Рута: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Андрій із Борисом ішли через Майдан, який після інформації про бійню у Маріїнському захвилювався та закомашився, готуючись до оборони. Короткий зимовий день хилився до сутінок, шум сутичок з Інститутської ставав усе голоснішим, а люди у накидках з червоними хрестами бігли вгору бруківкою, щоб допомогти пораненим. Тривожна атмосфера охопила всіх, утім, Андрій мав додаткову причину для хвилювання — у випадку прориву барикад на Грушевського Український дім, а з ним і Рута, одразу опинялися під ударом силовиків. Ну а те, що Грушевського довго не протримається у разі загострення, було зрозумілим — обійти барикади зі спалених автобусів та піддонів можна було з боку стадіону «Динамо» і Паркової алеї, та й захисників там залишилося небагато.

Борис, ображений розмовою біля наметів, говорив, немовби продовжуючи суперечку.

— Я просто дивуюся, як люди міняються на Майдані, — скрушно зітхав він. — От, наприклад, Семен мені зараз дорікає.

— Він не дорікає, — спробував заспокоїти його Андрій.

— Ну, натякає, — виправився Борис. — А сам, між іншим, проти власної дружини слово сказати боїться. Хоча вона в нього не страшніша за Януковича.

— Та то ж дружина!

Андрій спробував перевести все на жарт. Борис цього не відчув, мабуть, дуже образився.

— Він теж її обирав. Так само, як ми Януковича.

— Думаєш, так само? — перепитав Андрій і посміхнувся.

Тут уже до Бориса дійшло, і він розтягнув губи у відповідь.

— Хочеш чаю? — назустріч ішла жіночка з тацею, повною пластикових скляночок, від яких піднімалася пара.

— Та ні.

— А я візьму, — Борис пригальмував, узяв склянку з таці, подякував та у кілька кроків наздогнав супутника. — Знаєш, я в Афгані своє вже відстріляв, — він обережно сьорбнув гарячий чай, потім помішав його дерев’яною паличкою.

— Ти був у Афгані? — витріщився на нього Андрій.

Борис кивнув і знову сьорбнув:

— Був. Тому й кажу, що треба інакше. Бо бачив, до чого можна дійти, якщо не зупинитися. Ти що, гадаєш, Росія не скористається моментом, так само, як Радянський Союз тоді в Афгані?

— Ну, ми не Афганістан, — Андрій дещо розгубився від почутого. — Та й потім, Європа не дозволить.

— Європа, — скептично повторив Борис. — А можна я тебе запитаю?

— Про Європу?

— Ні, про тебе.

— Та запитуй, — знизав плечима Андрій.

Борис вказав пальцем на битку за його спиною:

— Ти оце палицю за плечами носиш, а сам такий лагідний, усіх мириш. Я мало Семенові по морді не дав — ти зупинив. Щось воно купи не тримається.

Андрій і сам відчував цю суперечність, але у відповідь миролюбно посміхнувся.

— У мене робота така. Іноді клієнтові хочеться дати по морді. Але в рекламі це точно не шлях до перемоги.

Борис іще раз відпив чай і допитливо глянув в очі товаришу.

— Ну а на Майдані?

Під цим поглядом Андрій сповільнив крок і зітхнув:

— Річ у тім, що я колись був на іншому боці.

— Тобто? — не зрозумів Борис.