Рута: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Андрій з Борисом щосили рвонули углиб холу, де за стіною розмістилася бібліотека. Дівчина за столом дивилася переляканими очима, але не рухалася з місця. Позаду вже лунали звуки ударів, крики постраждалих та матюки міліції.

Андрій підбіг до дівчини, схопив за руку і буквально висмикнув її зі стільця, немов буряк із грядки.

— Тут є запасний вихід? — грубо прокричав він, і це вивело дівчину зі ступору.

— Там, — вона вказала у бічний прохід.

Борис першим кинувся у вказаному напрямку. Там і справді були двері, заблоковані зсередини ніжкою стільця. Він витягнув цей імпровізований засув і штовхнув стулку. Благенький замок піддався з другого удару.

Тим часом до бібліотеки заскочило двоє «беркутів». Один з них тримав у руках гвинтівку. Побачивши книжки, вони почали розкидати їх, немовби шукали якийсь скарб а чи просто так виміщали злість. Андрій біг до виходу, тягнучи за собою дівчину-бібліотекарку, і поки що шафи затуляли їх від ворога. Але менти раптово змінили тактику і замість розкидати книжки по одній, почали перевертати шафи, б’ючи у них своїми кутими берцями. Шафи затріщали, захиталися і почали валитися одна за одною з гуркотом, який помітно тішив нападників.

Коли остання шафа заточилася, відкриваючи вид на втікачів, Андрій уже добіг до дверей. Дівчина теліпалася позаду, не встигаючи за його темпом. І саме її побачив той, що тримав у руках гвинтівку. Спокійним, але швидким рухом він підняв зброю, упер приклад у плече, сходу впіймав ціль у цівку прицілу й одразу натиснув спусковий гачок.

Постріл заповнив звуком все приміщення, і наступної миті бібліотекарка зойкнула та впала на підлогу.

Андрій, що вже встиг сховатися за стулкою, побачив це й одразу присів поруч.

— Борю, стій! — гукнув він товаришу.

Дівчина трималася за ногу і тонким голосом на одній ноті стогнала:

— Ой-ой-ой-ой!

Борис, який вже встигнув вискочити на вулицю, притьмом повернувся.

— Що там?

— Нога, — простогнала бібліотекарка, яка, на щастя, упала так, що опинилася у коридорчику за рогом, поза межами видимості нападників.

— Чорт! — лайнувся Андрій. — Встати можеш?

Він схопив дівчину попід руки і потягнув до дверей. Борис приєднався з другого боку, й удвох вони підняли поранену та буквально на руках витягли на вулицю, незважаючи на крики. Бо перетерпіти біль все одно краще, ніж отримати другу кулю.

Вирвавшись на вулицю, втікачі найперше роззирнулися. За кілька метрів від дверей стояло троє «беркутівців». Вони курили та балакали між собою із просто-таки демонстративною байдужістю, не звертаючи жодної уваги на втікачів. Андрій із Борисом практично на руках віднесли дівчину трохи вбік та посадили на бетонний парапет. Борис присів біля неї й обережно доторкнувся до пораненої ноги.

— Крові немає, — задоволено констатував він. — Значить кулі гумові. Не все так страшно.

— Страшно, коли в тебе стріляють, — сказала дівчина. В її голосі відчувалися стримані сльози.

— Є таке, — погодився Борис. — Іти зможеш?

— Спробую, — вона підвелася, зробила крок пораненою ногою та одразу зойкнула. — Ой! Ступати боляче.

— Ще б пак.

— А давно Рута пішла до Профспілок? — запитав Андрій.

— Рута? — здивовано подивилася на нього бібліотекарка, яку власна нога, зрозуміло, хвилювала значно більше, ніж доля подруги. — Зранку ми з нею книжки розбирали, потім зайшли хлопці з АвтоМайдану, і вона одразу пішла.

— До Профспілок, кажеш?

Дівчина кивнула. Борис підставив їй своє плече:

— Берися за мене. Сміливіше. Якщо до Профспілок, то ми туди зараз і підемо. Там госпіталь.

— Зачекайте! Я спробую ще раз подзвонити.

Андрій поліз до кишені і видобув звідти телефон. Екран його вкривало мереживо тріщин.