! — Семен продовжував постукувати себе по доспіхах із журналів, немовби перевіряючи їх, а потім красиво перекручував кийка, і перекидав його у ліву руку і знову стукав. — Ти винен апріорі. Навіть якщо не винен. А як на мене, то краще вже сидіти за діло, а не просто так.

Андрій глянув у бік Інститутської, де на горі стояла Адміністрація Президента. Звідти долинав шум, поки зовсім здалеку, так що його можна було сприйняти за звичні звуки великого міста.