Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я вже давно думав про вас, — відказав Бертлеф, дивлячись їй у вічі.

— То чому ви прийшли до мене сьогодні, а не іншого дня?

— Бо на все своя пора. І наша пора настала зараз.

Загадкові були ті слова, та Ружена відчувала, що вони щирі. Її становище сьогодні зайшло в такий глухий кут, стало таке нестерпне, що хтось мав прийти їй на поміч.

— Авжеж, — замислено сказала вона, — днина сьогодні видалася і справді нелегка.

— От бачите, ви й самі знаєте, що прийшов я вчасно, — оксамитовим голосом сказав Бертлеф.

Ружену охопило невиразне, але втішне полегшення: якщо Бертлеф з’явився саме сьогодні, значить, усе те, що відбувається, десь визначене, тож вона може зітхнути з полегшою й віддатися цій силі.

— Авжеж, це таки правда, ви вчасно нагодилися, — сказала вона.

— Знаю.

Втім, було тут і те, чого вона ніяк не могла збагнути.

— Чому? Чому ви хотіли мене побачити?

— Бо я кохаю вас.

Слово «кохаю» пролунало тихо, та наповнило воно всеньку кімнату.

— Ви кохаєте мене? — ледве чутно прошепотіла Ружена.

— Так, я вас кохаю.

Франтішек і Кліма вже казали їй це слово, та цього вечора вона усвідомила його таким, яким воно є, коли приходить неждано, коли воно несподіване і оголене. Це слово з’явилося в кімнаті, наче справжнісіньке диво. Пояснити його було геть неможливо, та Ружені воно здавалося тим більше реальним, адже речі на світі існують без жодних пояснень і приводів, знаходять самі в собі підставу для існування.

— Справді? — запитала вона, і її зазвичай гучний голос обернувся зараз на шепіт.

— Так. Справді.

— Але ж я звичайна дівчина.

— Нітрохи.

— Ні.

— Ви гарна.

— Ні.

— Ви ніжна.

— Ні, — похитала вона головою.

— Ви випромінюєте ласку і доброту.

Вона покрутила головою.

— Ні, ні, ні.

— Я знаю, яка ви. Знаю ліпше за вас.

— Нічого ви не знаєте.