Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

День п’ятий

1

Ще темно було, коли Кліма прокинувся з неспокійного сну. Він хотів зустрітися з Руженою, перш ніж вона піде на роботу. Але як пояснити Камілі, що він іде кудись удосвіта?

Він глянув на годинник: була п’ята ранку. Якщо він не хоче проґавити Ружену, треба було вставати негайно, але яку ж причину вигадати? Серце його несамовито калатало, та нічого не вдієш! Він підвівся з ліжка і почав тихенько вдягатися, щоб не розбудити Камілу. Застібаючи сорочку, він почув її голос. Той тихий, проте дзвінкий голос остаточно вирвав його з дрімоти.

— Куди ти йдеш?

Він підійшов до неї й легенько поцілував у вуста.

— Спи, я зараз повернуся.

— Я з тобою, — сказала Каміла, та відразу ж заснула.

Кліма хутко вийшов.

2

Невже це можливо? Невже він і досі ходить туди й сюди?

Авжеж. Але раптом він зупинився. Він угледів Кліму біля входу до «Річмонда». Заховався, а потім тихенько попростував за ним до дому імені Карла Маркса. Кліма поминув пост воротаря (той спав) і зупинився в закутку коридору, де була Руженина кімната. Франтішек побачив, як сурмач постукав у двері медсестри. Ніхто не відчинив. Кліма постукав кілька разів, потім обернувся і пішов геть.

Франтішек вибіг за ним з будинку. Він побачив, як той попрямував вулицею до купальні, куди Ружена мала прийти на роботу за півгодини. Він повернувся до дому Маркса, постукав у двері її кімнати і тихо, але виразно сказав у замкову шпарину:

— Це я! Франтішек! Мене тобі нема чого боятися! Мені можеш відчинити!

Ніхто йому не відповів.

Коли він виходив, воротар уже прокинувся.

— Ружена вдома? — запитав його Франтішек.

— Її з учора ще не було, — відказав той.

Франтішек вийшов надвір. Здаля він побачив Кліму, який заходив до курортного закладу.

3

Зазвичай Ружена прокидалася о пів на шосту. І сьогодні спала вона не довше, хоч так добре заснула. Вона встала, вбралася й навшпиньки увійшла до сусіднього покою.

Бертлеф лежав на боці, він глибоко дихав, і чуб його, що так дбайливо був зачесаний удень, тепер скуйовдився й крізь нього просвічував голий череп. Уві сні лице його здавалося ще дужче сірим і старим. На нічному столику стояли пляшечки з ліками, що нагадали Ружені лікарню. Та це її не турбувало. Вона дивилася на нього, і в очах її стояли сльози. Ніколи не мала вона такого чудесного вечора, як напередодні. Її охопило химерне бажання впасти перед ним навколішки. Вона не вчинила цього, але нахилилася й делікатно поцілувала його в чоло.

Надворі, підходячи до купальні, угледіла Франтішека, який відразу кинувся до неї.

Ще вчора ця зустріч збурила б її. Хоч вона і була закохана в сурмача, Франтішек багато означав для неї. Разом із Клімою він становив нерозлучну пару. Один уособлював повсякдення, інший мрію; один хотів її, інший не хотів; одного вона уникала, а іншого бажала. Ці чоловіки визначали сенс існування один одного. Коли вона вирішила, що завагітніла від Кліми, то не вилучила зі свого життя Франтішека; навпаки, до того рішення підштовхнув її Франтішек. Поміж тими двома чоловіками вона перебувала, наче поміж двома полюсами; вони були як північ і південь її планети, й ніякої іншої вона не знала.

Але того ранку вона зненацька збагнула, що то не єдина населена планета. Зрозуміла, що можна жити без Кліми і без Франтішека; що немає ніякого сенсу поспішати; що ще є доста часу; що можна дозволити розумним і зрілим чоловікам випровадити її з цього краю, де так швидко старіють.

— Де ти була цієї ночі? — напав на неї Франтішек.

— Не твоє діло.

— Я був у тебе. Тебе не було вдома.

— Тебе нітрохи не стосується, де я була вночі, — відтяла Ружена і, не обертаючись, переступила поріг курортного закладу. — І не ходи за мною. Я забороняю тобі.

Франтішек лишився стояти перед водолікарнею й, оскільки всеньку ніч він ходив і ноги в нього боліли, сів на лавці, звідки міг спостерігати за входом.